Моя запорізька землячка Ніна, першокурсниця престижного столичного університету, розповіла, як влаштовувалась і живе в гуртожитку. До вересня 2008-го їй не доводилось навіть бувати в тимчасовому «тараканнику», тому отримала від поселення лише негативні емоції. «Але ти приїхала гризти граніт науки, отож до житлових негараздів стався як до чергового іспиту», — заспокоювала себе сільська дівчина крізь сльози. Втім, їй слово.
Аби не гірше
— Почалось з непорозуміння: я приїхала, як і вимагали в деканаті, 26 серпня. Після оформлення документів методистка остудила: «Заселення з 3 вересня». Зжалілась, коли я пустила сльозу, довівши, що рідних і знайомих у Києві нема. І все-таки до 29-го я «бомжувала». Після стояння в довжелезній черзі в адміністрації студмістечка опинилась в гуртожитку, де отримала жадане ліжко в кімнаті... на шістьох. Мені пощастило, бо в деяких «апартаментах» жили і восьмеро дівчат.
Випускники на згадку про себе залишили обірвані засмальцьовані шпалери, скрипучі двоярусні ліжка, подертий лінолеум. Кажуть, потрапила я в такий «благоустрій» тому, що не поклала коменданту в кишеню зелені «листя»...
Тішать «плюси»: плата за ліжко-місце — 150 гривень, близько до університету, однокурсниці не палять, збагачуюсь спілкуванням з ними.
...Згадавши своє життя-буття в гуртожитку університету імені Шевченка на вулиці Ломосонова, я напросився в гості до Ніни.
У кухні-кабінеті-спальні господарювали троє із шістьох першокурсниць. Готувались до вечері. Відчувалось, дівчата прагнуть створити в кімнаті типу «казарма» домашній затишок. Дуже стараються, але їхні потуги (?) схожі на дії винороба, який заливає нове вино у старі міхи. А до ремонту, який вони хочуть зробити за свій рахунок, ще далеко.
— У багатьох і цього нема, вимушені знімати житло за великі кошти, — констатують студентки. І бідкаються, як їм виживати на неповну стипендію, коли все дорожчає.
У кімнаті пахло городиною, за вікном висів пакет із салом. «Батьки тут часті гості», — подумалось. А як же Ніна, у котрої тільки бабуся з дідусем?..
Не для «галочки»
Кожному десятому студенту країни бракує місць у гуртожитку. Черкаського державного технологічного університету це не стосується. Тут потреба спудеїв у ліжко-місці задовольняється повністю. Причому давно.
Це наштовхнуло керівництво ЧДТУ виступити ініціатором програми з вдосконалення гуртожитків ВНЗ І—ІV рівнів акредитації в регіоні. Ідею підтримала облрада. Логічно запитати: що в знаному вузі, одному з найкращих у країні, можна запозичити. Завітаймо до студентського містечка і переконаймося, що він кращий, ніж більшість у столиці.
У технологічному чотири гуртожитки. Університет бере активну участь у міністерській програмі «Студентський гуртожиток». В її рамках діє власна — «Гуртожитки ЧДТУ — територія комфорту». Зайдіть в будь-який — усюди відчувається рука господаря. Не ректорату, а самих мешканців. Студентське самоврядування тут видно не тільки на стендах, а й в кожній кімнаті. Там килими, меблі, виготовлені у виробничому цеху ВНЗ. І в охайних кухнях чистота і порядок.
Потрапити в списки тих, хто порушує санітарні норми або режим — ганьба. Куріння і вживання алкоголю тут, м’яко кажучи, не вітається.
— У нас неможливе використання площ не за призначенням та з погіршенням умов проживання, — зазначає ректор ЧДТУ Юрій Лега, частий гість студентів. Зусилля його та однодумців помічені. Протягом останніх років університет посідає перші місця в огляді-конкурсі гуртожитків області. І це закономірно, зважаючи на турботу адміністрації й профкому про тимчасове житло.
У гуртожитках є сучасні пральні машини, спортивні кімнати і вітальні для проведення дозвілля (на знімку), працюють буфети. А якщо врахувати, що студенти користуються послугами медпунктів, лікувально-оздоровчого центру із стоматологічним кабінетом, базами відпочинку, можна стверджувати, що студент ЧДТУ не виживає, а живе повнокровним життям. В яких умовах навчається, займається наукою і спортом — розповідь окрема.
Київ — Черкаси — Київ.
Фото Станіслава ЧУБАРЯ.
