«Швидко та якісно напишемо дипломні, курсові роботи. Усі предмети, фахові автори, антикризові ЗНИЖКИ!» — таке оголошення нещодавно дала кореспондент «Голосу України» в Інтернеті.
Як результат, за два тижні відгукнулися лише восьмеро бажаючих «відмазатися від нудної роботи». А у справжніх конторах, що продають науку, підказують: найголовніше — вміло організована реклама (листівки, наклейки в транспорті, Інтернет) плюс — «народне радіо», — тоді й від клієнтів відбою не буде.
Криза цьому бізнесу не завада. Хіба що, кажуть, конкуренція стала жорсткіша: студенти-відмінники частіше підзаробляють у вільний час. У гарячий сезон — із наближенням літньої сесії — «Голос України» вирішив дізнатися, скільки цьогоріч треба викласти за таку роботу та чи варто вірити обіцянкам тих, хто продає студентам наукові праці.
«Несвіжі» роботи — майже задарма
Наукову роботу можна замовити за телефоном, через Інтернет або ж зустрівшись безпосередньо із виконавцем. У першому випадку замовник особисто сплачує завдаток, а потім — кожну частину окремо, у другому — гроші переводять через банк, картки поповнень мобільного зв’язку чи WebMoney. Та, замовляючи телефоном чи через Інтернет, можете отримати «кота в мішку»: в разі виникнення будь-яких претензій реальних координатів виконавця ви все одно не матимете.
Спочатку оговорюється тема та вимоги до роботи, потім пишеться матеріал, який видається (і оплачується) частинами. Термін виконання — від одного до тридцяти днів, залежно від типу роботи, складності теми та оригінальності тексту. Але що вам напишуть за день-два, можна лише здогадуватися.
Ціни загалом істотно не різняться: реферати коштують від 5 гривень за сторінку, курсові — від 8, дипломні — від 10—15. У середньому магістерська на 90 сторінок полегшить студентський гаманець трохи більш як на 1000 гривень, за терміновість доведеться платити мало не вдвічі дорожче. А от придбати вже готову, кажуть у конторах, можна «майже задарма» — за 500 гривень. Але вони зазвичай містять дуже застарілі дані й не раз захищалися у різних вузах країни.
Заплатив — не значить захистив
Марія О., як і її 15 одногрупників, цьогоріч отримала ступінь магістра в одному з провідних вузів України. Лише шестеро з них писали дипломну самостійно, решта — довірилися спеціалізованим фірмам. Марія — не виняток:
— Я заплатила 1600 гривень. Аби переробити те, що отримала, витратила два тижні. За цей час могла б і сама впоратися. Декому взагалі довелося писати заново, а гроші, зрозуміло, їм не повернули.
Студенти розказують, що часто матеріали оброблені неякісно, а інформація застаріла і несистематизована, часом узагалі початок пишуть на одну тему, а далі — геть про інше.
Крім того, роботу ще треба захистити, нагадують викладачі. Щоб викрити студента-шахрая, достатньо поставити декілька запитань або продивитися список використаних джерел (у замовлених роботах часто використовують книжки іноземних авторів, бібліотека яких не доступна для пересічного студента).
Деякі ж вузи створюють бази даних, куди вносяться уже «захищені» дипломні й популярні тексти з Інтернету. Саме так робить чимало закордонних навчальних закладів, розказує українка Аліна, котра навчається у технічному університеті Швейцарії: «Якщо бодай одне речення моєї роботи матиме повний збіг із чиєюсь із бази даних — я миттю вилечу з університету, тож у нас ніхто про таке й не думає».
