Метан: не грізний, а вигідний

Труба, захована в лісопосадці на окраїні. Символічне огородження й попереджувальний знак. Такою я побачила дегазаційну свердловину на одній із шахт п’ятнадцять років тому. Головний геолог підприємства, бажаючи продемонструвати обсяг метану, котрий дістають із надр, повернув вентиль. Газ із шипінням вирвався в атмосферу. «Цей газ цілком можна використовувати, але ми цього не робимо. А дарма», — зауважив співрозмовник. У ті роки тема використання шахтного метану ставала «модною», але не більше. Дешевий природний газ давав змогу промисловцям і комунальникам не надто замислюватися про економію. Поодинокі приклади, коли зрідженим шахтним метаном заправляли автомобілі, були винятком. Проблема глобального потепління не розбурхувала уми громадян. А фінансування проектів, пов’язаних із шахтним метаном, уявлялося економічно недоцільним. Тим часом у світі накопичено чималий досвід комплексної дегазації вугільних родовищ і використання отриманого метану. Придивлятися до цього досвіду Україна почала відносно недавно. У дискусіях про використання альтернативного енергоносія є оптимісти й песимісти. Песимісти стверджують, що шахтний метан не зможе замінити природний газ, насамперед через малі обсяги видобутку. Оптимісти підкреслюють, що запаси метану в Україні оцінюються щонайменше в 11—12 трильйонів кубометрів, і їхній видобуток — справа недалекого майбутнього. Реалісти кажуть про те, що настав момент, коли видобуток і використання цього газу стають рентабельними. Чи так це?

За кількістю викидів метану вугільних шахт в атмосферу Україна посідає п’яте місце у світі. Унаслідок роботи вугільної промисловості країни виділяється близько 1,2 мільярда кубометрів метану на рік. Приблизно 15 відсотків обсягу каптується (тобто вловлюється) системами дегазації шахт, а використовується не більше половини каптованої кількості. Отже, більша частина шахтного газу викидається в атмосферу.

Шахтний метан завжди був одним із головних «ворогів» на українських вугільних підприємствах, більшість з яких мають вищу категорію небезпеки. Тому кожна шахта застосовує систему дегазації до, під час і після видобутку вугілля, залежно від конкретних умов. Буріння вертикальних свердловин із поверхні — далеко не єдиний спосіб добування метану. Адже виділення небезпечного газу особливо активно відбувається в разі впливу на пласт — наприклад, під час видобутку вугілля. Тому гірники застосовують три основні типи свердловин: вертикальні з поверхні, підземні горизонтальні та похилі свердловини.

У розпал газової кризи тема шахтного метану стала особливо актуальна. Сьогодні цей газ розглядають як альтернативний вид палива, покликаний зменшити залежність України від імпорту енергоносіїв. Переваг метанових проектів три: підвищення безпеки роботи шахт, одержання альтернативного енергоносія і зниження обсягу виділення метану — одного з найбільш грізних парникових газів (за силою впливу на атмосферу метан перевищує оксид вуглецю в 21 раз).

Про перспективи видобутку й використання метану в Україні розмова з Володимиром КАМИШАНОМ, директором ЗАТ «Екометан», що входить до складу корпорації «Індустріальний союз Донбасу». Це цікавий випадок, коли метаном займається компанія «невугільного» профілю. Не виключено, що в недалекому майбутньому «метановий» бізнес стане привабливим для багатьох інвесторів. Поки що він залишається справою одиниць.

— Володимире Валентиновичу, 2001 року голова ради директорів ІСД Сергій Тарута, виступаючи перед іноземними інвесторами в Донецьку, заявив, що корпорація розпочинає реалізацію проекту видобутку шахтного метану в Донбасі й назвав результати, яких планувалося досягти. Після цього про метановий проект нічого не було чути. То що було зроблено за вісім років, що минули?

— Справді, підготовчий етап по реалізації проекту «Створення сучасного комплексу видобування та утилізації метану вугільних родовищ України» почався в 2001 році з осмислення наших реальних можливостей. На той момент у нас уже було досить інформації про національний і зарубіжний досвід виконання таких проектів. Проте ця інформація не повною мірою давала можливість зрозуміти й оцінити економічну ефективність реалізації таких проектів в Україні.

І тоді, і нині ставиться те саме запитання. Ну чому, за всієї важливості й актуальності цієї теми, вона не набирає необхідної динаміки? Відповіді звучать найрізноманітніші. Від неможливості реалізувати проект через «погані» гірничо-геологічні умови вугільних родовищ Донбасу — до непомірно великої затратності й ризикованості.

У цих умовах, незважаючи на прийняте 2001 року керівництвом корпорації «Індустріальний Союз Донбасу» стратегічне рішення про початок проекту, для практичних кроків була необхідна його організаційно-економічна модель. Вона повинна була з достатнім ступенем вірогідності давати відповіді про розв’язання технічних і технологічних проблем, оцінювати ступінь ризику і, зрештою, прогнозувати можливі сценарії розвитку проекту. Майже два роки ми працювали над такою моделлю і в 2003-му змогли її представити. У ній знайшли відображення й були ув’язані воєдино технічні рішення, технологічна послідовність виконання, необхідні фінансові ресурси, вплив ринку вуглеводнів і багато  іншого. Отже, стало можливим оцінити достовірність і встановити межу ефективності, визначити чинники ризику і сформулювати завдання. Останніх виявилося значно більше, ніж уявлялося на етапі оцінки.

Початок 2004 року — це точка відліку початку нашої практичної роботи. Головне, нами створено технології й отримано результати, які вселяють упевненість, що промисловий видобуток метану вугільних родовищ Донбасу можливий. Водночас необхідно зазначити: багато чого ще має бути зроблено й насамперед за рахунок оптимізації отриманих нами параметрів технологічних процесів, вийти на промислові значення дебетів свердловин.

— На яких майданчиках і в якому обсязі корпорація має намір добувати шахтний метан?

— Сьогодні в розпорядженні наших компаній є дві ліцензійні площі розміром трохи більш як тисяча квадратних кілометрів. Одразу слід дати роз’яснення з приводу цифри. Для метанових проектів це тільки початкові величини площ. Уважається, що один проект успішно розвивається на площі не менш як 2,5 тисячі квадратних кілометрів. Це пояснюється тим, що за своєю природою проект добування метану екстенсивний, тобто його розвиток прямо пов’язаний із кількістю пробурених свердловин. (Для довідки: торік у США видобуток метану перевищив 52 мільярди кубометрів. Це стало можливо завдяки тому, що за роки виконання проектів було пробурено до 20 тисяч свердловин, кожна з яких нині перебуває у своїй фазі експлуатації або вже завершила роботу). У нашій програмі є декілька сценаріїв розвитку проекту. Який із них виявиться найбільш реальним, сьогодні говорити поки що рано. Але найагресивніший із них передбачає через 7—8 років досягти обсягів видобування 4—5 мільярдів кубометрів метану на рік, для чого потрібно пробурити не менш 2—2,5 тисячі свердловин.

— Індустріальний Союз Донбасу не має вугільних підприємств у Донбасі. Чи означає це, що метановий проект передбачає лише буріння вертикальних свердловин з поверхні й не включає підземну дегазацію?

— Із самого початку розвитку проекту передбачалося вирішення триєдиного завдання: забезпечення безпечного ведення гірничих робіт на шахтах — одержання додаткового ресурсу в енергобаланс країни — зменшення емісії метану в атмосферу. Це означає, що найбільша кількість метану з вуглепородного масиву може бути добута за рахунок реалізації комплексу заходів, що включає всі види дегазації за умови, якщо вони виконуються в певній послідовності, ураховують геологічні й технологічні особливості ведення гірничих робіт.

Це оптимальний підхід, але він не єдиний. Річ у тім, що ресурси метану, які зосереджено в масивах діючих шахт, становлять не більш як 10 відсотків від усіх наявних ресурсів у вуглепородній товщі. Тому очевидно, що «вільні» або резервні ділянки можуть і повинні відпрацьовуватися на предмет ефективного добування метану. (Для довідки: в деяких вугільних басейнах США коефіцієнт добування ресурсу досягає 70 відсотків). Ось орієнтир, якого слід дотримуватися під час постановки завдання з видобутку метану. Існує також проблема організованого добування метану з масивів закритих шахт. Вона буде ставати дедалі актуальнішою в міру збільшення кількості шахт, що закриваються.

— Якою буде собівартість добутого шахтного метану?

— Важливо розуміти, що цей показник ніколи не буде постійним, він завжди буде змінюватися й залежати від багатьох чинників. Окрім того, на початковій фазі проекту показник буде мати максимальне значення, а в міру збільшення обсягів та ефективності видобутку — знижуватися. Цікавіше розуміти терміни окупності таких проектів. Прогнозні розрахунки показують, що період може становити до семи років. Але це проста арифметика. На практиці в розрахунки з окупності проектів потрібно буде закладати алгебраїчні системи рівнянь із декількома невідомими. Причому ці невідомі не завжди будуть раціональними числами, оскільки, навколо газу завжди багато політики.

— Чи розглядаєте ви можливість торгівлі квотами парникових газів? Чи розділяєте стурбованість фахівців, які стверджують, що закордонні компанії занижують вартість квот для українських компаній, а отже, така торгівля може бути невигідною?

— Кіотський протокол і механізми його використання становлять для нас певний інтерес. Однак як ці механізми можуть бути задіяні в разі видобутку метану, не прив’язаного до вугільної шахти, — це ще питання. Є розуміння, що метан вугільних родовищ — це альтернативне джерело енергії, і його використання, наприклад, для вироблення електроенергії на когенераційних установках, має позитивні екологічні наслідки. Отже, можна думати, що в цьому рази виникає необхідний для Кіотських правил ефект.

Стосовно торгівлі квотами. Ми давно займаємося проблемами обліку емісії парникових газів в атмосферу й добре розуміємо природу формування цих квот в Україні. Це також добре розуміють і експерти західних компаній. Тому, коли мова заходить про квоти, що не пройшли необхідну за західними мірками процедуру контролю та обліку, то вони й мають відповідну низьку ціну. У разі, якщо квоти утворилися внаслідок виконання проектів спільного здійснення і пройшли всі контрольні процедури, то їхня ціна багаторазово зростає. Однак важливо концентрувати увагу не на тому, скільки і за якою ціною ми продамо квот, а на тому, наскільки ефективно скористаємося наданими Україні Кіотським протоколом можливостями. Є дуже цікаві моделі використання квот для відкриття кредитних ліній фінансування проектів спільного здійснення. Потрібно їх розвивати й одержувати якісно нові енергозберігаючі технології.

— У сфері видобутку шахтного метану хто є вашими конкурентами в Україні й за рубежем? Наскільки близькі до істини чутки про конфлікти, які нібито виникають між українськими підприємствами, що бажають одержати ліцензію на розвідку та дослідно-промислову розробку, а згодом — на розробку родовища?

— Складно говорити про конкуренцію за відсутності в Україні самого процесу видобутку метану вугільних родовищ. Поки що звучать тільки різноманітні заяви про наміри, але в цьому разі конкуренції бути не може. Західні компанії також поки що не вбачають позитива у своїй участі в цих проектах. Але чи знаємо ми, на кого ми чекаємо з-за кордону? Наші переговори з десятками потенційних інвесторів дали нам можливість зрозуміти і звузити спектр компаній, яким у принципі цікавий цей бізнес. Адже 90 відсотків так званих західних інвесторів — це або посередники, в яких є російськомовні співробітники, або малозначущі консалтингові фірми, що завжди перебувають у пошуках здобичі. Більше того, структура цього бізнесу на Заході відрізняється від наших уявлень про те, як це потрібно робити. Тож маємо ще багато попрацювати, щоб створити середовище для конкуренції.

У справі одержання спеціальних дозволів на геологічне вивчення та дослідно-промислову розробку метану вугільних родовищ є багато проблем, але не конфліктів. Конфлікти існують тільки навколо декількох невеликих родовищ газу, прив’язаних до вугільних масивів на півночі Луганської області. Там досить часто зустрічаються міні-родовища, які становлять інтерес і мають ажіотажний попит. Але це не ті родовища, що пов’язані з вугіллям безпосередньо. Це класика жанру, вільний газ, надлишкові пластові тиски тощо, ускладнені іноді присутністю вугільних пластів. Присутній хвильовий інтерес до теми, пов’язаний із черговим указом Президента або постановою уряду, і, як наслідок, спроби одержати якомога більше дозволів. Щоправда, потім із ними не знають, що робити, адже сьогодні через відсутність попиту їх продати неможливо.