Візитна картка села Моринці — школа. У ній вчаться 145 учнів і 27 дошкільнят, восьмеро у травні стануть першокласниками, а 20 — випускниками. Сюди привозять дітей ще з шести сіл.
У Моринцях з’явилася двокласна церковно-приходська школа в XІX столітті. На зібрані кошти у 1913 році звели тут «Моринецкое 2-классное училище Каневского уезда», в якому навчалося кілька сотень учнів, переважно хлопчаків. У 1924-му вона стала семирічкою, а з 1936-го — середньою, до якої пішли діти навколишніх сіл. У серпні 1985-го відкрили нову десятирічку на 320 місць...
Пам’ятаю схвильоване обличчя вчителя історії Олексія Здорика (на знімку). Хіба думав він тоді, що через рік очолить колектив і впише нові рядки в історію ЗОШ. Незабаром вона одержала ім’я випускника Героя Радянського Союзу Анатолія Харковця.
Коли буваю в Моринцях, неодмінно відвідую школу. Насамперед старе приміщення. Воно дихає спокоєм, тихою прохолодою часу, вартовим якого залишається і досі. Тут усе збереглося. І згодилося. 1988 року відкрився профцентр, де старшокласники отримують навички роботи на сільськогосподарській техніці, оволодівають потрібним у селі фахом.
Наша довІдка
ЗОШ двічі виборювала звання «Школа року» та «Директор року», посідала друге місце в огляді-конкурсі «Школа року Черкащини», за що одержала комп’ютерний комплекс. Брала участь у Всеукраїнському конкурсі на кращу модель сільського закладу і одержала диплом І ступеню. Згодом стала експериментальним майданчиком для дослідження: «Педагогічні засади формування навчально-виховного середовища у ЗОШ сільської місцевості».
У вересні 1993-го школа набула статусу спеціалізованої. Учні 5—7 класів одержують початкові знання із сільськогосподарських та професій побутового й технічного спрямування. А 8—11 — поглиблені знання з таких спеціальностей: дівчата — кравчині, кулінара, кондитера, овочівника, квітникаря; хлопці — шофера, тракториста, електрика, слюсаря, столяра. На мою думку, за нинішніх умов вони потрібніші за юриста, економіста, інженера-програміста і навіть вчителя чи лікаря.
Моринські учні до того ж посідають високі місця в районних та обласних олімпіадах.
Ми не згадали жодного випадку, коли місцевий хлопець на обліку в міліції перебував, із законами не ладив... Хіба це не показник?
...Директор — відкрита чужим болям людина. Має двох синів, двох онуків і онучку.
Після восьмого класу працював комбайнером, до речі, списану машину своїми руками поставив «на ноги». Заробив півтонни збіжжя, соломи і грошей на одяг. І вже тоді склав іспити в Корсунь-Шевченківському педучилищі. Далі звичне — вуз, призначення...
Стадіон, спортивні майданчики і зала, стрілецький тир, бібліотека з читальною залою, майстерні, кабінети, трактори, різноманітний сільгоспінвентар. Це все школа. Тут вражає різнобарв’я дерев, квітів, рослин. На двох гектарах навчально-дослідної ділянки діти вирощують (з проведенням селекційної роботи!) польові, овочеві, плодово-ягідні культури. А ще лікарські, квітково-декоративні рослини. Вони ж висадили алею Слави з 22 горобин на честь учителів і учнів, яких забрала війна; алею Дружби з 26 ялинок, фруктовий сад, парк, розарій, калиновий гай, 198 кущів троянд біля обеліска воїнам-односельцям. Тягнуться до сонця 660 сосонок і беріз, висаджених випускниками.
Пригадую незабутню подію: із звуком останнього дзвоника вдарили перші струмені шкільного фонтану. І візит кожного колишнього вихованця — теж подія. Віктор Ухань, скажімо, має в Києві юридичну фірму. Щоразу його розмова з директором починається словами: «Що треба школі?» Їй багато чого треба, та найбільше — уваги.
Будні, будні... Не помітиш — настане випускний вечір. Тішить Здорика, що нині на два випускники більше, ніж торік. І полку дошкільнят прибуло...
Віталій ПРОШИН.
Корсунь-Шевченківський
Черкаської області.
Фото автора.
