Лише на околицях сіл Ковалівка на Південному Бузі та Михайло-Ларине на Інгулі (і більше ніде у світі!) ростуть одразу три червонокнижні види волошок: білоперлинна, перлиста, первинноперлинна.
Посеред залитого сонцем незайманого піщаного степу одразу помітите пурпурові, рожеві, а інколи і білі квітки. А спомин про незабутнє враження назавжди залишиться у вашому серці, якщо ви навідаєтеся до нас у червні-серпні, в період цвітіння цього неповторного червонокнижного дива...
Наша довідка
Як стверджують екологи, загальна кількість цих рослин на планеті сьогодні не перевищує кілька десятків тисяч. У 1996 році волошку білоперлинну занесено до Червоної книги України, Європейського Червоного списку та до глобального Червоного списку рідкісних та зникаючих рослин світу.
Укладачі книги «Перлини піщаної флори у пониззях Південного Бугу та Інгулу» Коломієць, Деркач, Парафіло, Абдулоєва розповідають, що ці красиві древні рослини, світова популяція яких збереглася лише на Миколаївщині, історично сформувалися на сухих відкритих пісках причорноморського піщаного степу. Та оскільки він дедалі більше знищується внаслідок забудови та створення штучних насаджень немісцевих деревних порід, рослинний і тваринний світ надрічкових пісків втрачає свою різноманітність та унікальність.
На жаль, із трьох місць на планеті, де росла волошка білоперлинна, залишилися тільки два згаданих. Повністю зруйнована ще одна волошкова місцина протягом останніх двадцяти років у самому обласному центрі, в районі парку «Ліски», стверджує радник голови обласної ради, голова постійної комісії з питань культури, науки і освіти, сім’ї та молоді, спорту Таміла Бугаєнко.
Вона працювала заступником міського голови, коли депутати міської ради оголосили місця зростання волошки білоперлинної заповідною територією. Але через зміну гідрологічного режиму паркової зони та розбудову мікрорайону «Ліски» рослина поступово зникла.
На початку ХХ століття на місці осучасненого парку та житлового масиву був зовсім інший ландшафт: відкриті піски та невеличкі озерця або болітця, оточені березово-осиковими гайками. Траплялися солонці, солончаки та навіть солеродні озера. Коли аналізуєш ситуацію, розумієш міру відповідальності людини перед матінкою-природою.
— Ми повинні зробити усе, щоб наступ мегаполісів на первозданний навколишній світ був якомога безболіснішим, — зазначає Таміла Іванівна.
Депутати обласної ради з розумінням сприйняли пропозицію екологів взяти під охорону околиці села Михайло-Лариного.
Користувачем земельної ділянки на площі 14,8 гектара, де росте волошкове диво, є обласне управління лісового та мисливського господарства. Торік у рамках Програми охорони довкілля та раціонального природокористування на 2000—2010 роки за рахунок коштів обласного цільового фонду охорони навколишнього природного середовища розроблено проект створення ботанічного заказника місцевого значення «Михайло-Ларинський».
Згідно з розпорядженням голови облради, робоча група з числа депутатів, залучених фахівців, працівників Михайло-Ларинської сільської ради та жителів територіальної громади з виїздом на місце обстежила територію.
Виведення 15-гектарної площі під ботанічний заказник є своєчасним дієвим заходом для збереження рідкісного виду червонокнижної рослини. Він передбачає заборону на забудову, розорювання, випалювання, заліснення заповідних площ, зміну гідрологічного режиму тощо.
Крім того, задля відновлення волошки білоперлинної в області буде створено центр розведення рослин-псамофітів.
Олександра МЕНТЕЛЬ, журналіст.
Миколаївська область.
