«За вітковця я піду, бо вітковця я люблю, бо у вітковця грошей багато, є дві машини, трактор і хата...» — так жартівливо у селі Вітковичі Березнівського району переспівують одну з відомих весільних пісень. Кращих женихів, переконує пісня, ніж там, не знайдеш.
Жителі району з цим, звісно, не згодні, а от пісенна характеристика вітковичан не викликає у них навіть найменших сумнівів. Село це, кажуть, справді чи не найбільш заможне і роботяще у районі.
— Наші чоловіки дуже підприємливі, — каже Вітковицький сільський голова Галина Миронець. — Щоб забезпечити достаток у сім’ях, беруться за будь-яку роботу: і на заробітки їздять, і великі підсобні господарства тримають, і бізнес активно ведуть. Особливо жваво у селі розвиваються підприємства, де виготовляють будівельні матеріали та супутні товари: облицювальну плитку, паркани, столярку, є своя сушильня для лісоматеріалів, кузня, вісім пилорам...
Чимала частина будівельних матеріалів місцевого виробництва знаходить попит прямо у Вітковичах, бо село розбудовується. Тільки торік сільрада роздала сто дозволів на індивідуальне житлове будівництво.
— Люди працюють, тому й мають усе, — продовжує Галина Миронець. — У селі є 92 трактори, 9 комбайнів, 218 легкових автомобілів, чимало з яких прямо з автосалону.
— Нинішнім селом не натішуся, — розповідає мешканка Вітковичів Анна Тихончук (на знімку). — Хіба ж порівняєш його з тим, яким було у 50-х роках. Мене тоді обрали головувати у двох селах — Вітковичах та Лінчині. Яка ж біднота всюди була! Старенька школа у пристосованому приміщенні, колгоспна контора та... непрохідна грунтова дорога через ліс. Оце й усе, що мали. Та ще й держава немилосердно обкладала людей різними податками — і «холостяцьке» плати, і «м’ясне», й державну позику та багато іншого. В Лінчин у сільрадівських справах я пішки ходила. Справлялася за два дні. А взагалі рідному селу віддала тридцять сім років праці — була сільським головою, свинаркою, телятницею, бригадиром городньої бригади...
Гарнішати і багатшати Вітковичі почали десь із 2000 року. Саме тоді й підприємництвом місцеві люди активно зайнялися. Відповідно, й бюджетні справи поліпшилися (облаштували освітлення сільських вулиць, полагодили огорожу кладовища, реконструювали клуб тощо), і проблема з безробіттям дещо пом’якшилася.
Справжньою подією у селі стало відкриття дитячого садка, який не працював з десяток років. Був час, коли люди не вельми й потребували дошкільного закладу, більше того — одержуючи (як постраждалі від аварії на ЧАЕС) компенсацію за харчування дітей, охоче їх доглядали вдома. Проте із поліпшенням добробуту села, ставлення змінилося на кардинально протилежне. Розв’язали проблему завдяки коштам сільського, районного бюджетів, а також допомозі громади. Батьки для потреб дитсадка придбали електричний бойлер, електрообігрівач та інші необхідні речі. Підсобили і місцеві підприємці. Так що дітям тепер там затишно (на знімку).
Вирішено нещодавно й ще одну місцеву проблему — облаштування мосту через річку Случ. Коли був колгосп, він щороку облаштовував дерев’яну переправу. Потім це стало клопотом громади. Через паводки міст тричі на рік доводилося знімати — селяни не могли потрапити на свої наділи (за річкою знаходиться 300 гектарів угідь). З коштами на міст допоміг район, частину грошей зібрала громада.
Світлана ТУБІНА, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
Фото Світлани ТУБІНОЇ.
