«Шевченко був іншим, ніж зображають»

Заговоривши про творчість Шевченка, професор Олександр Галич (на знімку) обов’язково згадує про Леоніда Большакова. А згадавши свого оренбурзького колегу, переводить розмову на Шевченка. Ці дві постаті невід’ємні для доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедрою української літератури Луганського національного університету ім. Шевченка, директора Східної філії Інституту літератури НАН України.

«Отыщите в Луганске Галича...»

На Луганщині Олександр Галич — найавторитетніший знавець творчості Тараса Шевченка. Саме це звело його з Леонідом Большаковим — письменником, науковцем, який своє життя присвятив пошукам архівних документів періоду заслання Шевченка в Оренбурзі. Большаков родом з Чернігівщини. В час війни опинився в Оренбурзькій області. Ще студентом зацікавився Шевченком. Перелопатив архіви не лише Оренбурга та Орська, а й московські. Большаков зібрав багато невідомих фактів, свідчень тих, хто знав Кобзаря. Все це стало основним фондом музею Кобзаря, ініційованого Леонідом Наумовичем в Оренбурзі. А ще він створив інститут Тараса Шевченка, що досліджує спадщину українського поета. Цей інститут і досі єдиний на пострадянському просторі. Саме там було видано Оренбурзьку Шевченківську енциклопедію, побудовану на унікальних документах.

З Большаковим Олександр Галич познайомився в 2000 році. Тоді луганська делегація вперше побувала в Оренбурзі, де, до речі, переплелись долі ще кількох літераторів, що мають стосунок до Луганська. Зокрема, там служив Козак Луганський — письменник Володимир Даль. Участь у Шевченківських читаннях потім переросла у листування між Большаковим і Галичем.

— Леонід Наумович надсилав мені книжки, що у нього виходили, — розповідає Олександр Галич. — Останній пакунок з його творами я отримав за місяць до смерті Большакова. На книжках було написано «Моєму луганському другові».

Після смерті Леоніда Наумовича зв’язки з оренбурзькими колегами на певний час перервались. Аж раптом до Галича потрапила телеграма, що надійшла до відомого українського шевченкознавця Валентини Білянської. «Отыщите в Луганске Галича», — зверталась до неї донька Леоніда Большакова. Вона запрошувала луганського науковця знову взяти участь у традиційних Шевченківських читаннях і підготувати доповідь «Луганськ і Большаков». А ще на тому зібранні Галич сказав вітальне слово від батьківщини Великого Кобзаря.

— Шевченківська тема потребує більшої уваги, — вважає професор Галич. — А у нас навколо творчості Кобзаря багато розмов, а коли потрібні конкретні дії, завжди знаходяться причини, що виправдовують нашу інертність. У світі не так і багато поетів, котрих усі знають і люблять.

Тарас Шевченко — один з них. Соромно, що в Україні й досі не можуть профінансувати 20-томне видання Кобзаря. У нас навколо постаті Шевченка створено міф, а він був зовсім іншою людиною, ніж його досі зображали. Зверніть увагу лише на пам’ятники поету. Вони є в кожному великому місті, і скрізь Кобзар — похмурий і суворий. Насправді ж Тарас Григорович був веселою людиною, і архівні документи це доводять. Гадаю, нам треба неупереджено перечитати твори Кобзаря і змінити стереотипи свого ставлення до нього. Нікому з поетів не поставлено стільки пам’ятників, як Шевченку. Ми саме так висловлюємо йому пошану. Але приходять нові покоління, й слід вже зараз з нових позицій формувати їхнє ставлення до українського поета, що став гордістю народу. Наш інститут цим і займається.

До речі, у поточному році виповнюється 60 років від того, як вузу присвоєно ім’я Тараса Шевченка.

Луганськ.