Що більший врожай, то дорожчий цукор

Тривалий час цукор залишався одним з найдешевших та найстабільніших продуктів. Його виробники твердили про величезні перехідні запаси, і це було своєрідною гарантією того, що солодкий пісок не подорожчає. Але надії не справдились. Ціна цукру хоча повільно, але вперто почала підніматись. Де вона зупиниться, і скільки коштуватиме цукор нового врожаю? Дати відповіді на ці запитання поки що не береться ніхто.

Нова ціна ще у полі — вона підростає із новим урожаєм буряків. Бо від того, яким він буде, і залежатиме чималою мірою, чи питимемо солодкий чай. Минулі два роки були для області «не буряковими». Площі посівів постійно скорочувались і торік дійшли до мінімальної межі. Правда, на зібраному врожаї це кардинально не позначилось, бо втрату гектарів вдалось надолужити високою врожайністю. Якщо три роки тому середня врожайність цукристих в краї сягнула 307 центнерів з гектара, то минулоріч вона зросла практично на третину. Якісний стрибок дав свої результати: область не відчула солодкого дефіциту, і попри всі кризові явища ціна на цей продукт залишалась стабільною.

Тоді ж було чимало розмов і про те, що краю не потрібно збільшувати буряковий клин. Мовляв, запасів на цукрозаводах є ще стільки, що вистачить на кілька років наперед, область не встигає з’їдати їх до нового врожаю. Тому і тривожитись через те, що площі посівів постійно скорочуються, немає причин.

Однак вже нинішнього року стратегія змінилась. До буряків повернулись навіть ті, хто певний час відхрещувався від них. Господарникам стало зрозумілим: не варто відмовлятись від культури, котра є традиційною для господарств і стабільно приносила прибутки. Тож нинішньої весни посіви буряку порівняно з минулим роком зросли на п’ять тисяч гектарів, перевищивши загальну площу в 30 тисяч гектарів.

До того ж весняні польові об’їзди показали: незважаючи і на приморозки, і на тривалий посушливий період, сходи цукристих мають гарний вигляд. Особливо порадували поля у Чемеровецькому та Шепетівському районах. Мають хороші надії на врожай і у Хмельницькому, Красилівському, Теофіпольському, Волочиському. Тож аграрії сподіваються, що новий врожай стане щедрішим від минулого. А це означає, що і цукру в нас буде багато, і підвищення його вартості не має бути, але...

Ні старі запаси, ні нові перспективи не змогли зупинити ціни. Якщо донедавна за кілограм солодкого піску можна було платити не більше чотирьох гривень, то тепер цифра впевнено доходить до шести. А рафінад ще майже на третину дорожчий.

Серед найпопулярніших пояснень такої ситуації — критичний стан, що склався на переробних підприємствах. Цукровари давно скаржились, що низька ціна на готовий продукт не відповідає їхнім виробничим затратам. Але ж і піднімати її не було як через забиті надлишками склади. Та загальне здорожчання енергоносіїв та інших виробничих компонентів примусило таки це зробити.

Ще восени регіональне відділення Аграрного фонду купувало цукор у виробників по три гривні за кілограм. Переважна більшість заводів готова була віддати більшу частину своєї продукції за такою ціною, бо інші покупці пропонували ще менше. Однак реалізувати ці бажання сповна не вдалось. Насамперед через те, що закупівлі були суворо обмежені квотами. До того ж не всім заводам вдалось справитись із всіма формальними вимогами до такої операції продажу. Тому реально продати 600 та 300 тонн цукру вдалось лише Теофіпольському та Красилівському цукрозаводам відповідно. Зрозуміло, такі продажі практично не вплинули на розв’язання цукрового перевиробництва, бо область була готова реалізувати не сотні, а тисячі тонн.

Через оті запаси теза про те, що не варто виробляти більше, ніж можна з’їсти, останніми роками стає дедалі популярніша. Справді, навіть попри всі скорочення та падіння галузі область споживає значно менше цукру, ніж продукує. Але не потрібно бути економістом, щоб зрозуміти: галузь не матиме будь-якої перспективи розвитку, якщо працюватиме тільки для того, щоб спожити вироблене.

Теперішні «рекордні» посіви не йдуть у жодне порівняння з колишніми. Та й переробка давно здала свої позиції. Урожай вже зріє, а досі ще важко сказати, буде його переробляти п’ять чи шість заводів. До того ж, якщо і матиме хтось із цього зиск, то не держава. За підприємства, котрі можуть приносити прибутки, давно йде жорстока війна між потенційними власниками. Це стало однією з найголовніших причин того, що південні райони області змушені були відмовитись від вирощування буряку. Для чого сировина, коли переробляти її ніде? Кам’янець-Подільський, Новоушицький, Дунаєвецький, Віньковецький райони уже почали забувати про цю культуру. І перспектив з відродженням буряківництва не видно — найближчі заводи вже знищено. Не важко припустити, що ті, які працюють, здебільшого і визначають ціну на продукт, розробляючи власну стратегію. Вже підмічено: цукровий ціновий стрибок вже не перший рік відбувається в один і той же період. Приміром, так було і торік, коли кілограм цукру раптом подорожчав на 50 — 80 копійок. В Аграрному фонді переконані: саме дешевший цукор із його запасів тоді зупинив здорожчання. Тому така ж тактика пропонується і тепер. Регіональне відділення готове передати в торгівлю понад тисячу тонн. Стримує лише те, що залишається неузгодженою у найвищих владних кабінетах ціна.

Але спостережливі покупці кажуть про інше: ціна піднімається штучно, аби здійняти купівельний ажіотаж. Так виробничники звільняються від своїх запасів напередодні нового сезону. Підтвердити цю тезу офіційно не наважився ніхто. Втім, як і гарантувати, що цукрова інтервенція зможе зупинити зростання ціни. А про те, скільки коштуватиме «пісок» з нового врожаю, взагалі ніхто не береться прогнозувати. Чому тут дивуватись? Якщо єдиної стратегії немає, то дрібними тактичними ходами вплинути на ситуацію важко.

Для Хмельниччини цукрова галузь завжди була однією із основних складових її економіки. Аграрії ще й досі пам’ятають, як в кращі роки засівалось до 150 тисяч гектарів буряків, а над їх переробкою працювало сімнадцять заводів. Навіть якщо послатись на те, що тодішні технології не давали такої врожайності, якої досягло сучасне виробництво, можна не сумніватись: сумлінна і масова праця на буряковому полі таки давала свої результати. Недаремно цукор вважався стратегічною сировиною, і варили його не тільки для того, аби підсолодити наше життя, а й для того, щоб істотно підтримати фінансові надходження.

Хмельницька область.