«Криза кризою — а жити треба!» — виголосив шестирічний Іванко, повторивши фразу своєї бабусі. З вуст дитини це пролунало комічно, але сміятися зовсім не хотілося. Виникло запитання: а як насправді живуть люди в кризовий для себе й країни період, на чому заощаджують, від чого відмовляються, чим змушені займатися? У результаті такого інтересу й з’явилося це невелике журналістське розслідування.

 

Радянській техніці треба пам’ятника поставити

У майстерні ВАТ «Облремпобуттехніка» звичайний виробничий шум, і вже лише це служить інформацією: отже, у майстрів є робота.

— Поки що є, — підтверджує слюсар Геннадій Пузенко, роблячи акцент на словах «поки що». — Торік клієнтів було більше, а в нинішньому році попит упав десь на 40 відсотків. Сьогодні ремонт влітає в копієчку. Скажімо, щоб замінити компресор старого холодильника «Дніпро», потрібно заплатити гривень 600. Десь 350—400 грн. коштує сам компресор і 100—150 — робота. До нас здебільшого звертаються пенсіонери, для них це велика сума.

Зазвичай у ремонт сьогодні здають радянську техніку, випущену в 80-х роках. Майстри стверджують, що після того, як її «підрихтують», вона прослужить ще не один рік. Сучасні холодильники і «стіралки» на такий термін життя не розраховані. Навіть у техпаспортах виробники попереджають, що їхня техніка гарантовано може прослужити до десяти років, а потім її необхідно утилізувати. Разове, так би мовити, використання. Але майстри відновлюють і такі агрегати. Були б запчастини. І, слава Богу, що з ними проблем немає. Проблема в їхній вартості. Порівняно з минулим роком запасні частини подорожчали майже вдвічі.

— У нас завжди так, — пояснює Геннадій. — Тільки-но починається сезон, так і деталі дорожчають, але після літа ціна все рівно не падає. За нашими прогнозами, вони незабаром ще відсотків на десять піднімуться. Звичайно, це відлякає клієнтів. Ми навіть вартість своїх послуг не підвищуємо. Доки жива радянська техніка — є в нас робота. Тож їй пам’ятника треба поставити.

Відремонтувати дешевше, ніж купити

Взуття — це не холодильник. Багато грошей не просить, але водночас допоможе заощадити сімейний бюджет, якщо віддати його шевських справ майстрові Олексію Бережку. Порівняно з минулим роком роботи в нього значно додалося. Клієнти почали приносити взуття, ступінь зношеності якого становить майже 40 відсотків. Такого не було. Люди розповідають, що раніше переважно купували нове взуття, а сьогодні це вже не по кишені.

— Іноді навіть приїжджають люди із села, привозять майже вбиті чоботи й просять попрацювати з ними так, щоб можна було рік проходити, — розповідає Олексій. — При цьому зізнаються, що грошей у них немає, і пропонують розрахуватися зі мною сільгосппродукцією. Картоплею, цибулею, морквою... Одне слово, що вдалося виростити. Я зважаю на становище людей і приймаю їхню пропозицію. Такий ось бартер.

Олексій затребуваний ще і тому, що досі не підвищив вартість своїх послуг. Якщо в іншому районі Луганська залізна набійка коштує 25 грн., то Олексій бере тільки 20. Дешевше в нього й ключі замовити. Поки є запас матеріалу, купленого за старими цінами, його послуги привабливі. Але матеріал закінчується, а це означає, що тепер його доведеться купувати удвічі дорожче. Скажімо, шматок гуми для набійки розміром 60х60 раніше коштував 45 грн., а сьогодні за нього треба віддати 110 грн. Хочеш—не хочеш, а ремонт подорожчає. Але все одно людям вигідніше відремонтувати взуття, ніж його купувати. Нині клієнти починають лагодити літні туфлі й босоніжки. Мабуть, готуються до того, що криза змусить затягти пасок ще на одну дірочку.

Таксі — й засіб пересування, й розкіш

«Хлібний» час для таксиста настає в п’ятницю і вихідні дні десь з восьмої вечора і до п’ятої ранку. У цей час відкрито всі нічні клуби Луганська, і молодь гуляє. Таксисти розповідають, з яким розмахом деякі дівчатка і хлопчики це роблять. Щоправда, усе в недалекому минулому. Десь з кінця листопада 2008-го попит на послуги таксистів почав ущухати.

— Якщо до цього за зміну я приймав до 20 і більше замовлень, то тепер їх стало наполовину менше, — розповідає таксист Максим. — Звичайно, вдвічі впали й наші заробітки. Незважаючи на те, що все подорожчало — і запчастини, і бензин, керівники нашої фірми не підвищують тарифи, щоб не віджахнути клієнтів. Наші розцінки найнижчі в місті — 1 грн. 20 коп. за кілометр. Але все рівно клієнтів мало. Раніше, наприклад, таксі було по кишені не тільки бізнесменам, а й людям середніх статків. Мені не раз доводилося відвозити роботяг «Луганськтепловоза» до ранкової зміни, а тепер я вже забув, коли був у районі заводу. А от бізнесмени, банківські службовці, ті, хто займається торгівлею на ринку, продовжують користуватися таксі.

Деякі чоловіки пішли по стопах жінок

Ті, хто займається багаторівневим маркетингом, запевняють, що починаючи з лютого кількість охочих зайнятися цим видом бізнесу значно збільшилася. Причому роботою зацікавилися жінки пенсійного віку й зовсім юні дівчата — 15—16 років. Таку хвилю інтересу лідери структур пояснюють декількома причинами. Насамперед кризовою ситуацією в країні, у результаті чого члени родини шукають джерела додаткового заробітку. Крім того, з’являється можливість придбання якіснішої продукції й набагато дешевшої тієї, що продається в магазинах.

Поради тим, хто шукає роботу

«У пошуках роботи сміливіше звертайтеся до друзів, сусідів і родичів, — закликають фахівці. Можливо, ви щасливіші за них і вам посміхнеться удача. Дієво розширюйте цей пошук. Сьогодні особисті зв’язки вирішують багато».

З огляду на ситуацію, маркетингові компанії залучають клієнтів вигідними акціями, подарунками й розширенням асортиментів продукції. Щоправда, чоловіків цим особливо не заманиш, проте лідери стверджують, що в останні два місяці інтерес до багаторівневого маркетингу з продажу косметики, парфумерії та різних біопрепаратів з’явився й у деяких молодих чоловіків. Причину цього інтересу вони пояснюють бажанням підзаробити.

Найголовніший висновок,

якого я дійшла під час цього невеликого розслідування, можна сформулювати лише однією фразою: «Незважаючи на труднощі, луганчани все-таки не втратили оптимізму». І це радує.

 

Луганськ.