Чиновники з обмеженими можливостями

Для того, щоб зрозуміти нижченаведені цифри, і хоча б частково проникнути в світ, про існування якого ми здогадуємося, а він залишається «паралельним», подивіться на фотографію.

А тепер спробуйте відповістити на запитання: як Головін Валерій Карлович, голова фізкультурно-оздоровчого клубу інвалідів «Вікторія», опинився на другому поверсі Головного управління праці та соцзахисту населення? Адже ліфта в цьому будинку немає. До слова, а нараду з громадськими організаціями інвалідів, керівниками структурних підрозділів облдержадміністрації, на якій говорили про створення безбар’єрного середовища для людей з обмеженими можливостями начебто навмисно призначили на 13 березня в п’ятницю. Подумаєш, скажете, який тут намір: просто не подумали. У тім і біда, що не подумали. А якщо не думають ті, кому із службового обов’язку належить, то який попит з інших?

До речі, ви коли зустрічали на вулиці інваліда-візочника? А в транспорті, у магазині, у кіно? Скільки сліпих перевели через дорогу? Калік дедалі більшає (2008-го їхнє число збільшилося на півтори тисячі, досягши цифри 63 тисячі осіб). А програму «Безбар’єрна Миколаївщина» можна порівняти з возом із квадратними колесами — рухається, але зі скрипом і криво.

«У 2008 році завдяки коштам обласного бюджету, виділених на обласну програму «Безбар’єрна Миколаївщина», забезпечено фінансування діяльності обласної організації Спілки організацій інвалідів України (68,1 тис. грн.); придбано озвученої літератури для інвалідів з вадами зору; сурдопереклад програми «Новини», що здійснюється для інвалідів з недоліками слуху на телеканалі «Миколаїв» (18 тис. грн.)...

У 2008 році проведено роботи зі створення безперешкодного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями на об’єкти соціальної інфраструктури. За результатами інвентаризації в грудні минулого року з 5414 до 5590 збільшилася кількість об’єктів, які потребують спеціальної облаштованості безперешкодним доступом» (із прес-релізу ОДА).

Звідки, перепрошую, збільшення числа «об’єктів, які потребують спеціальної облаштованості безперешкодним доступом?». Адже начальник управління регіонального розвитку, містобудування і архітектури ОДА пан Анатасов рапортував на згаданій нараді, що ситуація під контролем, і всі нові архітектурні проекти, які чекають свого втілення, уже заздалегідь передбачають «безбар’єрність». Мабуть, прорахувалися? Або те, що добудовували наспіх «пандусом» можна назвати з великою натяжкою? Як зазначив той самий Головін, «іноді до будівництва пандусів ставляться досить формально». Гадаєте, після цього зауваження застрочили ручки чиновників? Їх нічим не розчулиш. Вони самі знають про «окремі недоліки», які трапляються «кое-где у нас порой», але в головному непохитні: хоч би що там було виконують вказівку, яка надійшла зверху, і не важливо де, як, і для кого, власне, це робиться. Головне — розмах.

А от контролювати ситуацію мають допомогти, цитую, «25 комітетів доступності, активізація роботи яких в 2008 році відбулася в кожному районі області». І далі: «Комітети повинні стати громадянським контролем під час створення безбар’єрності. Потрібно так само пам’ятати про створення безперешкодного доступу до будинків, в яких мешкають інваліди-візочники».

Слухала виступи чиновників і розчулилася: які турботливі, пам’ятають, співчувають. Але в міру фінансування. «Торік придбано спеціалізований автотранспорт для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями в Миколаєві, Вознесенську, Жовтневому, Снігурівському районах. Над цим ми продовжуємо працювати, з цього питання є розпорядження голови ОДА, дано відповідні розпорядження керівникам. Треба і цього року під час визначення переможців конкурсу на перевезення пасажирів в автобусних маршрутах загального користування врахувати наявність рухомого складу, пристосованого для перевезення пасажирів з порушеннями зору, слуху й опорно-рухового апарату».

А торік уже враховували? Оце новина!

Отже, перевезення інвалідів у нашому, з дозволу сказати, транспорті, уже не тема для обговорення і не для фінансування?

Ну, немає подібного транспорту перевізників, отож і пріоритету за цією ознакою не буде. А конкурс виграють ті самі. І хіба до них немає претензій? Хто й навіщо з перевізників возить собі на збиток пільговиків? Адже компенсації від держави не дочекаєшся, та й здійснювати контроль за підприємцями немає кому. На запитання від громадських організацій інвалідів: «Як же нам їздити, якщо навіть, коли приходиш на кінцеву зупинку й намагаєшся зайняти місце, тобі кажуть — зайнято?». Гуров, головний фахівець відділу транспорту ОДА, відповів просто: «Скаржитися треба. І колективно, від всієї організації». Після чого назвав телефон для скарг.

Уявіть: десятки інвалідів організовано штурмують маршрутки, щоб згодом написати від усіх скаргу. А, може, краще так: весь відділ транспорту проводить перевірку, представившись інвалідами, і намагаються безоплатно, а головне, вчасно доїхати до облдержадміністрації на нараду до «губернатора»... Хто не встигне, той відчує всі принади буття.

Як вам фраза того самого головного фахівця про ціну за один транспортний засіб, адаптований для людей з обмеженими можливостями (350 тисяч гривень) і його багатозначна пауза, мовляв, відчуйте цю цифру...

Немає коштів і на працевлаштування інвалідів. Якщо 2004 року підприємств, де вони працювали, було 35 в області, то сьогодні 18. Зате знаємо, як розв’язати проблему: «Організація надомної роботи, створення інвалідних підприємств та артілей». Може, так і треба? Замість конкретних дій у рамках села, району, області — демонстрація стратегічного мислення і глобалізація завдань.

Запрошені на нараду представники громадських організацій інвалідів протягом трьох годин терпляче слухали чиновників і дипломатично мовчали. І лише наприкінці висловили прохання: знайти дві тисячі гривень на Інтернет (хоч так поспілкуватися) і уважніше ставитися до наміченого в програмі «Безбар’єрна Миколаївщина». Якщо, наприклад, написано: «Оснастити світлофори звуковим сигналом», то це треба зробити не тільки на шести об’єктах у Миколаєві, а й у Вознесенську, де міський голова глухий до прохань інвалідів зору. Але це дрібниці. Глобальні плани на кшталт «заснувати в кожному районі й місті обласного значення по одній школі й одному дитячому садку для навчання дітей, хворих на ДЦП до 1.09.2009» де дають спокою можновладцям.

Відмахнувшись від висловлених сумнівів щодо доцільності подібних закладів, заступник голови ОДА Луста легко вилетів із тривалої наради, а Валерій Головін змушений був затриматися. Через певний час чотири дужі чоловіки допомогли йому спуститися на перший поверх...

Миколаїв.