Нинішня світова фінансово-економічна криза постала вододілом між уже минулою і прийдешньою промислово-технологічними епохами, адже криза вказала на невідповідність окремих людських якостей тим можливостям, що їх надають сучасні технології. Адже, з одного боку, завдяки розвитку сучасних телекомунікаційних технологій, сучасному менеджменту надаються нові, надзвичайні можливості для термінового та необмеженого укладання угод, переміщення фінансових і матеріальних потоків, отримання необхідної інформації для реалізації великого спектра соціально-економічних та господарських проектів, а з другого — виявляється не завжди грунтовне системне бачення усіх наслідків фінансово-економічної діяльності, у тому числі й з причин відсутності глибокого аналізу прийнятих управлінських рішень та з огляду на моральні принципи. За образним висловом експерта Андреса Ослунда, який свого часу був економічним радником урядів Росії, України і Киргизстану, у світовій економіці відбулося «лускання бульбашки».

Напередодні економіки знань

Ця колосальна фінансова «бульбашка» виникла не тільки з причин експансивної грошової політики Грінспена в умовах торговельного дефіциту, безладу на ринку іпотечних кредитів через безвідповідальність позичальників та непрозорість операцій в США. Криза формувалася в усьому світі, у тому числі і великим профіцитом у зовнішній торгівлі Китаю, експансивною політикою центрального банку Японії, та відсутністю прозорості на світових ринках нерухомості, включаючи Україну. І її наслідком має стати болісне входження світової економіки у тернисті шори депресії, які мають звільнити сучасний господарський механізм від непотребу через кардинальну його раціоналізацію. У підсумку це стане підґрунтям для входження в нову промислово-технологічну епоху — економіку знань. У цій новій економіці джерелами сталого зростання стануть матеріалізовані у вигляді сучасних технологій і спеціалізовані, і повсякденні знання. Тобто накопичення і використання знань через їх каталізуючу здатність дадуть змогу ефективно використовувати природні ресурси, капітали і кваліфіковану працю для підтримки постійної конкурентоспроможності господарського комплексу. Саме це спрямування визнав квітневий Лондонський саміт «великої двадцятки», який передбачив надати на подолання депресії трильйон доларів. Всього на розв’язання проблем економіки, що має оновитися і наростити свою потужність на 4 відсотки, до кінця 2010 року має бути виділено 5 трильйонів доларів.
Нашій країні для того, щоб стати на рейки економіки знань, вже сьогодні потрібно позбутися бюджетоутворювального впливу своїх «базових» галузей. Це має відбутися виключно шляхом додаткового і швидкого розвитку власного мобільного та насиченого знаннями малого і середнього бізнесу. Адже ще до початку кризи індустріальні та орієнтовані на експорт регіони нашої країни могли дорікати дотаціями аграрноорієнтованим регіонам. Однак вже сьогодні, в умовах кризи (обмежений попит на продукцію металургійних, хімічних та коксохімічних підприємств) важка промисловість стає тягарем для економіки. Не є таємницею, що продукція згаданих підприємств йшла переважним чином на експорт, а прибутки в офшори, а країні залишалися погано оплачувані, але небезпечні й шкідливі робочі місця, розшматована шахтами і кар’єрами земля, отруєне коксохімами, мартенами повітря, загиджені промисловими стоками річки. Натомість колись дотаційні регіони сьогодні на сільгосппродукції починають отримувати дедалі більші прибутки, а їх трудові ресурси в Європі отримують більше за вітчизняних шахтарів та металургів.

Потрібно змінити пріоритети

З огляду на це в нашій країні мають терміново змінитися пріоритети. Економіка має отримати «зелену паузу». Йдеться про розвиток агровиробничого потенціалу, екологічну реконверсію, що передбачатиме пріоритетне залучення у господарський обіг поновлюваних ресурсів. Тобто передусім мають змінитися адреси державних інвестицій. Паралельно з цим потрібно розпочати цілеспрямовану діяльність з розбудови та кардинального оновлення вітчизняної і господарської інфраструктури, що має підтримувати ефективне функціонування вже існуючих галузей господарського комплексу і сприяти випереджаючому розвитку великого сектору економіки знань. Адже, за оцінками вітчизняних фахівців, фізичний знос обладнання та машин у вітчизняній промисловості вже перевищив 52 відсотки. Значна частина несучих металевих конструкцій (понад 35 мільйонів тонн) та залізобетонних конструкцій (понад 250 мільйонів кубометрів), які обслуговують об’єкти базових галузей економіки, вичерпали свій експлуатаційний ресурс. У деяких ключових об’єктах інфраструктури господарського комплексу рівень зносу вже сягнув майже 70 відсотків. За наявного коефіцієнта оновлення застаріла частина фондів вітчизняної господарської інфраструктури зможе відновитися лише через 50 років. Все це, безумовно, стоїть перешкодою на шляху до розвитку сучасної економіки, а відтак і становить загрозу економічній безпеці країни. Саме тому сьогодні потрібно зосередити увагу на подоланні техногенної загрози, що виникла через критичний стан господарської інфраструктури. Але це має відбуватися як шляхом оновлення ресурсу зазначених об’єктів господарської інфраструктури, так і створенням передумов для розбудови сучасних складових інфраструктури, які у підсумку сприяли б розвитку сучасної економіки знань. Тільки такий шлях може створити підґрунтя для досягнення конкурентоспроможності нашого господарського комплексу, і першочерговим тут має стати розв’язання нормативно-правових завдань із застосуванням ефективних механізмів у сфері відновлення і модернізації вітчизняної господарської інфраструктури. Передусім йдеться про доопрацювання та ухвалення Верховною Радою закону «Про загальні засади розвитку державно-приватного партнерства», який забезпечив би залучення усіх наявних ресурсів розвитку і передусім додаткових інвестицій у модернізацію вітчизняної господарської інфраструктури. Ця діяльність має привернути увагу уряду до підтримки і фінансування виконання вітчизняними вченими Державної програми забезпечення технологічної безпеки в основних галузях економіки, адже вона і спрямована на створення нових ефективних рішень з відновлення господарської інфраструктури.
Окрім розв’язання цих першочергових науково-технічних завдань, надзвичайно актуальними є роботи з розробки державної стратегії подальшої модернізації усієї вітчизняної господарської інфраструктури, що спиралися б на сучасний світовий досвід. У цьому плані було б доцільним звести під егідою Міжвідомчої комісії з питань науково-технологічної безпеки при РНБО України провідних вчених і фахівців, зосередивши їх увагу на розробці стратегії розбудови в Україні ефективної і безпечної вітчизняної господарської інфраструктури, яка, окрім традиційних завдань, по-перше, передбачала б відтворення досконалої діяльності національної інноваційної системи стосовно формування сучасної господарської інфраструктури, здатної забезпечити гармонійне функціонування вітчизняного господарського комплексу. А, по-друге, передбачала б розбудову господарської інфраструктури у потужний і сучасний мегакластер, що діятиме за принципами «відкритої системи», здатної до самоорганізації за рахунок постійного структурного вдосконалення на основі залучення нових об’єктів малого і середнього бізнесу, спираючись на технопарки і бізнес-інкубатори.
Дослідження усього комплексу ключових проблем, що утворилися внаслідок значного спрацювання об’єктів вітчизняної господарської інфраструктури, вказує на те, що науково-методичне забезпечення системних робіт з її відновлення перебуває у площині матеріалознавчої тематики. Саме фундаментальні дослідження із зазначеної тематики та розроблені на їх основі технології і на сьогодні лишаються вагомим здобутком вітчизняної науки. Це дає змогу запропонувати створення під науково-методичним супроводженням вчених НАН України із залученням молоді вже згаданих бізнес-інкубаторів, націлених на підтримку діяльності створюваних ними бізнес-структур з відновлення і модернізації конструкцій, споруд та обладнання об’єднаної енергетичної системи України; інфраструктури різногалузевої агропромислової сфери; мереж магістральних трубопроводів на території країни; конструкцій, споруд, обладнання та рухомого складу єдиної транспортної системи; об’єктів житлово-комунального господарства; будівельних об’єктів; конструкцій, споруд та обладнання водогосподарських та меліоративних систем; очисних споруд, об’єктів поводження з відходами та сховищ небезпечних речовин і боєприпасів.
Підтримка діяльності нових і ефективних приватних структур, що будуть підґрунтям для розбудови системи відтворення сучасної господарської, а в найближчій перспективі і належної соціальної інфраструктур, має стати основою цілеспрямованої державної політики. І таким підґрунтям мала б стати Програма розвитку малого і середнього бізнесу. Адже навіть деякі з наших політиків, що опікуються саме цими питаннями, не завжди коректно поєднують середній клас з малим і середнім бізнесом. Чи не тому Україна сьогодні посідає лише 97-ме місце за свободою ведення бізнесу?

Дрібні інвестори — це вся країна

На відміну від панівних донині фінансово-економічних інтересів (дуже часто з олігархічним забарвленням), що переважно були зосереджені на придбанні, продажу та перепродажу найбільш потужних об’єктів металургійної, хімічної, нафтохімічної та енергетичної галузей промисловості, мали б отримати сталу основу нові, націлені на інвестування у сфери сучасної економіки. До того ж ці інвестиції насамперед мають надходити не з офшорних зон, а за рахунок внутрішніх накопичень, що включатиме ефективний кругообіг фінансових потоків в країні і тим позитивно впливаючи на всю фінансово-економічну систему держави. Системних проектів, особливо для численних, але не дуже великих за внесками інвестицій, на жаль, нині не спостерігається. Тобто дрібні інвестори, а це переважна частка населення, практично виключені з фінансово-економічного життя країни, не маючи надійних центрів акумуляції коштів. Саме тому потрібна цілеспрямована діяльність влади з підтримки вже згаданої Програми розвитку малого і середнього бізнесу, яка скорочувала б надзвичайно важкий шлях підприємцям. Критерієм діяльності влади має стати те місце, яке посяде Україна у вже згаданому рейтингу, що відображатиме свободу ведення бізнесу.
Водночас світова фінансово-економічна криза та її надзвичайні наслідки для країни, що викликали руйнацію довіри до вітчизняної банківської системи, загнали і продовжують заганяти вітчизняного інвестора в «тінь». Такий стан справ не зможе кардинально змінити навіть дуже потужна рекламна політика без чітких і дуже виважених дій щодо реальної розбудови широкого поля акумулювання інвестицій як для малих і середніх, так і великих інвесторів. Найбільш привабливим таким інвестиційним полем, що входитиме у розряд системних інвестицій, може стати відтворення і розбудова широкої і сучасної мережі об’єктів господарської і соціальної інфраструктури. Без такої мережі неможливе становлення сучасної європейської і конкурентоспроможної країни. І в цьому полі найбільшими ділянками мають стати малий і середній бізнес, а, отже, переважна більшість населення країни.

Ксенія ЛЯПІНА, народний депутат України;
Євген БУРАВЛЬОВ, головний науковий співробітник Інституту проблем національної безпеки РНБО України, кандидат технічних наук.