Сільського голову звинуватили у «відьомстві», а земля родить бур’янами
У селі Великий Дирчин трапилася неординарна подія. Сільського голову Валентину Сергіянську, яка ходить щонеділі до церкви, звинуватили цієї весни у «відьомстві». Мовляв, вона замовила у батюшки заупокійний акафіст на 11 односельчан.
Одразу більшість з них захворіли.
— У мене опухло все обличчя, — каже сусідка голови Євдокія Мельникова. — Два тижні пробула в лікарні.
— А у мене наступного дня нарив з’явився під здоровим зубом, — розповідає завмагазином Любов Голован. — Довелося його виривати.
Член сільвиконкому Віталій Кашпур вважає, що через вищезгадане і його матір схопив у квітні інсульт.
Валентина Сергіянська не вважає себе винною у хворобах односельчан.
— Я прийшла до батюшки Миколи порадитися, що мені робити, — зізнається. — Про мене злі язики розпускають плітки, понаписували багато неправдивих скарг. Він і порадив нікого не лаяти, а подати записку за здоров’я ненавидячих мене. Я це і зробила. А вони дізналися про це. Прибігає до мене одна: «Для чого ти подала на мене за упокій?». Я їй і пояснила, що було насправді. «А яке ти маєш право?» «А яке ви маєте право мої кістки перемивати?» — відповіла їй. Вони не думають, що то Бог їх карає за те, що даремно на мене наговорюють.
У бак комбайна — металева стружка: на війні як на війні
У селі Великий Дирчин справді уже чи не третій рік триває неприхована війна. У ній дві ворогуючі сторони — люди, які підтримують сільського голову, і ті, що стоять за фермера.
Мешканцям сіл Великодирчинської сільської ради не пощастило: існуюче тамтешнє сільгосппідприємство «Маяк» фактично у 2006 році припинило свою роботу після добровільної відставки керівника. Але була ще техніка, худоба. І цим треба було якось розпорядитися. Пробував взяти в оренду місцеві паї інвестор, але йому насипали у бак комбайна металевої стружки. Тож він образився і вирішив тут більше не з’являтися. Узявся за цю нелегку ношу місцевий лісник Іван Мойсеєнко. Багато людей йому вдячні за те, що є де придбати порося, спарувати корову, замовити виорати город, купити гній, змолоти борошно. Начебто і дрібниця, та для села вона важлива. Адже потужні інвестори, які добре розраховуються за орендну землю, найчастіше на такі «деталі» не зважають. Отож начебто селу в цьому плані пощастило. Однак є одне «але».
Іван Мойсеєнко фермерує по-простому, по-селянському. Ще 21 грудня 2007 року тринадцята сесія Великодирчинської сільради рекомендувала йому «укласти договори за користування майновими та земельними паями до 1.01.2008 р.». Та і на момент нашого приїзду він лише збирався це зробити. Схоже, йому краще господарювати без належно оформлених паперів. У пайовому фонді селян 648,8 гектара ріллі, 381 гектар сіножатей, 238,8 гектара пасовищ, 18 гектарів саду, але насправді використовується близько 200 гектарів. Землю селяни поділили «по-дурному», «як краще»: пайові гектари кожної родини розкидані на різних полях! Сьогодні з цих причин великодирчинська земля мало приваблива для інвесторів: спробуй всі ці «цяточки» впорати, якщо вони лежать не в одному масиві. До того ж з десяток селян власну землю в полі обробляють самотужки. Отож ці земельні клаптики, різні інтереси власників — суцільна полоса з перешкодами для потужної техніки, якою, як правило, послуговуються на Чернігівщині відповідальні інвестори. Тепер люд не зовсім влаштовує вибір, який зробили при виділенні землі в натурі. Винуватять у цьому сільського голову. Хоча рішення приймали голосуванням рук.
Пенсіонерка Олександра Мележко ділиться своїми думками:
— Це великий гріх, що стільки землі гуляє, заростає бур’янами. Фермер хоч щось робить. Дав на наш з дідом пай вівса три мішки. Комбайном зібрав нашу пшеницю. Його треба підтримати, а не ставити палиці в колеса.
Худобу наче корова язиком злизала
З Іваном Мойсеєнком мало не зустрілись. Він був дуже зайнятий. У брудному одязі, затруджений, фермер зовсім не нагадував керівника, який має ще й якихось підлеглих. Таке було враження, що чоловік щойно на тракторі відпрацював цілий день. У нього справді був аврал.
— Доярки похворіли, — казав. — То оце я з конторськими дою корів.
Згодом здибались у центрі села: фермер знову поспішав, цього разу віз молоко на молокозавод.
— На фермі 108 голів худоби, — пояснив Іван Григорович. — А також сім свиноматок, один кнур, чотири бики. Торік збирав на 60 гектарах жито, а на 50 — овес.
— А де ж ви брали корми для худоби?
— Возив з Петрівки, Рудні, См’ячі.
— Купували?
— Ну, вирішував цю проблему...
Цього року збирається сіяти гречку, просо. Залучатиме до співпраці інвестора.
Член виконкому, пенсіонерка Ганна Коваленко прийшла до мене на зустріч із саморобною картою розпайованих полів.
— Я її зробила, щоб хоч діти, внуки знали, де наша земля, — повідомила. — Наша родина має три паї. І от торік фермер нашу землю обробив, і отримали ми за неї три кілограми зерна. А більше не дав, бо вирахував за спарування корови. Я йому сказала, що це мало. А він відповів, що порав лише один гектар. При цьому договору ніякого не уклав. А про майно я й не кажу, хоча воно спільне.
Поставити на місце у цьому питанні фермера вирішила сільська рада. У Великий Дирчин не раз приїжджали правоохоронці, земельні інспектори, у населеному пункті відбулися виїзні засідання колегії райдержадміністрації, районної комісії з врегулювання земельних та майнових відносин. Постановою про накладення адміністративного стягнення №75 від 23.07.2008 року управління з контролю за використанням та охороною земель у Чернігівській області за самовільне використання земельної ділянки площею 13,44 гектара на директора фермерського господарства «Маяк І. Г.» накладено штраф у сумі 340 гривень та з нього стягнуто за завдані збитки 8137 гривень. Відбувся того року і суд з приводу використання майна пайовиків. У його постанові зазначено промовисті деталі. Зокрема, Городнянський районний суд встановив, що фермер «без рішення загальних зборів громадян — співвласників майна СТОВ «Маяк», реалізував майно пайового фонду, що належало вищезгаданому господарству, а саме: 02.04.2007, 30.04.2007, 21.05.2007 року картопляно-сортувальний пункт-25 вартістю 11000 гривень, 06.04.2007 два культиватори КФК вартістю 3528 гривень та 500 гривень, 15.06.2007 зерноочисну машину вартістю 595 гривень, 28.03.2007 жатку вартістю 4250 гривень, 26.03.2007 — 23.05.2007 — металобрухт вартістю 5752 гривні, а всього на загальну суму 25625». Далі зазначається, що «із отриманих грошових коштів І. Мойсеєнко 6727,37 гривні використав на часткове погашення боргів СТОВ «Маяк», а решту в сумі 18898 гривень привласнив, використавши їх на потреби власного фермерського господарства».
За два роки фермерської «оренди», як свідчить акт інвентаризації пайового майна, з чотирьох тракторів справними залишилися два, з чотирьох комбайнів — теж два. Десь поділося 13 корів.
Фото на пікніку — «залізний» компромат
Зрозуміло, техніка ламається, худоба вибраковується. І як керівник господарства, можливо, вчинив правильно, по-хазяйськи, що іржавіючий непотріб продав або здав у металобрухт, а хвору корову — на м’ясокомбінат. Але виникає при цьому правова колізія: це ж не особисте майно фермера. Воно громадське. До того ж воно не таке вже й дешеве. Адже скільки сьогодні коштує корова, наприклад? Якби фермер уклав з кожним селянином договір про оренду його частки у майні, то всі подальші операції (продаж техніки, металу, вирощених бичків) були б законні, оскільки у такий спосіб уповноважена особа заробляє кошти для власника паю.
А так виходить, що «рятівник села», як дехто його називає, експлуатує спільне майно у власних інтересах?..
Сільський голова Валентина Сергіянська, так би мовити, «дістала» фермера, аби він працював у правовому полі. Незважаючи на приписи владних інституцій, фермер господарює уже третій рік переважно за власним неписаним правом.
Перевірки контролюючих органів, скарги, дізнання свідків у селі навіть породили щодо нього співчуття («чоловік працює, а йому не дають»), і невдоволення у частини громади, депутатського корпусу діями сільського голови. Мовляв, вона перегнула палицю в ставленні до фермера, не пішла на компроміс у стосунках з ним. Певно, доля правди в цьому є. Адже якби так принципово на Чернігівщині працювала кожна сільрада, то навряд чи існували б до сьогодні не десятки, а сотні малопотужних сільгосппідприємств, фермерських господарств.
Тепер і В. Сергіянська через свою наполегливість має проблеми. Прокуратура області «за сигналом» порушила проти неї кримінальну справу за нібито незаконно нею отримані кошти у сумі 2052,5 гривні. Сільський голова начебто без згоди депутатів встановила собі грошову надбавку «за особливий характер роботи та інтенсивність праці в розмірі 25 відсотків» від посадового окладу. Депутат районної ради Леонід Якубенко був якраз на тій сесії сільради і підтверджує:
— Я добре пам’ятаю, що таке питання розглядалося.
А ось нинішні опозиціонери-депутати мають іншу думку. Зокрема, вчителька Марія Кашпур:
— Учора я їздила у Городню в прокуратуру, і там мене уже втретє запитували, чи вирішувалося питання надбавки на сесії. Я сказала, що нічого про це не чула.
У скаргах у пресу та вищі інстанції скаржники на дії сільського голови зазначають, що «вулиці сіл не освітлюються, пожежну службу ліквідовано», «голова й секретар ради прямо порушили закон і самі призначили двох депутатів замість вибулих».
— Тільки для встановлення семи лічильників на вуличне освітлення потрібно по 1500 гривень на кожний, — виправдовується В. Сергіянська. — Це більш як 10 тисяч гривень. А за який кошт утримувати пожежників? Таких сум у нашому маленькому бюджеті не передбачено. Це всі чудово знають, але пишуть. У селі за три роки проведено газ, прокладено асфальтівку. Скільки це треба було пройти інстанцій, виготовити проектну документацію, провести тендери, написати папери, побувати у різних кабінетах. А мене звинувачують, ніби я була щодо всього цього проти, робила якісь перепони. Абсурд! Я була обурена, коли чотирьох перевіряльників з прокуратури, міліції повезли за село на шашлики. Отже, на боротьбу із сільським головою часу вистачає, а на оформлення договорів оренди — ні.
До речі, сільський голова сфотографувала той пікнік, і тепер уже його учасники мають проблему зі своїм керівництвом.
Тим часом сільська земля знову і цього року вочевидь рясно вродить бур’янами. Хоча, якби вона належно використовувалася, то могла б дати гроші й на пожежну службу, і на інші комунальні потреби. У селі Дягова, наприклад, співпраця фермера Олексія Бутенка з сільською радою успішно вирішила ці болючі проблеми. Там відшукали гроші і на пожежну службу, й на відкриття дитсадка.
Чернігівська область.
