Українці мають більше усміхатися!

— Через певні причини (здебільшого через технологічну відсталість) негативний погляд на нашу медицину панував у світі довго. Однак це вже в минулому. Сьогодні немає новітніх технологій, які в Україну не завезено. Єдине в чому ми «відстаємо», то це ціни, вони значно менші, ніж у Західній Європі чи Америці. Щодо людського чинника, то і тут, і там є люди, які працюють на доброму рівні, а є й такі, чий рівень навіть нижче за середній. Та є ще одна проблема: на сьогоднішній день технологічні досягнення обганяють можливості самих лікарів. (І це теж не лише українська тенденція.) Бути постійно в курсі останніх досягнень — не така проста річ, вона по-

требує величезних зусиль: участі в конференціях, стажування в різних університетах, відвідування майстер-класів.

— Звичайно. Завжди є люди, що їздять активно (5—7 відсотків), а є спеціалісти, до яких по-

трібно приїхати. Останнім заважає у цьому не так відсутність коштів, як лінь та інертність. І покладаються вони більше на Інтернет та друковані видання. Але ці джерела не можуть похвалитися такою швидкою й узагальнюючою інформацією, яку в змозі надати конференція. Наприклад, на нашому зібранні професор Антон Сколан, завідувач кафедри парадентології Бернського університету, повідомив про результати роботи, які в пресі опублікують лише через декілька місяців. А тут була можливість і обговорити висновки, і дати відповіді на запитання. Тому, в принципі, у всьому світі для того, щоб післядипломна освіта була на рівні, діяльність лікаря оцінюється в балах, і туди входить вимога відвідування конференцій.

— Тому що на нинішній день ця методика є найкращим способом заміщення втрачених зубів. Це і повноцінне відновлення всіх втрачених анатомічних структур (кісток, м’яких тканин, слизової), і відновлення функцій та естетики. А потрапивши на нашу конференцію, можна порівняти, чи відповідає твоя робота цим вимогам. Якщо ні — підтягуйся. Наші форуми проходять раз на два роки і задають в Україні тон.

Не буду стверджувати, що методика імплантації вже ідеальна. Це —справа майбутнього. А можливо, і не досягнемо ідеальності, бо, хоч там як, імплантат — це протез. Однак, що дуже важливо, тут не треба обточувати сусідні зуби. І для окремих пацієнтів це єдиний спосіб досягти повноцінності. Якщо візьмемо дитину, яка не має зачатків зубів, то що ви їй зробите? Маленький протезик, потім більший, і вже, як то кажуть, старе маля. Воно ще дитя, а мусить ввечері знімати протез і кидати його в склянку. Чи не краще для цієї малечі щось придумати інше?

Ми загалом багато говоримо про інвалідів, нічого не роблячи для них. А людина без зубів, без сумніву, інвалід. Не можна повноцінно харчуватися, спілкуватися, функціонувати в суспільстві. (Відсутність пальців дає на це право, а відсутність зубів — ні?) У нас не хочуть цього визнавати, бо за цим стоїть соціальна відповідальність.

Так, діти, які народилися без зачатків зубів, визнаються інвалідами. Однак вони отримують такі смішні кошти, що повноцінно реабілітувати їх неможливо. Тому наша асоціація ставить питання, що окремі особи  — хто народився без зубів, люди, які внаслідок онкологічного захворювання втратили частину обличчя і яким імплантація може допомогти в реабілітації, а також старші люди, які втратили зуби, — повинні потрапити в категорію людей, яким держава має надавати соціальний захист.

У Швеції мене вразила величезна кількість літніх людей, яким роблять імплантацію. Там діє принцип: що довше пропрацювала людина, що вона старша, то більше вона отримує прав на якісну медичну допомогу. А професор Малеве Шантель з Бельгії, голова наукового комітету нашої конференції, розповідала про соціальні державні програми для дітей і підлітків, коли держава виділяє значні кошти і для профілактики, і для реабілітації. Адже юнацький і дитячий травматизм зростає, різні види спорту, забавки тому «сприяють».

Якщо втрачено зуби внаслідок травми, то, ставлячи їх у старий спосіб, потрібно обточувати сусідні, тобто ставити під загрозу і ті, що поруч. Отже, в цьому разі ми повинні відмовитися від категоричного поділу: медицина для багатих і медицина для бідних. Держава повинна подумати, як зробити доступною нехай дорогу, однак гуманну і якісну технологію — через соціальні програми, системи страхування, розвиток таких інституцій, як спеціалізовані фонди, які дістали розвиток у цілому світі. Я, наприклад, створив фонд допомоги дітям, які народилися без зародків зубів. (Певні генні захворювання.) І в нас уже чимало пацієнтів безкоштовно отримали імплантати. Безумовно, всім допомогти несила, однак якщо таких фондів буде десяток, то це вже щось. Держава повинна сприяти таким інституціям, якщо вже не може платити сама. І варто вивчати це питання, а не говорити своє категоричне ні. Адже часто наша відмова базується не на глибокому аналізі, а просто на непоінформованості та консерватизмі.

Тому нині ми готуємо експертну оцінку ситуації й оголосимо пропозиції. До речі, при Міністерстві охорони здоров’я створена координаційна рада, що готує галузеві нормативні документи з удосконалення стоматологічної допомоги населенню. Провідні українські спеціалісти розробляють мінімально гарантований пакет послуг, який мав би підтримуватися соціальними службами і статтями бюджету. Сьогодні подальші рішення щодо цього будуть залежати від суспільної активності, громадських організацій, які можуть стати дієвим каталізатором багатьох процесів. Треба подати сигнали від суспільства — щоб люди, які приймають рішення, розуміли: громада в очікуванні. Якщо ж пересічні громадяни не доторкнулися до питання завдяки шпальтам газет, обговоренням на телеекранах, нав’язати питання циркулярами буде неможливо.

— Це цілком конкретні показники, розроблені Всесвітньою організацією охорони здоров’я, і вони використовуються в багатьох країнах для оцінки соціальних програм. Критерій якості життя і став девізом наших конференцій, адже стан, наявність зубів входить у це поняття. Варто замислитися: чи не поліпшити конкретні показники оцінки якості життя і в нас, щоб отримати фізично здорове і психічно врівноважене суспільство? Адже якими можуть бути соціальна адаптація і фізичне здоров’я, психічне благополуччя, якщо в людині живе страх десь загубити свій протез?!

І до питання віку ми повинні ставитися інакше. Чим, приміром, відрізняється старенький дідусь, що приїхав із Заходу від нашого? Гарними зубами! Це мало не головний показник. Більшість усміхнених старших людей — на Заході, і це кидається в очі. Покажіть мені, скільки наших пенсіонерів-українців їздять Європою? Відпочивають, ходять собі по пляжу, взявшись за руки? Хіба що іноземці. Ми ж звикли, що люди за 60 — відпрацьований матеріал і державу вони не цікавлять, їх не зачіпають ні соціальні програми, ні ґрунтовна лікарська допомога. А чому не перевернути свідомість і не виховувати в молодої людини розуміння, що і вона буде пенсіонером і теж, як її дідусі сьогодні, захоче отримати право на увагу та щастя?

Особливості нашого суспільства такі: Конституція декларує безкоштовну медицину, та на практиці нічим це не підтримує. А треба підтвердити чимось або створити нормальну платну медицину з урахуванням можливостей населення. Мені, як лікарю, неприємно говорити про гроші, я був би щасливий, якби від мене вимагали лише висококласної допомоги. Прийшли б і сказали: «Мироне Мироновичу, зробіть як найкраще, ось мій страховий поліс». А то починаємо думати, на чому здешевити, а від цього страждає якість, та й є певне приниження і для мене, і для пацієнта. Тобто треба серйозно думати, як зробити все доцільніше, правильно, щоб не стало так, що страхові компанії керували б медициною, і щоб забезпечувався нормальний процес, в якому функції контролю сприймалася б позитивно, за принципом: тобі створили умови — відповідай якістю.

— В Україні до імплантації ще ставляться з пересторогою... 

— Колись чимало захворювань відносились до групи абсолютних протипоказань для імплантації, навіть вік. 55 років — це вже була серйозна перепона. Сьогодні мій наймолодший пацієнт має 6 років, а найстарший — 91. Завдяки розвиткові технологій, фармакології межі розширилися. І тут дуже важливою є співпраця з іншими спеціалістами. Наступна наша конференція порушуватиме саме питання співпраці лікарів різних напрямів для отримання найкращого результату для пацієнта. Вузький спеціаліст не знає, що робить інший вузький спеціаліст. А спільно вони можуть розробити цілу стратегію

 

 На знімку: учасники ІV Східноєвропейської конференції з проблем стоматологічної імплантології (зліва направо) — Костянтин Косенко, завідувач кафедри терапевтичної стоматології Одеського державного медичного університету, д. м. н., академік, професор (Одеса), президент Асоціації стоматологів України; В’ячеслав Ждан, ректор Української медичної стоматологічної академії, професор, академік Академії наук; Малеве Шантель, професор медичного факультету університету Брюсселя, директор відділення щелепно-лицевої хірургії і стоматології дитячого госпіталю м. Брюссель, відділення щелепно-лицевої хірургії академічного госпіталю Eraste (Бельгія); Мирон Угрин, президент Асоціації імплантологів України, доцент ортопедичної стоматології Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького, директор Центру стоматологічної імплантації та протезування «ММ»; Олег Наштатік, дипломат ІСОІ, віце-президент ІСОІ по східній Європі, почесний член Асоціації черепно-щелепно-лицевих хірургів України.