На терезах опинились приватні інтереси і благополуччя громади

Красилівський район завжди вважався одним з кращих на Хмельниччині. Здавалось, все тут складається так, щоб і економіка успішно розвивалась, і люди жили заможно. Аж ніяк не кожному регіону вдалось не тільки зберегти доволі потужну промислову мережу, а й збудувати нові виробництва. Та й в аграрному секторі досі залишились господарства, в які не раз з’їжджались повчитись керівники з усього краю.
Все це правда. Але правда і те, що певний час району доводилось і тупцювати на місці, і навіть робити кроки назад. І все через те, що не було лідера, котрий міг би стримати негативні процеси. Красилівчани добре це розуміли і довго чекали, хто ж прийде і зупинить падіння. І от нарешті в районі та місті з’явились нові команди, котрі наважились взяти на себе відповідальність за все, що робиться в рідному домі. Здавалось, тепер можна сподіватись на нові здобутки. Та несподівано виявилось, що і новації, і новатори не всім до вподоби. Замість злагодженої роботи розпочались конфлікти.

Коли дім без господаря

В області не знайдеш іншого району, якому останнім часом так не щастило б з керівними кадрами. Довгі місяці переросли в роки, коли пустував кабінет голови РДА. Щоправда, час від часу з’являлись в ньому нові очільники, але дуже коротке керування закінчувалось скандалами. Скажімо, останній голова примудрився буквально за лічені місяці попрацювати так, що за свої «діла» отримав строк у вісім років позбавлення волі.
Що й казати, в домі без господаря важко чекати порядку. Коли немає з кого спитати, кожен починає тягнути воза у свій бік. А в результаті про колишні перемоги району довелось забути. І мова не тільки про економічні показники, а й про те, що владні проблеми бумерангом вдарили по добробуту людей. До кого піти, кому поскаржитись, на чию допомогу очікувати?
Відсутність твердої господарської руки в районі позначилась і на роботі міськради. Міське добро — земельні ділянки, приміщення, торгові майданчики, соціальні об’єкти — почало якось непомітно перетікати із громадської власності у приватні кишені. Тож красилівчани не встигли зогледітись, як втратили і серйозну частку свого майна, і кошти. А минулий склад міськради цього начебто і не помітив.
Коли ситуація почала доходити до краю, в міській раді змінився очільник, ним стала Марія Гвоздьова. А півроку тому новий господар Василь Шуляк прийшов і в РДА. Марію Гвоздьову, котра майже чверть віку пропрацювала на місцевому агрегатному заводі, а потім зуміла створити успішний власний бізнес, в Красилові знали добре. Тож люди і довірили їй цю посаду, розраховуючи, що і місто вона зможе зробити заможним та успішним.
 

Коли немає з кого спитати, кожен починає тягнути воза у свій бік. А в результаті про колишні перемоги району довелось забути.

А от Василь Шуляк, людина вольова, харизматична, керівник не просто із багаторічним досвідом, а справді успішний менеджер, приїхав у район чужаком. Проте його ім’я та справи були відомі. Адже багато років поспіль між Красилівським та сусіднім Теофіпольським районом, який тривалий час очолював Шуляк, йшло постійне неоголошене змагання. При цьому тихе, але завзяте суперництво: а хто кращий — йшло на користь обом громадам. Бо ж кожен із сусідів хотів, щоб у нього і хата була біліша, і поле доглянутіше, і коровай більший.
Після себе на рідній Теофіпольщині Шуляк зумів залишити такий економічний заділ, що його вистачить ще на багато років. Тож, здавалось, і красилівчанам можна вільніше зітхнути: нарешті прийшла людина, котра наведе лад.
Порядок і справді почали наводити. Та дуже швидко стало очевидним, що не всім нові постаті припали до душі. В хаті, де довгий час не було одного господаря, почали підростати свої претенденти. Тож підкоритись іншому для них стало непростим завданням.
 

Чому багатий  не хоче поділитись

Пристрасті почали розпалюватись тоді, коли мова торкнулась коштів і власності. У тому, що з кожного лікаря, робітника чи продавця зароблена гривня йде до бюджету, можна не сумніватись. А от чи все і завжди платить багатий — в цьому найперше вирішила розібратись міська влада. В умовах фінансового дефіциту грошові проблеми стали для Красилова найболючішими. Із семимільйонного річного бюджету тільки на утримання дитячих садочків райцентру йде 4,3 мільйона гривень. А ще бюджетні заклади, комунальні служби... Щоб тільки утримувати все це міське господарство, треба кожну копійку заощадити, а про розвиток, розбудову містечка красилівчани взагалі почали забувати. Тож теза про те, щоб свою гривню віддав до бюджету і багатий, була доволі слушною. Та тільки-но взялись за її реалізацію, в міськраді почались баталії. Виявилось, охочих поділитись не так вже й багато.
— Коли наша команда стала до роботи, ми були сповнені надій, що знайдемо шляхи поповнення бюджету, — розпочала розмову міський голова Марія Гвоздьова. — Одразу поїхали до міських голів Кам’янця-Подільського та Хмельницького, щоб перейняти досвід земельних конкурсів та аукціонів. Ці міста одними з перших у державі продемонстрували, як можна ефективно використовувати землю та істотно поповнювати бюджет. А Красилову це так потрібно.
Міські депутати швидко підхопили ці ідеї та ухвалили положення про проведення аукціонів та конкурсів на право оренди землі. Перші успіхи окрилили: на конкурсі стартова ціна за право оренди півсотні квадратних метрів землі зросла із семисот до семи з половиною тисяч гривень. А під час аукціону вартість іншої ділянки підскочила з кількох тисяч у десять разів.
Здавалось, нарешті знайдено серйозне фінансове джерело для міського бюджету. Та переможні настрої панували недовго. Дуже швидко з’ясувалось, що виставляти на аукціони і конкурси вже практично нічого, а найкращі ділянки давно перебувають у чиїхось руках.
Про те, кому і як вони передавались раніше — окрема розмова. Дуже швидко міський голова зрозуміла, що землю громаді вже не повернути. Тоді треба було шукати інші шляхи. І їх знайшли, запропонувавши керівникам підприємств і власникам оформити всі належні документи таким чином, щоб до міської казни справно і на законних підставах сплачувались всі земельні податки. І знову охочих добровільно платити більше не відшукалось. Тоді й кинулась міськрада у всі інстанції по підмогу.
Так, в суді з’явився позов до місцевого цукрозаводу, де вимагали сплатити збитки за використання майже 90 гектарів землі. Позивач сподівався отримати до міського бюджету понад 600 тисяч гривень. Виконавчий комітет звернувся в прокуратуру, міліцію, податкову службу із проханням допомогти отримати орендну плату за землю майже з двох десятків власників підприємств і компаній, які, як стверджує міський голова, навіть не уклали відповідних договорів оренди землі.
З’явилось і доручення міського керманича і до голови постійної комісії з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього середовища міськради підготувати на сесію питання щодо стягнення збитків від нецільового використання низки об’єктів, заниженої, а то й повної несплати все тієї самої земельної оренди...
— Ми гостро поставили питання і про те, що багато років у райцентрі не функціонує кінотеатр, спортивний стадіон, і складається враження, що їх теперішній власник, котрий придбав ці масштабні об’єкти за дуже низькими цінами, зробив все, щоб довести їх до руйнації, — продовжила розмову міський голова. — Якщо такі господарі не можуть дати ради таким важливим для красилівчан соціальним об’єктам, то чи не варто подумати про те, щоб передати їх в інші руки?
У всіх цих зверненнях, проханнях, позовах звучало щире бажання знайти кошти для рідного міста, повернути громаді право розпоряджатись своєю власністю і мати від неї зиск, але... Позови отримали відмови, прохання не виконані, звернення залишені поза увагою. Натомість — гострі звинувачення на адресу тих, хто порушив для обговорення ці теми.
 

Коли переводяться стрілки

Давно відомий прийом: якщо назрівають надто гострі проблеми, треба підкинути якусь пропагандистську качку, аби відволікти увагу громади. Тож і в Красилові, щойно заговорили про збільшення орендної плати, наведення порядку з майном, одразу з’явилась теза, що у всьому винне ... нове міське керівництво. Оскільки для того, щоб звинуватити його у незаконних майнових і земельних оборудках не було підстав, з’явився привід із ремонтом доріг. Мовляв, кілька сотень тисяч із міського бюджету розікрали-розбазарили, а доріг як не було, так і немає.
Справедливості заради треба сказати, що затіяний ремонт справді був невдалим. Спрацювало тут кілька чинників: і недосвідченість нової команди керівників, і бюрократичні тендерні процедури, від яких постраждало чимало установ, і непорядність підрядника, що взявся за роботу. До честі міського голови, все це було не просто визнано, а й зроблена відповідна робота над помилками — і дороги ремонтуються, і кошти на контролі. Зрештою, якщо потрібно, нехай останнє слово скажуть правоохоронні та перевіряючі структури. В цій історії час ставити крапку, і всім разом йти далі. Адже і в місті, і в районі є над чим працювати. Але натомість роздмухуються нові скандали, відшукуються приводи для сварок, які мають вочевидь надуманий характер.
Знайшлись «доброзичливці», котрі закидали скаргами на дії нинішньої районної влади різні інстанції, дійшовши до найвищих органів державного управління. Шкода тільки, що раніше не бачили вони, як кілька років поспіль розтягувались землі, розкрадалось людське майно, руйнувалась економіка району. Тоді й треба було бити на сполох. Та, видно, чекали, що в каламутній воді й самі матимуть якийсь улов, тож і мовчали. Зате тепер, зрозумівши, що красти і розтягувати по своїх кишенях стає дедалі важче, здійняли лемент.
 

Давно відомий прийом: якщо назрівають надто гострі проблеми, треба підкинути якусь пропагандистську качку, аби відволікти увагу громади. У Красилові одразу з’явилась теза, що у всьому винне... нове міське керівництво.

За цими чварами не всі зуміли побачити і оцінити те, що зроблено на користь міста. На його вулицях нарешті з’явились понад два десятки контейнерів для сміття, два нові сміттєзбиральні автомобілі. Все це справи не парадні, але такі важливі для міста, яке вже почало потопати у смітті. Купили автовишку, реконструювали мережі вуличного освітлення, взялись наводити порядок у міському парку та на шкільному стадіоні... Що й казати, старались для міста. Але знайшлись «добродії», котрі віддячили за це скаргами та звинуваченнями. А першими, на кого направили свої жала, стали міський голова та новий керівник району.
 

А караван іде

Шуляк ні сперечатись, ні підкорювати когось собі не став. Почав з іншого: об’їхав всі сільради, дістався до найменшого хутора, аби подивитись, як живуть люди. А подивитись було на що, бо ж в районі майже сотня населених пунктів, і серед них виявилось чимало таких, куди нога начальства не ступала роками. Розбиті дороги, холодні медпункти, сільради, де обвалюються стелі, села без газу, вулиці без світла — все це є. Не хочеться малювати картинку лише чорними фарбами, бо є і села, і господарства, і сільради, котрі можна назвати зразковими для всієї області. Але не будеш усе це виставляти напоказ, коли поруч людям живеться так важко.
Звичайно, хотілося б допомогти всім і одразу. Але так не буває. Якщо районний бюджет на всіх розкинути — копійки розпорошаться, а роботи видно не буде. Про сільські бюджети вже й говорити не доводиться. І тоді Шуляк запропонував свою стратегію: щомісяця треба брати одну сільраду, і всім разом наводити в ній порядок.
Почали із Корчівки. Підсипали дорогу, підлатали-підфарбували паркани, поставили в школі нові вікна, провели світло на вулиці... Навіть люди приємно здивувались, що за місяць село так причепурилось. Нехай не стало багатшим, зате відчули, що є на місці влада, що хтось про них дбає, що сільський голова не сам собі начальник, а обов’язково звітує про зроблене і перед селом, і перед районним керівництвом. А це так важливо.
Почали в одній сільраді, а проблеми зачепили такі, що для всього району важливі. Це ж який парадокс: у районі є чотири кар’єри, а законодавчо-бюрократичні перепони розставлені так, що жорстви, аби підсипати дорогу в селі, з них не візьмеш. Що ж дивуватись, коли можна на пальцях перелічити села, де дороги в доброму стані? Можна скільки завгодно сварити сільського голову, але без грошей, техніки і отієї жорстви жоден дорогу не поправить. Те саме і з цеглою. Чому б не виробляти її за дешевшими цінами для своїх же господарств, тим паче що і свої заводи є. Зате до глини — зась.
«Тому й вирішили насамперед добитись для наших сіл права користуватись жорствовими кар’єрами. І два з них з весни вже запрацювали. Потім разом із міськими та районними депутатами знайшли кошти на те, щоб закупити автогрейдер, — розповів Василь Шуляк. — А вже тепер можемо і з сільського голови спитати, чому дороги не відремонтовані».
Паралельно взялись і за вуличне освітлення. Це ж тільки подумати, із майже сотні сіл лише в чотирьох (!) воно збереглось. Тож поки область нову енергозберігаючу стратегію розробляє, тут почали із того, що вкрутили лампочки у вуличні ліхтарі. Дрібниці здається, але якщо за них не братись, вони перетворюються на проблеми такого масштабу, що роблять сільське життя просто нестерпним.
Люди вже переказують із села в село, що Шуляк доброго шуму наробив, коли побачив, як в одній сільраді голові ледь не на голову штукатурка сиплеться. В іншому — закрив дитячий садок, бо було в ньому брудно та неохайно. Ще один голова дістав на горіхи за те, що для ФАПу навіть дров заготовити не зміг, не те що газ підвести.
Можливо, десь і справді відбулись гострі розмови. Та після таких виїздів і стелі біляться, і садки ремонтуються. А про медпункти та газифікацію взагалі окрема розмова. Свого часу Василь Шуляк доклав чимало зусиль, щоб першим в області повністю газифікувати Теофіпольський район. Дотепер цю планку не зміг здолати жоден інший. Але в Красилівському знову поставлено таке завдання. Торік блакитне паливо вже було підведено до восьми сіл, нинішнього року заплановано газифікувати ще дев’ять, тоді ця проблема буде повністю знята в районі. «До того ж газ підведемо до дев’яти медпунктів, — розповів Василь Корнійович. — Бо ж хіба це не сором, коли до однієї половини будинку газ підведено, а до іншої, де йде прийом хворих, так руки ні у кого не дійшли?»
Треба бути справжнім господарем, щоб одночасно і в кожній дрібниці розібратись, і перспективу розвитку бачити. Так, до всіх уже традиційних проблем в Красилівському районі додалась ще й водна. Саме звідси тягнеться на кілька десятків кілометрів потужний водогін, з якого п’є воду обласний центр. Але так виходить, що красилівчани когось напувають джерельними водами, а самі потерпають від зношених водогонів і техногенних проблем. Тож нова міська команда зуміла побудувати дві нові свердловини для райцентру. Тепер разом із районною владою працюють над тим, щоб оновити водогони у навколишніх селах. Залишилось небагато — знайти близько півмільйона гривень. Та, оцінюючи старання керівників, можна не сумніватись, що і кошти знайдуться, і робота буде виконана.
 

Хмельницький.

ЗамІсть пІслямови

Звичайно, докорінно змінити ситуацію за кілька місяців — завдання неможливе. Не зробиш всіх багатими, не даси кожному роботу, не стабілізуєш виробництво та аграрний сектор окремо взятого району, коли це не зроблено в масштабах держави. Але ж хтось із чогось мусить починати. Причому не хапнути собі землі, а провести газ до села, не приватизувати кар’єр, а відкрити до нього доступ всім, не битись за базарну площу, а причепурити все містечко. Ці завдання лежать на різних шальках терезів. І красилівчани це добре розуміють. А коли так, то і вибір мають зробити правильний, і підтримати тих, хто піклується за громаду.