На Великдень біля неї щороку збираються багато людей. Майже за 200 літ храм на честь Різдва Богородиці, який зазвичай називають Білою церквою, пережив чимало важких часів. Це пам’ятка архітектури національного значення.
У Петриківці її ще називають церквою Петра Калнишевського. Хоч до цього будівництва останній кошовий Запорозької Січі непричетний, бо уже був на Соловках.
Утім, перша церква в Петриківці з’явилася саме завдяки Калнишевському, до якого жителі села Курилівки (де був його зимівник) звернулися з бідою: їхню церкву підтоплювали дніпровські води. З дозволу отамана в 1772 році її перекотили на дерев’яних котках до Петриківки. І першою письмовою згадкою про село є прохання Калнишевського до вищого духовенства про освячення церкви на новому місці.
А в червні 1793 року петриківська громада повідомляла митрополитові Катеринославському, що в Петриківці вже 600 хат (удвічі більше проти 1775 року), де живуть майже 3500 душ. І єдина дерев’яна церква уже замала. «В рассуждении чего намерены мы осоружить другую церковь, на состроение которой имеем в наличности суммы 400 рублей».
Храм будували 19 літ, 1812-го освятили. А на початку XX століття пофарбували в біле. Тому й Біла церква.
У 30-ті роки священиків розстріляли, біля храму їх і поховано. Ікони кидали в колодязі, величезні церковні книги у шкіряних оправах — одну таку лиш удвох-утрьох можна було підняти — спалили. У церкві влаштували клуб. Коли в 1941-му, в окупації, храм відкрили, нібито на стіні проступив лик Пресвятої Богородиці, який потім щез. У 1961 році храм знову закрили, а згодом облили соляркою і підпалили...
Нині в руїні без покрівлі важко вгадати колишню білу красу.
Раніше священики служили у вагончику поблизу церкви. А з приходом отця Іова обладнали для служби боковий вівтар у храмі. Поруч будують невелику дерев’яну церкву з карпатського лісу під червоною черепицею.
— Коли з Божою поміччю перейдемо туди, візьмемося за реставрацію храму, — каже отець Іов. — Знаю, Господь дасть людей, які забажають до цієї справи прилучитися. Й нині нам допомагають — спасибі агрофірмі «Відродження» і особисто Івану Савичу Ярмолюку, агропромисловому товариству «Світанок», яким керує Артур Вікторович Шеремет, фірмі, що випускає морозиво у Дніпропетровську, жителям села — вся Петриківка збирає кошти на це будівництво. Люди допомагають чим можуть: навіть нагодувати будівельників — то немало.
Як пам’ятка архітектури національного значення, церква Різдва Богородиці (офіційно вона «прописана» в селі Червонопартизанське Петриківського району) охороняється державою. Але держава делегувала свої охоронні повноваження виконавчим органам місцевих рад, забувши до повноважень дати й гроші. Звісно, навіть увесь Петриківський район за свої бюджетні кошти церкву не реставрує. І на державну допомогу великих надій теж нема. Бо за останні роки з держбюджету кошти такого призначення в області одержали лише раз — торік 800 тис. грн. на Свято-Троїцький собор у Новомосковську. Бо той собор включено до туристських маршрутів Євро-2012.
Заради справедливості відзначимо, що й область цю роботу активізувала тільки зі створенням у 2007 році спеціально уповноваженого органу облдержадміністрації з охорони культурної спадщини.
— На церкву Різдва Богородиці ми теж просимо кошти, в цьому році до Міністерства регіонального розвитку та будівництва надіслали запит на 490 тис. грн. Стільки коштуватиме підготовка документації, без якої неможливо розпочати реставраційні роботи, — розповідає головний архітектор області Світлана Кушнір. — Маємо надію їх отримати. А на саму реставрацію потрібна зовсім інша сума, і держава не в змозі її профінансувати. Хоча часткового фінансування будемо добиватися, бо Петриківку з її славнозвісним розписом, очевидно, теж не обминуть маршрути Євро.
Левову частку коштів, каже Світлана Кушнір, доведеться шукати в облбюджеті, у різних фондах, програмах і проектах, сподіватись на благодійників.
Дніпропетровська область.