«У кожної людини має бути свій фонтан»,

Вона й справді схожа на принцесу. Променисті очі обрамляє віночок світлого волосся. Голосок ніжний, просто ангельський. А ще дивує манера триматися — скромно й водночас з гідністю. Звідки в ній ця витончена велич? Віка народилася в невеликому шахтарському селищі Ясиновський, що входить до адміністративної території міста Ровеньки, і живе тут усі свої одинадцять років. Рідна домівка розташована на самому «лобному» місці — так жителі шахтарських селищ називають центр населеного пункту. Ясиновський не належить до депресивних територій, оскільки шахта ім. Вахрушева непогано працює і підтримує соціальну структуру своїх селищ. Водночас, треба визнати, шахтарська глибинка не дає можливості для різнобічного розвитку дітей. У даному випадку Віка Бобринська — абсолютний виняток. Ця дівчинка із шахтарської провінції обійшла усіх своїх титулованих суперниць з багатьох країн світу і взяла Гран-прі Міжнародного дитячого конкурсу «Принц і принцеса Всесвіту», який проходив у Москві в рамках щорічного Міжнародного форуму моделей і талантів. Шлях до цього був нехай і недовгий, але наполегливий.

...І все-таки в долю треба вірити. За її велінням Віку запросили брати участь у показі дитячої моди провідних світових брендів, що відбувся в одному з бутиків Донецька. Віка вперше вийшла на подіум і... не розгубилася. Більше хвилювалася її мама Олена, котра стежила за рухами дочки і з радістю відзначала зміни, що відбуваються в ній. Куди поділися дитяча незграбність, непевність у собі... І взагалі, хто вчив її так посміхатися? Якщо інші дівчатка вже хизувалися професіоналізмом і поводились, як дорослі моделі, то для Віки це була все ще дитяча гра, що робила її щасливою.

Ось звідки ця промениста посмішка. У полон чарівності юної ровенчанки потрапили і керівники дитячого модельного агентства. Вони відразу ж запросили її на кастинг «Літл модел», але Віка так його і не пройшла. Професіоналам досить було поглянути на фотографії дівчинки, щоб визначити її можливості і навіть найближчу перспективу. Але спочатку треба було багато працювати.

Так Віка почала займатися в Донецькій модельній школі. Вчити пластику, розмовну англійську, дефіле. Щосуботи і щонеділі кілька місяців поспіль мама возила дочку в Донецьк на заняття. І ті дві години, впродовж яких Віка займалася, роздумувала над тим, наскільки серйозно це захоплення дочки, і чи правильно робить сама Олена, потураючи дитячій примсі? Але час розставив крапки над «і». Вперше взявши участь у конкурсі «Маленька міс Донбасу-2008», Віка несподівано для мами посіла призове місце і того ж року в Києві на Міжнародному конкурсі «Світ талантів» обійшла суперниць із країн Балтії, Вірменії, Білорусі, взявши приз «Принцеса світу».

Ще до початку показу Віку з мамою почали атакувати балтійські продюсери. Вони просто закохалися в синьооку і світловолосу україночку, котра мала балтійський типаж. Вони й запропонували Олені Бобринській підготувати дочку до участі в міжнародному конкурсі, який відбудеться у Вільнюсі в травні 2009 року. Конкурс складний. Крім інших талантів, потрібно підготувати спеціальний номер, який би розкрив учасницю конкурсу з найяскравішого боку.

На сімейній раді вирішили, що це має бути танець «степ». Знайшли вчителя в Луганську, але він відмовився працювати з Вікою, маючи сумнів, що навряд за такий короткий термін зможе навчити дівчинку такого складного танцю. Знову виручила сусідня область. У Донецьку знайшли вчителя, і знову кожні вихідні протягом декількох місяців Віка з мамою вояжували до сусіднього міста на заняття. Завдяки тому, що в дівчинки абсолютний слух і розвинене відчуття ритму, вона досить легко освоїла техніку рухів. Проблема виникла там, де її не очікували. Для «степу» потрібне спеціальне взуття, яке в Україні не роблять. «Черевички для Попелюшки» замовляли в Москві й чекали їх два місяці.

...Отож на продовження розмови про долю. Поки Віка готувалася до травневого конкурсу у Вільнюсі, ті ж балтійські продюсери запропонували спробувати свої сили у Міжнародному дитячому конкурсі «Принц і принцеса Всесвіту», який щорічно проводиться в рамках Міжнародного форуму моделей і талантів. Але коли Олена звернулася по інформацію до українських організаторів подібних конкурсів у Києві, ті не радили їхати на московський форум. Мотивація була така: мовляв, у Росії з Україною сьогодні склалися не прості відносини, тому московський конкурс бажано проігнорувати. Але Олена розсудила по-своєму: навіщо діти мають грати в політичні ігри дорослих? І вирішила їхати в Москву без будь-яких представників. Наче в розвідку, по досвід. На велику перемогу не розраховували, а повернулися з Гран-прі та срібною медаллю в категорії «Талант». «Степ» підкорив не тільки глядачів, а й міжнародне журі.

— Коли ми поверталися з Москви, Віка запитала мене несміливо: «Мамо, а можна я не розповідатиму в школі, що завоювала корону і стала «Принцесою Всесвіту»? Адже мені ніхто не повірить, скажуть, що я все вигадала, і будуть сміятися...». Корону переможниці, дипломи і сертифікати вона показала тільки декільком своїм подружкам, яким довіряє.

Її скромність підкуповує. А завзятість, з якою досягає своєї мети, просто дивує. У цій щупленькій дитині закладена така сила волі, таке прагнення до перемоги, що ми всі, її близькі, вражені. Наприклад, у чотири роки вона вирішила на-

вчитися плавати. І що вона зробила? Попросила кинути її на велику глибину й почала звідти видиратися. І таки навчилася. Сама! Захотіла навчитися кататися на гірських лижах. Знову: «Не заважайте, я сама!». Навчилася. Те ж саме відбулося, коли стала на ковзани.

У п’ять-шість років вона почала писати вірші, до того ж на недитячі теми. Один з віршів називався «Мораль». Вони були філософського плану про добро і зло. Вікину непересічність не раз відзначали психологи, які працювали з нею на конкурсах. Вони радять їй більше писати. Не важливо, що саме вона викладатиме на папері — розповіді, вірші чи роздуми. Але Віка більше любить математику. Вона відмінно вчиться в гімназії, бере участь у предметних олімпіадах. А ще — в’яже, вишиває, робить зачіски, моделює одяг, грає на синтезаторі, пече, малює.

У неї феноменальна пам’ять. У три роки вона напам’ять знала «Руслана і Людмилу» і ще багато дитячих творів. Сьогодні захопилася єгиптологією і фей-шу. Якщо я розгадую кросворди, підказує мені імена єгипетських богів. Часом бачу, як вона стомлюється, жалію і пропоную: «Віко, а може, кинемо все?» Відразу напружується: «Ні, — каже твердо, — давай займатися».

Маючи зріст 150 см, вона важить зараз 34 кг. Віка ніколи не була товстою, але все одно «тримає фігуру», займається спортом, дотримується дієти. Солодкого не їсть, не вечеряє, перейшла на овочі та фрукти. До речі, вважає, що в «Макдональдсі» —найшкідливіша їжа, і щоразу відмовляє мене, коли я хочу зазирнути до цього кафе. Віка не п’є пепсі-колу, спрайт та інші напої, вважаючи, що це — суцільна погань. Я не знаю, звідки в неї таке ставлення до цих продуктів. Принаймні ми її цього не вчили.

Провокаційне запитання журналіста, схоже, Віку не збентежило.

— Ти, дівчинка з глибокої провінції, змогла перемогти найтитулованіших суперниць, які стали переможницями подібних конкурсів у своїх країнах. Як ти думаєш, змогла б інша дівчинка з твого селища здобути таку само перемогу?

Відповідь готова відразу:

— Якщо в них буде багато терпіння, якщо вони будуть багато працювати. І якщо в них будуть такі мама, бабуся та дідусь, як у мене, то — можливо. Крім бажання, потрібна ще й завзятість. Мої подружки теж хотіли б займатися модельним бізнесом, але в них немає такої можливості. Насамперед тому, що їх батьки не вважають це чимось серйозним. Моя мама іншої думки. Вона мене розуміє і завжди мені допомагає. З дитинства ми з нею беремо участь у різних конкурсах виробів і посідаємо призові місця. Вона гарно вишиває, в’яже. Мені здається, що я для неї — авторитет. З такою ж повагою ставлюся до неї і я.

Й Олена, і Віка розуміють, що все тільки починається. У Віки великий і ще не розкритий потенціал, отож попереду і в мами, і в дочки багато цікавої роботи, пов’язаної з великою силою і завзятістю. Міжнародний конкурс дав право на участь у подальших проектах у країнах Європейського співтовариства й Америки. Віку, наприклад, уже помітив письменник, продюсер і режисер Едуард Тополєв і запропонував їй пройти проби та знятися в одному з фільмів. Крім того, Віку Бобринську запросили на демонстрацію моделей відомого кутюр’є П’єра Кардена, що невдовзі відбудеться в Москві. Мама хвилюється, а дочка її заспокоює: «Усе буде добре».

Десь у шість років Віка по-філософськи зазначила:

— Кожна людина має відкрити свій фонтан.

Свій фонтан вона ще не відкрила, але дорогу до нього її маленькі ніжки вже протоптали.

 

Луганськ.