Крок назустріч.

До громадської приймальні звернулася мешканка Донецька Неля Айвазова, інвалід першої групи (на знімку). Вона залишилася без необхідного їй засобу пересування: шість років тому у Нелі Миколаївни вкрали інвалідний візок, і з того часу жінка змушена ходити на милицях. Не допоміг навіть суд над грабіжником: у того не виявилося грошей на відшкодування збитків. Новий візок пенсіонерка не отримала. Причому потрібен візок із електроприводом, тому що жінка має цілий «букет» діагнозів, і будь-яке напруження загрожує погіршенням здоров’я.

Ми побували вдома у нашої читачки. Неля Миколаївна виявилася привітною господаркою, яка намагається за будь-що створити домашній затишок. Маленька пенсія, великі витрати на ліки — ось у таких умовах живе наша співрозмовниця. Спробуйте-но пожити хоча би два дні, не користуючись ногами і пересуваючись лише за рахунок рук. Редакція звернулася до Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» із проханням допомогти інваліду. Раді повідомити, що керівництво благодійного фонду відгукнулося на наше прохання і пообіцяло допомогти Нелі Миколаївні із придбанням необхідних ліків. Таку само оперативну реакцію хотілося би бачити від чиновників, які мають вирішити проблему із транспортом для інваліда.

Ще одну проблему, з якою зіштовхуються літні люди, порушив донеччанин Ігор Попков: «Моя 82-річна тьотя Зінаїда Василівна Старшинова мешкає в Шахтарську. Вона — учасник Великої Вітчизняної війни. Іноді приїздить до Донецька на могилу родичів. Ці поїздки для літньої жінки — справжнє випробування. Не лише через стан здоров’я, а більшою мірою через звіряче ставлення водіїв маршруток».

Проїзд із Шахтарська до Донецька коштує 12 гривень. Літній жінці доводиться викладати гроші із маленької пенсії, бо несила терпіти збиткування водіїв. «Одного дня я зустрічав тьотю з «маршрутки», — продовжує І. Попков. — Зінаїда Василівна вийшла, вся трясучись і ледь утримуючи рівновагу. Виявилося, що водій всю дорогу нецензурно ображав її, а раніше вимагав залишити салон, погрожував викинути просто в полі: мовляв, за пільговиків йому ніхто не заплатить. На жаль, номер мікроавтобуса я не записав, але було велике бажання не лише поскаржитися, а й попрацювати кулаками. Тьоті довелося ще довго приходити до тями на лавочці і приймати заспокійливе».

На зворотньому шляху наш читач вирішив посадити тьотю до маршрутки, взявши її посвідчення учасника війни і пред’явивши водію. Однак група водіїв обурено заголосила, що вони знати не знають про жодні пільги і що вони встановлені лише для міського транспорту. Звернулися до касира: та, подивившись на посвідчення, видала пільговий безплатний квиток. При цьому додала, що, на жаль, негідників-водіїв вистачає, але всі вони повинні везти безплатно учасників війни. Побачивши пільговий квиток, «маршрутники» намагалися вигадати інші причини: «На нас цей закон не розповсюджується, ми не з Донецька, а з Шахтарська», «Ми — приватники, а не держпідприємство». На щастя, літня пасажирка доїхала без пригод. Але чи могла би вона самостійно постояти за себе?

«Якби пасажири не сиділи мовчки, коли водій збиткується зі старих, а висловлювали обурення, то в 90 випадках зі ста це б допомогло, — переконаний І. Попков. — Тому прошу всіх, хто читає вашу газету, не залишатися байдужим, а активно висловлювати незгоду з насиллям і хамством водіїв. А ще правильно було б, якби Верховна Рада України прийняла закон, можливо, навіть про кримінальну відповідальність за збиткування над учасниками і ветеранами війни і недотримання їхніх пільг. Адже через такі стреси передчасно пішли з життя тисячі ветеранів у нашій країні. Хіба вони могли здогадатися, що переможцям війни так «дякуватимуть» нащадки? Давайте виявляти справжню повагу до цих великих людей не лише один раз на рік — 9 травня, — а щодня».

Телефон «гарячої лінії» «Голосу України» в Донецьку: (062) 300 3795. Дзвінки приймаються кожної другої та четвертої середи місяця з 11-ї до 14-ї години. Якщо ви не маєте можливості зателефонувати, пишіть на адресу громадської приймальні газети: вулиця Первомайська, 9/2, Донецьк 83086.