Таких тепер нема

Святкування 80-річчя художника, якого немає з нами вже 9 літ, розпочалося відкриттям у день його народження ретроспективної виставки в Національному музеї ім. Андрея Шептицького. Були ще панахида на могилі, наукова конференція, вечори пам’яті.

«Митець. Громадянин» — так назвали експозицію, що поєднує розповідь про творчу й громадську діяльність Еммануїла Петровича. На виставці багато фотографій, на яких він зображений у різні роки життя. Є тут і його портрети у виконанні інших художників, живописні роботи самого Миська. А серцем виставки стали погруддя, створені Миськом: портрети Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого, Олени Кульчицької, Олекси Новаківського, Зеновія Кецала, Івана Вакарчука, Ігоря Калинця, Івана Драча, Романа Іваничука, Олеся Гончара.

— В скульптурі Еммануїлу Петровичу завжди вдавалося трансформувати свою особисту філософію, спроектовану на епоху, у смислові портрети. Йому важливо було вхопити «нерв», пульсування вдачі у виразі обличчя, особливому повороті голови і вкласти частку себе, щоб висвітити портрет ізсередини силою власного духу, — каже про Миська мистецтвознавець Роман Яців.

Львів’яни знають Миська як автора пам’ятника Іванові Франку, багаторічного ректора Львівської академії мистецтв. Саме він обстоював будівництво у Львові Палацу мистецтв, патронував Клуб творчої молоді. Творчий розквіт художника припав на часи соцреалізму. Однак йому вдавалося втілювати актуальні тенденції європейського модернізму. Він не піддавався системі, на все мав життєву енергію, ліпив, співав, любив — усе на повну міць!

24 години на добу Еммануїлові Миську було замало — народний художник України, академік Національної академії мистецтв, Шевченківський лауреат, відомий громадський діяч. Багатьом Мисько допомагав, не вимагаючи вдячності. І те, що сьогодні немає музею в його майстерні і не видано монографію про нього, не робить честі сучасникам. Галичани між собою кажуть: «Потужний був чоловік, таких тепер нема!»