Без гонорару, але з гонором

20 травня 2009 40

Уже 40 літ найдорожча постановка радянського кіно — фільм Сергія Бондарчука «Війна та мир» — дивує масштабними баталіями. І щоразу, коли фільм виходить на екран, житель Радивилова, що на Рівненщині, Володимир Повх знову переглядає його. Адже він знімався там цілих сім місяців.

Щоправда, у масовках, але принаймні кілька разів образ французького солдата, зіграний Володимиром Повхом, з’являється у «Війні та мирі» і робить радивилівчанина на рідних теренах справжнім кіногероєм.
— Та й ми з дружиною одружилися якраз тоді, коли я знімався у кіно, — розповідає Володимир Семенович. — Часто вона жартувала, що, мовляв, виходить заміж за артиста. Але я себе артистом не вважаю. Просто так склалися обставини.
А обставини такі. Полк зв’язку, де служив Володимир Повх, дислокувався у Береговому на Закарпатті. Полк брав участь у зйомках фільму «Війна та мир», в епізодах Аустерліцької та Бородінської баталій. Загалом таких полків було кілька. Створили навіть спеціальний — кавалерійський, який із завершенням зйомок не розформували, він існував до 1990 року. Всього у зйомках брали участь майже 13 тисяч чоловік, що зображували російські і французькі війська, 1500 кіннотників. Під час зйомок битви було використано 23 тонни вибухівки, 40 тисяч літрів гасу, проведено більше 12 тисяч повітряних і більше 10 тисяч вибухів вогняних фугасів. Для зйомок пошито понад 35000 костюмів. Звідси і неймовірна на той час вартість фільму — 100 мільйонів доларів.
— Зрештою, сумарна вартість була значно більша, — каже Володимир Повх, — зважаючи хоча б на те, що нам, солдатам, на зйомках гонорар не платили. А харчували дуже добре. Принаймні набагато краще, ніж на службі. Одного дня знімалися у масовках, другого — готувалися до зйомок. Підготовка до знімального дня потребувала багато клопоту. Скажімо, одного разу будували цілу вулицю макетів хат, переважно з дощок, які потім, за сценарієм, підпалювали.
— Переважно наш берегівський полк виконував роль французів, а мукачівський — росіян, — згадує Володимир Семенович. — Жили ми здебільшого у селі Куштановиця Мукачівського району, в наметах. Машинами нас возили на тренування перед зйомками. Щоразу проходили інструктаж, адже у кожного солдата — довга рушниця з гострим штиком, інша холодна зброя, що підвищувало ризик травм. А найбільший ризик — імітовані вибухи. На щастя, нікого із наших бійців не обпекло, не обпалило.
Під час зйомок Володимир Повх познайомився з багатьма артистами. У тім числі з кінорежисером Сергієм Бондарчуком — мужньою, вольовою і водночас простою, хорошою людиною. Він так переймався фільмом, що одного разу мав серцевий напад просто на сценічному майданчику. Лікарям вдалося його врятувати, а зйомки довелося зупинити. Володимир Повх захоплюється тим, яким великим організатором був Сергій Федорович. Він міг управлятися із дванадцятьма тисячами солдатів, сотнями кавалерійських шабель. У Бондарчука кожен солдат знав, куди йому треба стати й що робити!..