Сьогодні пройдуть парламентські слухання на тему: «Про соціальне, медичне і пенсійне забезпечення ветеранів війни і святкування 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.». Їх ініціював народний депутат Валерій Коновалюк (Партія регіонів).
— Валерію Іллічу, ви завжди обстоювали інтереси військових людей, у тому числі й ветеранів. На жаль, тема Великої Вітчизняної війни хоч і актуальна, однак не дуже популярна серед молодих політиків. Чому вона вас зацікавила?
— Люди в погонах, ветерани збройних сил, правоохоронних органів, спецслужб, завжди ставали на захист своєї батьківщини і чесно виконували свій обов’язок. Перемога в цій найтяжкішій війні була досягнута всіма — й тими, хто воював, і тими, хто працював у тилу. Я 15 років шукаю могилу свого діда Терещенка Сави Савелійовича, який загинув, визволяючи Київ. Я уважно стежу за тим, що нині відбувається в нас у країні. І до закликів про знищення пам’ятників радянським воїнам на Західній Україні не можу ставитися спокійно. І, скажімо, так різко відреагувати на рішення Львівської облради про знесення пам’ятника радянському воїну-визволителю в Стриї мене насамперед змусило почуття образи за людей, думкою, яких, у кращому разі, намагаються маніпулювати. А власне кажучи, нею ніхто не цікавиться. Звичайно, щоб прибрати пам’ятник за рішенням більшості депутатів — багато розуму не треба. І що варто здолати ветеранів, котрі вийшли з протестом у центр Львова. Але цей крик душі людей похилого віку нікого чомусь не схвилював. А от те, що за такі вчинки можна одержати «червону картку» від УЄФА, це дратує. Деякі російські політики поспішили назвати знесення пам’ятників радянським воїнам на Львівщині ляпасом Росії. А мені здається, що це ляпас десяткам тисяч українців, які воювали, які чекали визволення від фашистської окупації. Якщо говорити про патріотизм, потрібно добре подумати, чому багатьом молодим людям байдуже, хто на чиїй стороні воював. Сьогодні вони байдуже дивляться, як знищують пам’ятники радянським солдатам, а завтра кон’юнктура поміняється...
— Але ставлення до воїнів ОУН-УПА, зокрема на сході країни, не зовсім справедливе. Адже відкриваються архіви КДБ, є багато свідчень, протилежних тим, про які написано в радянських підручниках історії...
— Мені здається, все, що відбувається сьогодні, — це спроба переписати історію, перекрутити розуміння не тільки великого подвигу наших воїнів, а й зробити так, щоб надалі всі сприймали основних учасників цієї війни тільки в особі воїнів ОУН-УПА. Для тих, хто справді боровся з фашизмом, у законі про ветеранів війни чітко визначено соціальні пільги та правові можливості. Але ті, хто боровся з Радянською армією, стріляв у спину солдатам, ніколи не мають не тільки в народній пам’яті, а й у контексті державної політики одержати сьогодні ті самі права, що й наші дорогі ветерани.
— Як ви плануєте відстоювати в парламенті їхні інтереси?
— Днями у Верховній Раді буде створено міжфракційне депутатське об’єднання «Справа честі», яку обстоюватиме інтереси ветеранських організацій. У нашому зверненні так і записано: «Ми, ті хто служив у бойових армійських частинах, хто пріоритетним для себе обрав боротьбу за права кадрових військових і військовослужбовців, звільнених у запас, вважаємо своїм професійним обов’язком і справою честі без ідеологічних розбіжностей об’єднатися в ім’я майбутньої перспективи розвитку української армії». Також буде внесено пакет законопроектів, що підтвердить їхній соціальний статус. Сьогодні це як ніколи дуже актуально — адже Україна переживає непростий час. А об’єднання зусиль усіх ветеранських організацій дасть змогу захистити не тільки свої інтереси, а й інтереси громадян країни. Ми зобов’язані зробити все, щоб не тільки 9 Травня, у день святкування Великої Перемоги, але і щодня ветерани відчували турботу і повагу з боку держави.
— Валерію Іллічу, тема соціального забезпечення ветеранів війни дуже актуальна і болюча. Чого ви очікуєте від слухань?
— В умовах фінансової кризи в Україні найбільше страждають люди похилого віку. Серед них чимало тих, хто пережив жахи Другої світової. Час безжально забирає їхні життя. І державна політика із захисту цих людей потребує нових підходів, особливо з огляду на їхній вік і стан здоров’я. Програми із захисту ветеранів за 2007—2008 рр. були значно недофінансовані урядом та Міністерством праці й соціальної політики України. І незважаючи на кількаразові визнання КСУ неконституційними положень закону про держбюджет щодо припинення або обмеження гарантій, визначених Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту», така практика продовжує масово здійснюватися. Невиконання соціальних зобов’язань підриває довіру до країни. А встановлення розміру щорічної соціальної допомоги нижче рівня, передбаченого законодавством, змушує ветеранів звертатися до судових інстанцій. До речі, сума, що вже підлягає до виплати за рішенням судів, сягнула більш як 130 мільйонів гривень. Крім того, в бюджет наступного року потрібно включити рядок фінансування перепоховання останків загиблих воїнів. Війна не закінчена, поки не похований останній солдат. На цих слуханнях ми визначимо річну програму підтримки ветеранів і дітей війни, зробимо ревізію і знайдемо ресурси та можливості, щоб усі закони в цій сфері виконувалися, у тому числі й закон про дітей війни. Для цього потрібно мати не тільки бажання, а й почуття синовнього обов’язку. Є події, над якими не владний час. Хоч би скільки минуло років з моменту останнього пострілу, для сотень тисяч учасників бойових дій, їхніх дітей і онуків історія цієї війни не може бути абстрактною темою. Громадяни України повинні пишатися своєю країною, а для цього ми маємо навчитися поважати тих, кому зобов’язані життям і незалежністю.
Валерій Коновалюк під час зустрічі з ветеранами.
Фото прес-служби депутата.