Дім, в якому ти живеш

Брудні під’їзди, обшарпані ліфти, двір у вибоїнах — така нині, на жаль, реальність життя у багатоповерхівках Тернополя. Мешканці мого будинку самі купували фарбу для ремонту у під’їздах, збирали гроші на двері з кодовим замком, самі засипали ями у дворі купленим власним коштом старим асфальтом. Не говорю вже про лампочки на сходовому майданчику, які також міняємо самі. І за таке, з дозволу сказати, обслуговування доводиться щомісяця платити майже 90 гривень. Торік у Тернополі квартплату підвищили вдвоє, не змінивши ні на йоту якість надання послуг. Люди у розмовах між собою нарікають, але не поспішають об’єднуватися, щоб самим утримувати будинок.

Мешканці будинку на вулиці Бандери, 81-а одразу після його здачі в експлуатацію об’єдналися в ОСББ (об’єднання співвласників багатоповерхових будинків) «Злагода-В». Очолила його Світлана Піговська, яка також живе у цьому будинку. Ця невтомна, із складною долею жінка перетворила все довкола буквально на казку. Подвір’я огородили високою цегляною стіною, встановили ковані ворота, які вночі закривають. Три сторожі чергують позмінно. Добираючи невеличкий колектив (вона, бухгалтер, сторожі, прибиральниця), Світлана Степанівна обійшла чи не весь Тернопіль: потрібні були чесні, самовіддані люди. Дорослі на роботі, то вона залучала до благоустрою дітей. «Бачили б ви, з яким задоволенням вони працювали, — розповідає пані Світлана. — Тільки запитували, що ще робити? Але річ не лише у тім, що вони приклалися до загальної справи: діти вже не нищитимуть те, що створили власними руками, поважатимуть чужу працю». Справді, у дворі неймовірна чистота. Обладнані чудові альтанки, дитячий майданчик, тенісний стіл. Батьки задоволені: малі діти на очах та й старші не тиняються вулицями, а приводять друзів до себе у двір.

При вході — квіткова гірка, яка буяє з ранньої весни до пізньої осені. Композицію створювала Світлана Степанівна. Цього року, похвалилася, докупила деревовидні півонії, ще деякі екзоти. Багато квітів при вході у під’їзди, на балконах. За будинком насадили сад. Кожне деревце побілене, акуратно підв’язане. За ці роки їй довелося стати справжнім агрономом: щоб усе це буяло, потрібні були знання, тому засіла за спеціальну літературу. Бачачи старання керівника будинкового об’єднання, мешканці й собі долучалися: привозили кущі, квіти. Не дивно, що таку рукотворну красу полюбили не лише люди, а й білочки. Мешканці пригощають їх горіхами, тож четверо дорослих і двоє малят навідуються сюди, щоб підкріпитися.

За кожен квадратний метр житлової площі мешканці цього будинку (у ньому 36 квартир) платять 1 грн. 05 коп., що набагато менше, ніж правлять за свої послуги ЖЕКи. І цю суму можна б зменшити вдвічі, якби будинок був більшим.

«Усе залежить не від великого приходу, а від мудрого розходу, — каже Світлана Піговська. — Я тут живу, тож у мене має бути чиста совість перед людьми».

Усі документи, до копієчного чека, у неї підшиті. Будь-хто може зайти, перевірити, як витрачаються кошти. Є ревізійна комісія, голова регулярно звітує на зборах мешканців.

Раніше у Тернополі було 16 комунальних житлово-експлуатаційних контор. Нині 40 підприємств, в основному приватних. Швидкість, з якою вони створюються, свідчить про те, що справа це вигідна. Але тільки не тим, задля кого вони мають працювати. Приватні контори чимало зібраних коштів витрачають на своє утримання, а не на поліпшення якості послуг. Інформація про це — за сімома замками. Що казати пересічним споживачам, коли навіть авторитетна громадська організація «Асоціація споживачів житлово-комунальних послуг» не може добитися від міської влади інформації про те, куди пішли кошти житлового фонду. Дедалі частіше до асоціації звертаються люди за захистом у такому питанні. Вони платили за послуги неіснуючим ЖЕКам і опинилися у боржниках. Ніхто не інформує мешканців, якщо одна приватна фірма змінює іншу, ніхто не укладає з ними договори на обслуговування, які б мали передбачати взаємні зобов’язання, ніхто не проводить збори.

— Повернути у таких випадках гроші практично неможливо, — каже голова асоціації Петро Ландяк. — Якби ЖЕКи були комунальними, то зробити це було б простіше, а приватник закриває фірму, і що з нього візьмеш? Хіба хтось захотів би добровільно повернути гроші, але таких випадків не пригадую. Тому я завжди націлюю людей на те, щоб вони вимагали договори на обслуговування. Ще одна небезпека чатує на мешканців новозбудованих багатоповерхівок. Будівельні фірми, які їх зводили і заробили на цьому чималу суму, намагаються взяти їх і в обслуговування. Жодним законом не передбачено, що власники будівельних фірм мають бути і власниками будинків. Де гарантія, що років через 20—30 документи про дольову участь можуть  зникнути і люди залишаться при своїх інтересах? Такі випадки стали масовими, але влада ніяк на них не реагує. Між тим, якщо будинок споруджувався на дольовій участі, то право власності на нього мають мешканці. Вони можуть створити об’єднання співвласників. Коли такого бажання немає, то будинок має реєструватися за міською радою. Почастішали також випадки, коли прибудинкові території, за які мешканці платять кошти, захоплюються під новобудови, бари тощо. Вже є кілька судових справ з цього приводу.

Створена три роки тому асоціація намагається захистити інтереси споживачів комунальних послуг, однак робити це непросто. Якщо вони не вміють себе захищати, можна навчити, а якщо не хочуть? Що й казати, до громадянського суспільства дорога не близька, вважає Петро Дмитрович, але крок за кроком долатимемо її. Саме за підтримки асоціації у Тернополі голови об’єднань співвласників багатоквартирних будинків і будинкових комітетів згуртувалися у міську громадську організацію «Взаємодія». Її керівник Михайло Терлюк вважає, що це сприятиме розвитку житлового самоуправління, координації діяльності ОСББ, створенню конкурентних засад у сфері управління багатоквартирними будинками, тіснішій взаємодії з владою.

На знімку: у Світлани  Піговської і пеньок розцвів.