Петро ГАСЮК: «Транскордонне співробітництво досі не розглядається як інструмент регіонального розвитку»

Депутат фракції БЮТ Верховної Ради України Петро Гасюк взяв участь у Міжнародній конференції «Україна у сучасному вимірі транскордонного співробітництва. Нові можливості для регіонів», яка відбулася 21—22 травня в Ужгороді. Про конференцію, її перебіг та результати — ексклюзивна інформація з перших вуст.

— Петре Петровичу, який був статус конференції?

— Про це свідчить рівень учасників заходу. Це — представники Кабінету Міністрів України, Верховної Ради, Президентського секретаріату, політичних партій, всеукраїнських громадських організацій, а також депутати, експерти, представники Чернівецької, Одеської, Вінницької, Закарпатської, Волинської областей. Також у роботі конференції взяли участь президент транскордонного регіону Нідерланди-Німеччина EUREGІO, член правління Асоціації європейських транскордонних регіонів та президент Асоціації європейських транскордонних регіонів.

— Яка ваша роль у цьому заході?

— Я мав на ньому доповідь — як голова підкомітету з питань регіонального та транскордонного співробітництва Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції. Тема доповіді — «Стан законодавчого та нормативного забезпечення транскордонного співробітництва».

— Що було головним у програмі конференції?

— Обговорення сучасного стану та перспектив розвитку транскордонного співробітництва на східному кордоні Європейського Союзу. Серед тем конференції обговорювали питання участі Румунії, Польщі, Словаччини, Угорщини, Молдови та України у транскордонному співробітництві, питання екосистем прикордонних територій, малого прикордонного руху, стану законодавчого та нормативного забезпечення транскордонного співробітництва тощо.

— На чому наголошували ви у своїй доповіді?

— Зупинився, наприклад, на історії розвитку транскордонного співробітництва в нашій країні —зокрема, на тому, як це питання регламентувалося законом, починаючи від 1993 р., коли Верховна Рада ратифікувала Європейську Рамкову конвенцію про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (Мадрид, 1980), яка дає уніфіковану базу різним формам транскордонних зв’язків регіонів, сприяє гармонізації національних законодавств у цій сфері. Далі аж у 2004-му Верховна Рада України ратифікувала Додаткові протоколи до цієї Рамкової конвенції (№1 та №2), причому Другим додатковим протоколом вводиться поняття «Міжтериторіальне співробітництво».

Тоді ж, у червні 2004-го, Верховна Рада України ухвалила Закон «Про транскордонне співробітництво», який визначає правові, економічні та організаційні засади транскордонного співробітництва. У законі визначені термінологія, мета та принципи транскордонного співробітництва, сфери та організаційні форми його, а також повноваження його суб’єктів. Деякі розділи в законі присвячені державній фінансовій підтримці розвитку транскордонного співробітництва, поряд з коштами державного та місцевих бюджетів, може використовуватися міжнародна технічна допомога.

— Отже, в Україні з транскордонним співробітництвом усе чудово?

— На жаль, ні. Експерти (і я їх у цьому підтримую, на чому й наголосив у своїй доповіді), виділяють такі недоліки закону: транскордонне співробітництво не розглядається як інструмент регіонального розвитку та складова регіональної політики; спрощене розуміння транскордонного співробітництва як інструмента економічної співпраці, що виявилося у передачі координаційних функцій у сфері транскордонного співробітництва центральному органу виконавчої влади у сфері економіки, тобто Мінекономіки; механізми державної фінансової підтримки транскордонного співробітництва недосконалі; крім того, не враховуються зміни у механізмі підтримки проектів транскордонного співробітництва з боку Європейського Союзу (за правилами нових програм транскордонного співробітництва отримувач допомоги має профінансувати не менше 10% вартості проекту, тобто впроваджено принцип співфінансування).

— Недосконалий закон потрібно змінювати.

— Саме так, і робота в цьому напрямі триває. Ці проблемні питання обговорювали на парламентських слуханнях на тему: «Про інтенсифікацію співробітництва України з ЄС у рамках єврорегіонів та перспективи транскордонного співробітництва». За їх результатом, зокрема, Кабінету Міністрів рекомендували розробити оптимальний механізм координації транскордонного співробітництва, виходячи з того, що політика транскордонного співробітництва є невід’ємною частиною загальнодержавної політики регіонального розвитку. Крім того, народні депутати рекомендували уряду визначити оптимальні механізми співвиконання та співфінансування проектів з міжнародних, державних, регіональних, місцевих та інших джерел. На виконання рекомендацій в уряді розроблено проект закону про внесення змін до чинного законодавства, де передбачається передача функцій координації до Мінрегіонбуду (за участі Мінекономіки та МЗС), а також вводяться поняття співфінансування проектів транскордонного співробітництва при використанні міжнародної технічної допомоги. Нині законопроект готується до розгляду в сесійній залі.

— А чи є якісь державні програми з цього питання?

— Не можу не згадати про Державну програму розвитку транскордонного співробітництва на 2007—2010 рр., затверджену постановою КМУ в грудні 2006 року. Ця Програма, серед іншого, встановлює перелік проектів транскордонного співробітництва, яким надають державну фінансову підтримку (таких проектів 16). До того ж у липні 2008-го на засіданні КМУ була схвалена нова концепція державної регіональної політики. Однак чинною поки що залишається редакція Концепції, затверджена Указом Президента України в травні 2001-го.

— Що найбільше гальмує розвиток транскордонного співробітництва в країні?

— Можна багато говорити про недосконалість нашої нормативно-правової бази, про те, що у країнах ЄС закони про транскордонне співробітництво взагалі відсутні. Проте найважливіший крок до комплексного вирішення проблем, які гальмують транскордонне співробітництво, — проведення адміністративної реформи, що розширить повноваження регіональних та муніципальних органів влади, зокрема, у сфері бюджетних відносин.

— Які форми транскордонного співробітництва вважаєте перспективними ви особисто?

— Найбільш перспективними й ефективними мені видаються транскордонні кластери — галузево-територіальні добровільні об’єднання підприємницьких структур, що тісно співпрацюють як між собою для досягнення оптимізації виробничих процесів і економічних результатів, так і з науковими, інноваційними, громадськими та владними інституціями з метою підвищення конкурентоспроможності і, тим самим, сприяння соціально-економічному розвитку регіону. Моя точка зору ґрунтується на самій природі утворення цього виду територіально-галузевого об’єднання, найважливішим показником діяльності якого є висока конкурентоспроможність та, відповідно, стійкість до глобалізаційних викликів. У теорії й практиці кластерної економіки добре відомо, що стійкі конкурентні переваги національної економіки можуть базуватися лише на міцних конкурентних перевагах її окремих галузевих кластерів.

— Яке слово ви вважаєте ключовим при визначенні перспектив і можливостей транскордонного співробітництва?

— Я б сказав, що це слово — «спільно». Адже транскордонне співробітництво — це СПІЛЬНІ дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством. А разом — громаді з владою, різним напрямам громадської діяльності — можна досягти дуже великих результатів. Того і прагнемо.

На знімку: депутат фракції БЮТ Верховної Ради України Петро Гасюк.