Чи не час прибирати сміття?

Думка відомого фізика Нільса Бора про те, що «людство загине не в атомному жаху — воно задихнеться у власних відходах», потроху доходить до свідомості сучасників. Принаймні на Львівщині зрозуміли, що подальше зволікання смерті подібне, і запустили перший проект зі збирання твердих побутових відходів.

У Кам’янка-Бузькому районі сьогодні з 79 населених пунктів у 24 стоять контейнери для сміття, а в інших селах вони з’являться найближчим часом. Цей ніби звичайний і простий цивілізаційний крок вимагав чималої роботи, ентузіазму і точних розрахунків. В тому, що контейнери в селах потрібні, ніхто не сумнівався, однак віднайти для них кошти в сьогоднішніх кризових умовах — річ не така проста. Якщо уявити, що один контейнер коштує три тисячі, а встановити в кожному селі потрібно приблизно 6—10 сміттєзбірників, то виходить сума, яку районний бюджет самотужки подужати не в змозі. Та якби у Кам’янці розраховували лише на бюджет, сміття й надалі вивозилось би в лісосмуги.

Одним з позитивів для району стало те, що львівський бізнесмен Олег Гайовишин — виходець саме з цього району, і cаме він 15 років тому, чи не першим в Україні, придбав спеціалізовані машини для вивезення контейнерів для побутових відходів. Поволі набираючи досвіду в комунальній сфері, вирішив узятися за завод із виробництва контейнерів. До нього і звернувся голова райадміністрації Ярослав Янишин зі своїм проектом із перетворення рідного району на територію чистоти. Уже разом вони обмірковували, які саме конкретні кроки потрібно зробити. Визначали підводні камені й робили поправки на нашу ментальність.

До речі, що стосується підводних каменів, то у Гайовишина вже був досвід. Коли Олег із дружиною Олесею придбали в селі Нижня Рожанка, що на Сколівщині, дерев’яну хатинку, то почали їздити туди мало не щотижня. Спочатку із сумом споглядали, як селяни скидають сміття в мальовничу річку. А потім, не довго думаючи, Гайовишини запропонували своїм друзям-ротаріанцям власний проект — «Чиста вода. Збережемо довкілля разом». Вони вмовили досить впливових львів’ян, зайнятих масою обов’язків бізнесменів, одягнути однакові жовті футболки, гумові чоботи і цілий день витягати з річки Рожанка всілякий непотріб. (У підсвідомості кожного з підприємців тоді, без сумніву закарбувалася думка: «І мені щось подібне треба організувати!»). Цікаво, що старші селянки переконували їх цього не робити, бо «вода сама все забере». Власне, саме тоді Олег зрозумів, що не так просто тримати в чистоті середовище, звички якого досить проблемно співвідносяться з європейськими сучасними екологічними вимогами. Та саме тоді переконався і в іншому — якщо прагнення твої є здоровими, благородними і, що дуже важливо, наполегливими, ти обов’язково знайдеш однодумців. Найпарадоксальніше, що ними найшвидше стали зовсім молоді мешканці Рожанки, школярі, які сьогодні створили щось на зразок екологічного патруля і сповіщають усі двори, коли машина прямує до них забирати сміття.

Доторкнувшись у Рожанці до «соціального виховання мас» (а Гайовишин безплатно забирає вже більше року звідтам сміття), Олег чітко, зрештою, як і Ярослав Янишин, усвідомлював, що поширити досвід на цілий район буде зовсім не просто. Та не відступати ж від задуманого! Адже приблизне зростання кількості твердих побутових відходів у районі становить 63 тисячі кубічних метрів на рік. Крім вирішення технічних питань, треба було банально переконати людей платити за вивезення сміття, уклавши угоди з господарями кожної оселі, і призвичаїти до думки, що треба виносити весь непотріб у контейнери, а не розкидати будь-де.

Спочатку районні спеціалісти розробили проект, в якому розрахували кількість та місце встановлення контейнерів, час вивезення сміття, вартість кожної операції в межах району. Перші 62 контейнери встановили в місті Кам’янка-Бузька. А нещодавно, щоб ні в кого не виникало сумнівів, що плани втілюються в життя, голів адміністрацій з цілої області зібрали на виїзну нараду-семінар щодо забезпечення населених пунктів Львівщини контейнерами для цивілізованого збору твердих побутових відходів і провезли людей мало не біля кожного контейнера. Дехто іронічно посміхався: можна було зробити простіше — сфотографувати контейнери. Однак кам’янка-бузький голова цим кроком переконував — усе проходить за планом і кількість смітників є реальною. Сьогодні справді у понад 30 відсотках населених пунктів у районі встановлено контейнери фірми «ЕКО-ЛЬВІВ», а збирання сміття організовано у 65 відсотках населених пунктів Кам’янки. Гроші на контейнери виділили кілька підприємств району, зокрема керівництво Добротвірської ТЕС надало 150 тисяч гривень для придбання контейнерів для довколишніх сіл. У Ярослава Янишина є ще ідея використати кошти за незатребувані земельні паї, адже чимало селян повмирало, так і не вступивши у власність. І це може стати серйозним джерелом доходів.

Звичайно, можна поставитися до усього цього з легкою іронією: от досягнення — сміття позбирати з району! Однак серед завдань комунальних служб це — чи не найскладніше сьогодні. Люди чомусь звикли до безвідповідальності, хоча за часів бабусі Австрії було соромно на Галичині не вміти впоратися хоча б із третиною сміття, яке збиралося в оселях. Тоді люди не лінувалися органічні відходи переробляти на компост. І вивезти сміття на межу села вважалося провиною, за яку сільський староста міг суворо спитати. Ніби й нині за цим стежать — де пильніше, а де — ні. Та ми все одно задихаємось у смітті. Тому не треба бути провидцем, щоб зрозуміти — наша бездумна поведінка відіб’ється на всьому людстві, якщо, звичайно, ми вчасно не зупинимося. А це означає, що такі проекти, як збирання твердих побутових відходів і для Кам’янки-Бузької, і для Львівщини — ідея, яка варта не просто втілення, а й поширення, підтримки всієї української громади.

— Проект не такий простий, — каже Ярослав Янишин, — і не лише тому, що для його втілення потрібен мільйон гривень. Дуже багато залежить від свідомості громадян загалом (чи будуть вони вчасно платити за вивезення сміття) і від ставлення до цього сільського голови. Тому ми повільно, але вперто виховуємо громаду — газетними статтями, семінарами, наведенням численних цифр та прикладів. Наступний крок — навчити сортувати сміття, і тут без штрафних санкцій не обійдеться, причому лише таким чином: дбаєш про довкілля — пільгу отримуєш, ні — відповідай власним гаманцем.

Довідка «Голосу України»

Сьогодні в світі на кожну особу на рік припадає близько 50 тонн видобутої твердої сировини, з якої в підсумку лише 2 тонни стають корисним продуктом, а 48 тонн — відходами виробництва. Загалом людина щороку залишає по собі 200—300 кілограмів твердих побутових відходів.

Наступний етап — організація системного вивезення. А третій етап — сміттєпереробні підприємства. В Стрию планується побудувати один із перших сучасних заводів. Він вироблятиме електроенергію, утилізуватиме гумус і металобрухт. Екологічне підприємство постане на комунальній землі обласної ради. І вся округа — Жидачівський, Стрийський, Миколаївський, Дрогобицький, Сколівський райони і міста обласного підпорядкування звозитимуть туди сміття. Однак найперспективнішим стане львівський завод, робота над спорудженням якого вже триває.