Днями Служба безпеки порушила кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932—1933 роках, внаслідок якого загинули мільйони людей. Підставою для такого рішучого кроку стали звернення народних депутатів, представників громадських організацій, зокрема, голови Асоціації дослідників голодоморів Левка Лук’яненка та голови київського товариства «Меморіал» імені В. Стуса Романа Круцика, керівника Українського інституту національної пам’яті Ігоря Юхновського та багатьох інших громадян з вимогами провести розслідування обставин масового вбивства голодом у тридцятих роках минулого століття.

СБУ у співпраці з Генпрокуратурою здійснила перевірку наведених у численних заявах фактів, під час якої було відібрано пояснення від свідків тих трагічних подій; доказом спланованого злочину проти українського народу стали й розсекречені архівні радянські таємні документи, наукові дослідження вітчизняних та іноземних науковців, висновки Києво-Могилянської академії та Львівського національного університету імені І. Франка з юридичною кваліфікацією дій керівництва більшовицької влади як масових вбивств голодом, тобто злочину проти людства. Одне слово, як запевнив голова СБУ Валентин Наливайченко, зібрано достатньо свідчень для порушення кримінальної справи про організований тоталітарним режимом голодомор.

Таке рішення викликало неоднозначну оцінку. Народний депутат Геннадій Москаль, наприклад, вважає, що це «черговий піар-хід», безглуздя з юридичної точки зору і навіть іронічно порадив Службі «порушити кримінальну справу проти тих, хто захопив у полон Роксолану». Однак на Володимирській рішуче спростовують закиди в «юридичній неспроможності» своїм правовим «лікнепом»: СБУ, запевнили нас, порушуючи кримінальну справу, керувалася нормами національного законодавства та принципами міжнародних документів, ратифікованих Україною. Це — конвенції ООН від 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього та від 1968 року про незастосування терміну давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства, а також Європейської конвенції від 1950 року про захист прав людини і свобод. Ще однією правовою підставою є ст. 7 Римського статуту міжнародного кримінального суду, згідно з якою великомасштабне умисне винищення цивільних осіб трактується як злочин проти людства.

Один з ініціаторів звернення до СБУ Роман Круцик у коментарі «Голосу України» зазначив: «Ухвалений Верховною Радою Закон «Про голодомор 1932—1933 років в Україні» зобов’язує діяти. Адже в ньому дії тоталітарного режиму трактуються як цілеспрямований акт масового знищення людей, тобто геноцид українського народу. І Служба безпеки цілком законно та юридично грамотно порушила кримінальну справу: в рамках її розслідування свідчення свідків з «публіцистики» перетворяться на прямі докази злочину. Покарання за яке, між іншим, передбачено в ч.1, ст. 442 ККУ. Жодного піар-ходу я не вбачаю. Термін давності не минув — і досі існує політична організація, яка не тільки не покаялася за злочини своїх попередників, а й продовжує цинічно паплюжити пам’ять мільйонів жертв комуністичного терору. Розслідування кримінальної справи і наступний суд поставлять юридичну крапку в цій історичній трагедії. Інакше не тільки Роксолана — Настя Лісовська, а й усі ми будемо бранцями. Бранцями брехні, святотатства й несправедливості».