Живемо і працюємо на батьківській землі

Золотоніський район розташований на Придніпровській низовині. Його південно-західна і південна частини омиваються водами Кременчуцького водосховища. Загальна площа району — 1,5 тисячі квадратних кілометрів. Населення — 44,3 тисячі осіб. Кількість населених пунктів — 61, сільських рад — 34. Сільськогосподарські угіддя займають близько 98 тисяч гектарів. З них 83 тисячі гектарів — ріллі. На території району переважають чорноземні грунти.

Златокрай — так поетично називають один з економічно найрозвинутіших і наймальовничіших за природою лівобережний район Черкащини. Тут, на родючих чорноземних землях, працюють потужні сільськогосподарські підприємства, що є гордістю агропромислового комплексу області. Сюди по досвід у соціально-культурній сфері приїжджають сусіди та колеги з інших областей.

Які сьогодні здобутки, проблеми, перспективи розвитку Златокраю — про це розмова нашого кореспондента з головою райдержадміністрації, депутатом районної ради Валерієм БУРКАЦЬКИМ.

— Валерію Васильовичу, торік Золотоніський район посів перше місце в області за продуктивністю тваринницької галузі. Що відіграло у цьому вирішальну роль, адже багато хто нині твердить, що виробництво м’яса і молока невигідне?

— Це кажуть ті, хто не хоче утруднювати себе клопотами на тваринницькій фермі, удосвіта вставати і пізно лягати. Або хто бачив корову лише по телевізору. Як господарник з досвідом скажу: скотарство завжди було і буде прибутковою справою. Якщо, звичайно, вести його не дідівськими методами, а на науковій основі, використовуючи сучасну селекційну базу та передові технології. Так, як це роблять, наприклад, у СТОВ «Агрофірма «Маяк» його директор Микола Васильченко, у приватному агропідприємстві «Плешкані» — Дмитро Лисун, у СТОВ «Перемога» — Григорій Зінченко та інші керівники-новатори. Чотири сільгосптовариства району надоїли торік понад шість тисяч кілограмів молока на фуражну корову. Сім підприємств — понад п’ять тисяч. По району середньодобовий надій молока на кожну «лиску» становив 5,5 тисячі кілограмів молока.

— Колись за такі показники Героя давали...

— Як ви знаєте, у нас уже є перший Герой України — Микола Семенович Васильченко, талановитий аграрій, людина неспокійної вдачі. Він не спатиме, коли побачить на виставці щось нове, сучасне, чого ще немає у його господарстві. Й обов’язково придбає, щоб удосконалити виробництво, домогтися кращих результатів. Таких керівників у нашому районі більшість. Їх не треба агітувати, що молочне скотарство — це щоденна «жива» копійка у касі сільгосппідприємства. Завдяки продажу високоякісного молока СТОВи мають кожного дня грошові надходження у межах 175—180 тисяч гривень. Тому щороку й збільшується поголів’я великої рогатої худоби, підвищується продуктивність. У цілому за минулий рік виробництво молока на Золотоніщині зросло на дві тисячі тонн. Надалі, переконаний, ця тенденція закріпиться. Наші сільгосптоваровиробники, як кажуть, тримають ніс за вітром. У вже згадуваних «Плешканях» будується зараз суперсучасний тваринницький комплекс на півтори тисячі корів. Уявіть: кругом завмерло промислове будівництво, а на селі споруджують!

— Справді, це промовистий факт. Але чи не «захворіємо» ми знову на гігантоманію? Чи вистачить кормової бази для таких комплексів?

— Побоювання ці зайві. Адже будують нині не за рознарядками згори, як колись було, а за науковими розрахунками. Добрий господар знає, яку кількість худоби він у змозі прогодувати зі своїх полів. Традиційно у нашому районі сіють великі обсяги качанистої. Цього року під зернову кукурудзу відведено понад 18 тисяч гектарів площ, під силосну — більш як 5 тисяч гектарів. Посіяно також майже 52 тисячі гектарів ярих культур. У доброму стані 13345 гектарів озимини.

Торік Золотоніський район мав валовий збір зерна понад 199 тисяч тонн. Ранні зернові дали урожайність 43,3 центнера з гектара, озима пшениця — 47,7 центнера.

Загальний обсяг реалізації продукції сільгосппідприємствами району за 2008 рік порівняно з 2007 роком збільшився на 45,6 відсотка і становив 503,5 мільйона гривень.

— Валерію Васильовичу, зараз багато хто нарікає на збільшення посівних площ під озимий ріпак. Як ви дивитеся на це?

— Вважаю, що правильно роблять ті керівники, які ввели у структуру посівних площ цю технічну культуру. Треба вирощувати те, що дає прибуток. На полях наших сільгоспвиробників квітує 3605 гектарів озимого ріпаку. Знаю, що в сусідніх районах і областях ріпак вийшов із зими ослабленим, або й зовсім загинув. Тому цього року культура матиме ще більший попит і, відповідно, добру ціну.

— А чи скоро насіння ріпаку не тільки продаватимуть за кордон, а й перероблятимуть на місці?

— У районі першим в області розпочато будівництво цеху з переробки ріпаку на олію. У ТОВ «Красногірське» вже завершили спорудження триповерхового адмінкорпусу і «гонять» стіни шести елеваторів для прийому і зберігання 30 тисяч тонн насіння цієї цінної культури. Вартість інвестиційного проекту — понад 50 мільйонів гривень. Перша черга будови має стати до ладу вже у липні цього року. У перспективі з ріпака виготовлятимуть й біодизельне пальне та шрот. У Золотоноші також зводять завод з переробки кукурудзи на біоетанол.

— А як з вирощуванням цукрових буряків? Чи працюватиме Пальмірський цукрокомбінат?

— Ми дуже зацікавлені, щоб не зупинялося виробництво найбільшої і найсучаснішої на Черкащині цукроварні. Адже це не тільки зайнятість місцевого населення. ВАТ «Пальмірський цукрокомбінат» дає левову частку промислового виробництва району і відрахунків до бюджетів усіх рівнів. Знаю, що з колишніх 20 цукрозаводів, які діяли в області, нинішнього сезону працюватимуть два-три. Серед них — наш комбінат. Він має найкращі передумови для стабільної роботи. Попри недалекоглядну політику уряду, котрий своїм квотуванням та імпортом тростинного сирцю поставив на коліна вітчизняну галузь буряківництва. Господарства району посіяли цього року понад 3 тисячі гектарів цукрових буряків і завод буде повністю забезпечено сировиною. Сіють цукристі найсильніші сільгосппідприємства і вони навчилися вирощувати високі врожаї солодких коренів за будь-яких погодних умов.

— Нині багато розмов про іноземні інвестиції. Яка їх частка в економіці району?

— Відразу скажу — не надто висока. Ми не проти закордонних виробничих зв’язків, та життя показує, що внутрішній інвестор прогнозованіший і надійніший. Бачимо це на прикладі СП «НІБУЛОН», яке побудувало в районі елеватор на 49 тисяч тонн зерна і всіляко розвиває місцеву інфраструктуру, допомагає освіті й медицині. Те ж саме можу сказати і про ТОВ «Золотоніський бекон», котре дбає і про виробництво, і про соцкультпобут на селі. Гадаю, що нам не потрібно дуже сподіватися на доброго дядька-іноземця, а необхідно робити все, аби накопичені українські капітали не гуляли десь в офшорних зонах, а працювали на свою державу, на своє виробництво.

У районі працює 26 великотоварних сільгосппідприємств.

У СТОВах та у селянських господарствах утримується 32 тисячі голів ВРХ, 58,9 тисячі свиней, 1 мільйон 89 тисяч голів птиці. Протягом 2008 року поголів’я свиней у сільгосптовариствах збільшилося на 46 відсотків.

— Побувавши у районі, не помітила «слідів» кризи. Чи Золотоніщину вона обійшла?

— Недарма у народі кажуть: не такий страшний чорт, як його малюють. Ми менше зважаємо на балаканину, а живемо за своїм, хліборобським, календарем. Однак наші аграрії не забувають відстоювати й свої права: на справедливе ціноутворення, дотування виробництва сільськогосподарської продукції, державну підтримку соцкультпобуту на селі. Бо хочуть, аби їхні діти не їхали світ за очі шукати собі кращої долі, а жили і працювали на батьківській землі.

— Бажаю, щоб усі задуми і плани золотоніських хліборобів здійснилися!

— Дякую на доброму слові.

Старійшина агропромислового виробництва району, директор СТОВ «Перемога» із села Хрущівки Григорій Федорович Зінченко — людина мудра і поміркована. Понад 30 років трудиться він в одному господарстві, з них 28 — керівником. За довголітню сумлінну працю нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Поруч із Зінченком трудяться надійні й випробувані спеціалісти сільського господарства — дружний, злагоджений колектив.

— Чого вартий один лиш Григорій Іщенко, — з повагою каже директор. — У районі, а може, й в області, не знайти такого агронома, котрий незмінно працював би в господарстві більше 47 років! Григорій Васильович як свої п’ять пальців знає кожну борозну на полі і видолинку. Розбуди його вночі і він як вірш скаже де, чого, скільки, коли посіяно і яким буде результат. Високими врожаями ми завдячуємо досвіду і майстерності легендарного головного агронома.

На підтвердження Григорій Зінченко навів «контрольні» цифри минулорічного сільськогосподарського сезону. СТОВ «Перемога» зібрало 4 тисячі 800 тонн хліба. Урожайність озимої пшениці — 56 центнерів з гектара, кукурудзи — 54,8, буряків — 346 центнерів.

— Торік ми вирощували солодкі корені на 360 гектарах, — ділиться Григорій Федорович. — Цього року на 130-гектарній площі. Наступного, можливо, зовсім сіяти не будемо, хоч за довгі роки звикли, що у сівозміні завжди присутній цукровий буряк. Однак, за моїми підрахунками, — прогнозує господарник, — через рік-два, якщо не зміниться урядова політика знищення вітчизняної бурякопереробної галузі, в Україні зупиняться всі цукрові заводи. Отоді й розпробуємо, які «солодкі», «медові» кристали з тростинного сирцю — такі, що й бджоли від них гинуть...

Щоб не бути заручником непродуманої державної аграрної політики, Григорій Зінченко, як далекоглядний господар, уже кілька років займається власним кормовиробництвом, нарощує поголів’я великої рогатої худоби і свиней, збільшує молочне стадо. Його права рука у цій справі — головний зоотехнік Руслан Костенко, завзятий і беручкий молодий спеціаліст.

— Ми утримуємо тисячу 880 голів ВРХ, — охоче інформує про своїх підопічних Руслан. — З них півтисячі — корів. Доїмо майже 15 кілограмів молока на фуражну корову. Запровадили безприв’язне утримання. Зараз молочниці «відпочивають» у літніх таборах. Тварини мають різноманітний раціон, зелений корм і ніякої «хімії». Щодня продаємо Канівському маслосирзаводу шість тонн високоякісного молока. Доярки отримують понад дві тисячі гривень зарплати щомісяця.

Далі Руслан Костенко з гордістю розповідає, що в «Перемозі» зберегли свиноферму і статус племрепродуктора. Вирощують молодняк не тільки для власних потреб, а й реалізовують населенню. Всього на фермі відгодовують понад тисячу голів свиней. І кількість поголів’я будуть невпинно збільшувати.

— Я не розумію, чому Україна по всій Європі гроші позичає, — з юнацьким максималізмом запитує Руслан. — Ми живемо на родючій землі, маємо руки і голови на плечах, щоб господарювати по-людськи і забезпечувати себе і країну достатком. Але чому чиновник у «високому» кабінеті не думає про те, як розумно розпорядитися всім цим потенціалом, а мізкує над тим, як вкрасти, влаштувати горезвісні «відкати» чи отримати хабаря?! Ось розпочали проводити ідентифікацію тварин, — продовжує головний зоотехнік. — Добра справа, потрібна. Та робиться вона не по-державному. Звичайнісінькі пластмасові бірки та ключ для татуювання... за валюту закуплено за кордоном! Вартість одного такого комплекта — 25 гривень. А тепер порахуйте, скільки мільйонів доларів заробила якась зарубіжна «пластмасова» фірма на українських селянах! А також «добродій», який допомагав їй у цьому.

Крім справи з ідентифікацією у Руслана багато справедливих претензій до влади: і щодо диспаритету цін, і щодо відсутності державного квотування та планування для АПК, і щодо безладу з дотаціями. На «крик» Русланової душі розважливий Григорій Зінченко зауважує, що відповіді на всі запитання неодмінно дасть життя. «Ніщо не стоїть на місці, — каже він молодому колезі. — Повір мені: через 10—15 років, коли твої діти тільки школу закінчуватимуть, — невпізнанно, у кращий бік, зміниться і господарство і наші села, Хрущівка та Лукашівка. Сподіваюся тільки, — додає Григорій Федорович, — що не зміниться лише назва сільгосптовариства. «Перемога», як завжди, буде за нами...

Створення черкаським приватним підприємством «Надія» на базі колишніх колгоспних ферм сучасного високотехнологічного свинокомплексу — яскравий приклад ефективного внутрішнього інвестування.

Цю вродливу, вишукану жінку у селі Крупське знають усі. Це Галина Дубовик, директор ТОВ «Золотоніський бекон», що входить до групи компаній ПП «Надія». Економіст і хімік за освітою, зібрана, прагматична й енергійна, вона зуміла за короткий термін організувати на новоствореному тваринницькому комплексі роботу за чітким графіком і режимом.

— Я об’їздила найбільші племрепродуктори та відгодівельники Данії, законодавця «мод» у свинарстві, — ділиться Галина Іванівна. — Систематизувавши побачене, зробила висновок: їх приміщення та обладнання не є кращими, ніж у нас. А ось результати набагато вищі. Бо суперсучасні технології там працюють, як швейцарський годинник. Нам не треба соромитися у них вчитися.

Такої само думки й керуючий комплексом, головний ветеринарний лікар Федір Басараб. Досвідчений фахівець разом з Галиною Дубовик підібрали колектив молодих, віком в основному до 40 років, людей, котрі хочуть вчитися і працювати по-новому. Багато прийшло на комплекс випускників Золотоніського ветеринарного технікуму, котрі принесли з собою молодече завзяття і ентузіазм.

Три роки тому у реконструйовані приміщення завезли 400 свинок і кнурців лінії, що зветься Франс Гібрид. Французьку породу обрали за її високопродуктивні характеристики. За неповні шість місяців порося набуває реалізаційної ваги — понад центнер. При цьому нагулюючи щонайбільше — 3,5 сантиметра сала, а шпику — 10 сантиметрів.

— Промислове вирощування ведеться строго за технологічними циклами, — продовжує вводити у курс справи Галина Іванівна. — До 28 днів «паці» біля матері. На молоці та прикормі вони виростають до 8 кілограмів. Після цього переходять на самостійне харчування. Дорощування триває 44 дні, поросята стають підсвинками і вже важать 22 кілограми. Решту 80 кілограмів свині набирають за останні три з лишком місяці.

— А як щодо преміксів, яких чомусь побоюються покупці свинини?

— І даремно, — відповідає директор комплексу. — Як людина росте і потребує різноманітних вітамінів, так і тварина. Премікси — це чисті вітамінно-мінеральні добавки. Ми застосовуємо сім видів кормів, різноманітних і поживних за своїм складом. Маємо для цього власну кормову базу — дочірнє підприємство групи компаній «Надія» ПП «Крупське» орендує землю і вирощує зернові та технічні культури.

Нині ТОВ «Золотоніський бекон» розвивається швидко. Тільки на відгодівлі перебуває понад 10 тисяч голів свиней. А вже наступного року, каже Галина Дубовик, кількість товарного поголів’я зросте до 40 тисяч. Через кілька років — до 80 тисяч голів.

— Зараз з нами активно працюють м’ясокомбінати, — веде далі розповідь директор. — Для нас це не зовсім вигідно — продавати вирощені тварини. Тому в перспективі ми відкриємо свою переробку, матимемо свою торгову марку і, як результат, більшу вигоду. Щоправда, — уточнює Галина Іванівна, — це буде набагато швидше, якщо держава відновить стимулювання тваринницької галузі. Торік ми отримали від уряду солідну підтримку, а цього року будь-які державні дотації знято. Я вважаю це хибним кроком. Нам, працюючим у свинарстві, потрібно створити свою всеукраїнську асоціацію чи спілку і відстоювати законні права на інтенсивний розвиток галузі.

Поки держава думає, підтримувати власного сільгосптоваровиробника чи закуповувати за кордоном м’ясну продукцію, ТОВ «Золотоніський бекон» може розраховувати лише на себе, на свої оборотні кошти. І хоч їх, як завжди, не вистачає, товариство продовжує вести будівництво нових виробничих корпусів, обладнує за новітніми вимогами санпропускник. Кожний працюючий, а товариство створило для жителів села Крупського понад 60 робочих місць, має індивідуальний робочий одяг, щозміни проходить санітарно-гігієнічні процедури.

Трудитися у «Золоніському беконі» сьогодні престижно і вигідно. Заробітна плата тут, як для села, немала: 1750 гривень на місяць. Працівники підприємства безплатно харчуються, щомісяця купують за собівартістю вироблену продукцію.

Задоволені інвестором й органи місцевого самоврядування.

— За кошти групи компаній «Надія», — розповідає секретар Крупської сільської ради Ганна Соколенко, — у селі споруджено пам’ятник загиблим воїнам у Великій Вітчизняній війні, щороку надається допомога у ремонті школи, закуповуються подарунки на свято першого дзвінка та на випускний вечір, утримується сільська волейбольна команда.

— Ми впевнені у своїх силах і можливостях, — посміхається на прощання стримана Галина Дубовик. — І не тільки ми, а й наші колеги-тваринники, котрі також оптимістично дивляться у майбутнє. Якщо держава підтримуватиме, як це робиться у цивілізованому світі, свого сільгосптоваровиробника, Україна неминуче стане суперпередовою аграрною державою.

До фельдшерсько-акушерського пункту прямує сільською вулицею Катерина Павлівна Гриб. Їй 80 років і вона частенько заглядає до «фельдшериці» Світлани Пономарьової. Виміряти артеріальний тиск, зробити укол чи й просто пожалітися на «нікудишнє» здоров’я.

— Утім, — каже завідувачка ФАПу, — бабуся ще сама себе обходить, порається у дворі, дає лад городу. Так само як і її односельчанка Наталка Павлівна Синньок, котрій цього року виповнилося 89 літ.

У селі Крупському мешкає понад 700 жителів. З них більше 300 осіб — пенсіонери. Чимало з них постійні пацієнти Світлани Пономарьової. У ФАПі є все необхідне для надання першої медичної допомоги, для прийняття фізпроцедур, крапельниць, вимірювання рівня цукру в крові. Стараннями сільської ради медзаклад газифіковано, забезпечено гарячою водою.

— Разом зі мною працює досвідчена акушерка Галина Василівна Бабенко, — продовжує Світлана Пономарьова. — У нас у селі є трійко дітей до року, 16 дошкільнят та 60 школярів. Цього року чекаємо на поповнення — кілька молодих наших односельчанок стануть мамами.

З Воскресенської дільничної лікарні, котра розташована за 18 кілометрів, до Крупського постійно приїздить педіатр. Сама Пономарьова добирається за викликом до хворого велосипедом. Цей транспортний засіб також придбала сільська рада.

— У ФАПі я працюю 10 років, — завершує свою коротку розповідь Світлана. — Люблю свою роботу. Ось тільки, якби більше зарплати за неї платили. Бо, — щиро ділиться, — 850 гривень на місяць — це все-таки малувато. Навіть для села.