Ці три історії схожі між собою і відмінні. Бо різні за вдачею люди, які потрапили у життєву скруту.
Хотіли жити, «як в Америці»
Валентина Завгородня працює медсестрою в одній з черкаських лікарень. З чоловіком розлучилася давно, тому виховання двох доньок-школярок лягло на її плечі. Щоб хоч якось збільшити сімейний бюджет, жінка завжди трудилася на півтори ставки, ніколи не відмовлялася від нічних чергувань. Підробляла також масажистом у приватному косметичному кабінеті. Мама Валентини жила у селі і тримала підсобне господарство, тому допомагала продуктами.
Торік, коли доньки, Іра та Настя, стали старшокласницями, на домашній раді вирішили, що пора у їх двокімнатній «хрущовці» зробити ремонт. Бо, казали дівчата, їм соромно перед однокласниками, котрі приходили до них у гості. Крім того, умовляли матір дочки, давно треба змінити телевізор, бо їх «ящик» — «доісторичних часів». Вкрай необхідно змінити меблі, купити комп’ютер (вони ж-бо готуються вступати до вузів!), пральну машину «на електроніці» і водонагрівальний бойлер. Де взяти купу грошей, щоб все це придбати, Ірина з Настею також матері пояснили: у банку. «Пора, — переконували, — жити на кредитну карточку, як, наприклад, у США. Там люди все життя позичають у банках і живуть, приспівуючи...»
Минулої весни Валентина взяла кредит у двох філіях київських банків і купила все, про що мріяли її дочки та й вона сама. Щастю не було меж. До літа у квартирі закінчили ремонт. Іра і Настя самі розробили дизайн кімнат і з ентузіазмом допомагали найнятим робітникам. На перше вересня запросили подруг подивитися їх «супер-барлогу», посидіти на італійському дивані, погратися на комп’ютері. У листопаді-грудні від радості Завгородніх й сліду не лишилося. У косметичному кабінеті відмовилися від Валентинових послуг, бо мало стало клієнтів. У лікарні довелося перейти на одну ставку, бо раптово тяжко захворіла мати і потрібно було щодня їздити у село. Виплачувати кредит і відсотки жінка вже не змогла і зрозуміла, що потрапила у боргову пастку. Знайомі порадили реструктуризувати борг, і банківська установа не відмовила їй у цьому.
Тепер Валентина, після лікарні, працює посудомийкою у барі і прибирає в одному з офісів. Допомагають поратися з миттям підлоги доньки. Матір, після перенесеної операції, жінка забрала у місто, проте пенсія старенької в основному йде на ліки. Тому довелося здати одну «євро-кімнату» студентам, а самим тіснитися у спальні. Втім, Валентина купила собі розкладачку і спить у кухні. Влітку, сказала, «перекочує» на балкон.
Позика змусила повернутися у село
Люда і Валерій Бондаренки після закінчення технікуму одружилися. Зняли квартиру у приватному секторі, влаштувалися на роботу. Люда — касиром у великий торговельний центр, а Валерій на станцію технічного обслуговування легкових автомобілів. Зарплати на двох вистачало, і навіть коли через рік з’явився Владик, подружжя не відчувало скрути. Валерій був з багатодітної сім’ї, змалечку привчився до праці. Він брав на ремонт «ліві» машини і лагодив їх в орендованому гаражі. Крім того, відчутно допомагали Людині батьки. Вони жили у приміському селі, вирощували тепличні овочі і ділилися чималим доходом з Людою та її старшим братом Віталієм.
На «пострижинах», коли Владику виповнився рік, розчулені дідусь і бабуся, Людині батько та мати, запропонували молодятам придбати двокімнатну квартиру. «Слава Богу, — казали родичі, — що сьогодні не треба стояти в черзі на житло, як колись. Тепер бери кредит у банку, докладай свої гроші і купуй квартиру, котра тобі до душі». Як порадили старші, так молоді й зробили. І невдовзі, навесні минулого року, Бондаренки справили гучне новосілля. Доларовий кредит, який взяли в одному з банків, їх не лякав: «розтягнений» ж він був аж на 30 років. Як і всі позичальники, Люда з Валерієм відчули «кредитний холод» минулої осені. Долар, як на дріжджах, поповз угору. Розплачуватися з банком стало дуже тяжко, а після втрати Валерієм роботи, зовсім неможливо. Людині батьки, котрі «заварили кашу» і дали частину грошей на перший внесок за житло, зорієнтувалися першими. На сімейній раді вони заявили: квартиру, поки ціни не впали «по плінтуси», потрібно негайно продати. Так, вони на цій оборудці втратять, але це кращий вихід, ніж животіти у «банківській ямі» довгі роки.
Тепер молоді Бондаренки живуть разом з батьками у селі в їх просторому будинку. Квартиру продали і майже розрахувалися з банком. У лютому Валерій побудував ще чотири теплиці на городі Людиної бабусі. Підвів туди газ. Купили корову. «Це для тещі, — каже Валерій. — Хай торгує у Черкасах молоком та сметаною, а ми з Людою вирощуватимемо овочі». Про кредит, який Бондаренкам щойно «закрили» у банку, вони згадують, як про моторошний сон.
«Іномарка» в кредит
Уманське подружжя Коханів ретельно готувалося до весілля єдиної дочки. Ілона, випускниця музичного училища, попросила, щоб наречений привіз їй з Москви білу сукню, черевички і обручку з діамантом. Ігор, колишній контрабасист, вже кілька років вахтово працював у Білокам’яній на будівництві і непогано заробляв. Він з радістю виконав забаганку майбутньої дружини. Після весілля молодята планували поселитися в Ілониних батьків, які мали трикімнатну квартиру.
Обдумуючи весільний подарунок для улюбленої доньки, Вікентій Кохан з дружиною Розалією вирішили придбати для молодого подружжя легковий автомобіль. Звичайно, грошей у скромних викладачів музики не вистачало на таку дорогу покупку. Однак Вікентій Михайлович, ознайомившись з привабливими банківськими пропозиціями щодо надання кредиту, зважився ними скористатися. Адже вони з дружиною мали стабільну роботу. Почала працювати у музичній школі й Ілона. До того ж і майбутній зять може внести свою частку у виплату позички, думав чоловік, оформляючи папери у банку.
Прямо на весіллі Ілонині батьки подарували нареченим «Тойоту». «Тепер, — казали, — і самі їздитимете куди потрібно, і нас на дачу «підкидатимете». Молоді були у захопленні. Ігор подякував за сюрприз і запевнив тещу і тестя, що допомагатиме гасити кредит. Справді, весь наступний рік зять акуратно віддавав Вікентію Михайловичу частину зароблених у Москві коштів на обслуговування кредиту. Однак восени минулого року повернувся із поїздки без грошей. Сказав, що будівельна компанія, де працював, припинила свою діяльність, а тимчасові приробітки не вигідні. В Умані Ігорю не вдалося знайти «пристойної» роботи. Він звик багато заробляти і «горбатитися за копійки» не хотів. Почав зустрічатися з старими друзями-музикантами і повертатися додому напідпитку. Все частіше у квартирі спалахували між молодими скандали. Ілона забирала ключі від машини і не дозволяла «неробі» Ігореві їздити на шикарній машині. Її батьки з великими труднощами, позичаючи у знайомих гроші, виплачували банку борг, бо у заставі була їх квартира. Довелося Ілоні навіть продати свою обручку з діамантом. Одного разу Ігор взяв «Тойоту», щоб поїхати на зустріч з «дуже крутим роботодавцем». Вагітна Ілона цілу ніч не зімкнула очей, чекаючи чоловіка. Вранці з міліції повідомили, що «іномарка» потрапила в аварію, а її водій з переломами ребер перебуває у травматологічному відділенні лікарні. В Ілони стався викидень.
Ігор після лікування до Коханів не повернувся. Його більше не схотіла бачити колишня дружина. Вікентій Михайлович, відремонтувавши злощасну «Тойоту», продав її місцевому бізнесмену. А сам ще й досі розраховується з банківською установою і картає себе за легковажність і довірливість.
Черкаська область.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
P. S. З етичних міркувань прізвища та імена героїв публікації змінено.
