Проти Голодомору — зі зброєю в руках

Владислав ЖМУРКОВ

22 травня 2009 92

27-річний офіцер Червоної Армії Лука Даниленко із села Віхове Недригайлівського району зі зброєю в руках повстав проти Голодомору 1932—1933 років.
У сім’ї селян-бідняків Лука був наймолодшим з трьох синів. Яким скрутним не було життя, батьки всім трьом дали початкову освіту. 1926 року Лука йде служити до робітничо-селянської Червоної Армії. Він твердо вирішив стати офіцером. Вступає до Ленінградської військової школи артилеристів, що готувала командний склад. Саме він, Лука Даниленко, першим отримав відзнаку «Відмінний артилерист». Під час навчання став кандидатом, а згодом і членом ВКП(б). Тут знайшов і своє кохання.

Влітку 1932 року, після успішного завершення навчання, отримує звання лейтенанта і відпустку на батьківщину. Яка радість — відвідати домівку! Скільки років не бачив її!
До батьківського порога Лука Даниленко повертався з молодою дружиною — 20-річною білорускою Устиною.
А ось і рідне село. Та не чути тут людського гомону, дитячого дзвінкого сміху. Лише зажурені обличчя та сполохані погляди. Коли зустрілися з братом Давидом, запитав: «Що це?» І той повідав, що змін невеселих відбулося чимало.
Боявся брат про те в листі писати, страшно й розповідати. У сусідніх Вакулках та Луках два роки тому створили колгосп «Червоний Жовтень». Довго розповідав брат про «добровільний» вступ до нього. Його, Давида, обрали першим головою. Та вже за рік переобрали. Не прийшовся, як кажуть, до двору. А оскільки Давид Даниленко був із небагатьох грамотних, то залишили членом Пушкарської сільради.
1932-й був надзвичайним. Земля, мозолями оброблена, віддячила селянинові добрим врожаєм. Та невдовзі хлібозаготівля переросла у справжню війну. У селах з’являлися уповноважені з району і забирали у селян продукти. До останньої крихти.
У Віховому, приміром, у селян повимітали всі насіннєві, фуражні та продовольчі фонди. Крім хліба вивозили картоплю, насіння, м’ясо, птицю. Було зрозуміло, що люди не переживуть зиму (так воно й сталося згодом: вимирали цілими сім’ями, кутками. І смерть сприймали як порятунок від мук. Доходило до найстрашнішого — людожерства).
Хіба міг це спокійно сприймати офіцер Червоної Армії?
А тут на поріг — і сам уповноважений з району із заготівель хліба. Це вже в котрий раз по хатах вимітають хліб. Давид як член сільради мусив вести «щупаря» туди, де ще в селян залишалося збіжжя. Але Давид Даниленко сказав, що по хатах не піде. Ось тоді в суперечку і втрутився Лука Даниленко. Він витягнув з кобури наган і наказав уповноваженому: «Геть з цього села!». Так 27-річний офіцер виступив проти вказівок Компартії, до якої належав сам.
Цей виступ у селі Віхове на захист селян від Голодомору потяг за собою звичний ланцюжок: донос в НКВС, звідти — до партійних органів Червоної Армії. Офіцера виключили з ВКП(б), рішення затвердила парткомісія при політуправлінні Приволзького військового округу 22 квітня 1933 року.
Він далі служив в армії. 1935 року Луку Даниленка перевели на Далекий Схід. Того само року у сім’ї народився первісток — Едик, а ще за два роки — Юрій. Та не встиг батько натішитись меншеньким. Майже одночасно офіцера заарештували «за контрреволюційну діяльність серед військовослужбовців».
Вночі, після арешту Луки Мокійовича, у військовому містечку Бікін, де мешкала його дружина, хтось передав у вікно Устині Прокопівні квиток на поїзд. З тривогою за дітей і чоловіка вона місяць добирається до старшого брата Луки — Харитона, на Сумщину, у село Пушкарщину. Звідти їде на Вітебщину до свого брата, де влаштовується на фабрику. А Лука в цей час сидів у в’язниці в Хабаровську.
Від тих трагічних часів минули десятки літ. І весь цей час по краплі збирав правду про батька молодший син Юрій, якому в день арешту Луки Мокійовича виповнилося лише 10 днів. Які злочини скоїв його батько? На столі в сина — стоси копій протоколів допитів Даниленка-старшого, анкети арештованого, постанови УДБ НКВС, звинувачувальні висновки, вирок. А також лист заступника голови Служби безпеки України, начальника УСБУ по Львівській області нині генерал-лейтенанта Василя Горбатюка. Він пише синові про батька.
«Трагедія офіцера Луки Мокійовича Даниленка розпочалася в 1933 році. Він був свідком тяжкого життя селян України і відверто говорив про те з колегами по службі. Але в державі, яка будувала «світле майбутнє», не було місця для тих, хто насмілився поставити під сумнів «правильність курсу», оголошеного партією. Луку Даниленка почали «проробляти» в райкомівських кабінетах. А він знову порушив «правила гри»: кинув партквиток на стіл, відмовившись залишатися членом партії, яка не бажала визнавати власних помилок».
Командир батареї 35 артполку 35 стрілецької дивізії лейтенант Лука Даниленко був арештований 31 липня 1937 року і лише за дев’ять місяців тортур його зламали: 8 травня 1938 року з’явився документ, написаний ним самим. Він визнав себе винним у тому, що був «учасником правотроцькістської контрреволюційної організації». Від моменту «визнання» вини до оголошення вироку минуло два тижні. Довідка під грифом «таємно» засвідчує, що вирок про розстріл Даниленка Л. М. виконано в Хабаровську 22 травня 1938 року.
1959 року Воєнна колегія Верховного Суду СРСР відмінила вирок і припинила справу за відсутністю складу злочину.
Щоб дізнатися правду про подвиг батька, велику пошукову роботу провів його син Юрій Лукич Даниленко. Долучилася до благородної справи і Спілка офіцерів України, активісти якої упродовж 2005—2008 років зібрали численні документи, що також засвідчують: Лука Даниленко був першим офіцером, який виступив проти Голодомору зі зброєю в руках.
Представники громадських організацій сформували «Комітет честі офіцера України» з відзначення та увічнення подвигу офіцера Луки Даниленка. Подано відповідні документи до Президента та Верховної Ради України про присвоєння Даниленку Луці Мокійовичу звання «Героя України» (посмертно). Запропоновано встановити в Недригайлові пам’ятник славному землякові.