Подружжя Вишеславських, Людмила Антонівна та Леонід Петрович — опікуни 15-річної онуки Анни Большакової (прізвища та імена змінено. — Авт.). Мама дівчинки померла, коли їй виповнився рік і п’ять місяців. Батьківське горе словами не описати. Із цим болем треба було не просто жити, а ростити й виховувати онуку. Батько жодного інтересу до долі Ані не виявляв. Бог йому суддя, мова не про нього.

У 1997 році уповноваженими органами місцевої влади бабуся з дідусем були призначені опікунами, і суд із цим погодився. Здавалося, правовий статус дає родині право одержувати допомогу, гарантовану державою. Розміри її загальновідомі, але на гідну підтримку ніхто в нашій країні особливо й не розраховує.
На початку червня минулого року Вишеславським прийшло офіційне повідомлення від начальника служби у справах неповнолітніх Центрального району Валентини Пасічної фактично про скасування опіки. Нібито на підставі й на виконання доручення голови облдержадміністрації. Як з’ясувалося згодом, це була вільна інтерпретація документа, тому що в листі, на який начальник посилалася, саме її службі доручалося встановити статус дитини і захистити інтереси неповнолітніх.
Можна лише уявити, яким потрясінням стало раптове повідомлення про визнання опіки незаконною для подружжя. Обидвом уже за 70. Добре, що розуму, інтелекту й мужності їм не позичати, чого, на жаль, не скажеш про деяких місцевих бюрократів. Благополучну родину вони кинули в коло чиновницького пекла.

«Не догледіли»...

Почалося тривале, вимотуюче душу листування. Незабаром одержали листа з прокуратури області, в якому підтверджувався факт незаконних дій служби Пасічної і порушення прав дитини. Здавалося, справедливість перемогла. Але просто так чиновники, як відомо, не здаються. Навіть прокуратурі. Навіть закон їм не указ. Уміють вони, чиновники, уловлювати не букву, а якийсь «дух», що витає над буквою закону, запах якого дано відчути тільки їм.
Інакше як пояснити один із численних «шедеврів» чиновницької відписки? Цитую: «Підстав для підтвердження статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, у неповнолітніх, що отримали його до набрання чинності Закону «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»... не вбачається». «Не вбачається» — це «так» чи «ні»? Це означає, що підтверджувати статус не треба, тому що й так усе зрозуміло? Або статусу цього немає?
Тепер уже й пані Пасічна, і служба у справах дітей облдержадміністрації у своїх офіційних відповідях повідомляли, що Анна Большакова не має статусу дитини, позбавленої батьківського піклування. Посилалися на Постанову Кабміну від 24.09.2008 № 866 «Питання діяльності органів опіки й піклування, пов’язані із захистом прав дитини».
Спробуємо розібратися, про що цей документ. У зазначеній постанові прописана процедура первинного встановлення статусу дитини, позбавленої батьківського піклування. А потім йде розділ, присвячений улаштуванню таких дітей. Однією з форм улаштування є опіка. Наводиться перелік необхідних документів і, власне кажучи, вказується механізм установлення опіки рішенням виконавчого органу місцевої влади. Затим органам опіки і піклування треба забезпечувати соціальний супровід дитини, яка перебуває під опікою.
Отож, виявляється, статус дитини, позбавленої батьківського піклування, який так хвилює чиновників, потрібен для встановлення опіки. Але коли така встановлена, то це і означає відсутність батьківського піклування.
Уже після одержання листа із прокуратури Євген Парамонов, начальник служби у справах дітей облдержадміністрації, повідомив Людмилі Антонівні та Леоніду Петровичу: «...станом на цей час немає підстав вважати вашу опіку над онукою незаконною». Знову-таки — двозначне тлумачення! І тут же пропонує опікунам для встановлення статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, звернутися до суду з позовом про позбавлення батька дівчинки батьківських прав. Начебто йому невідомо, що є поняття «позбавлення батьківського піклування без позбавлення батьківських прав» (у літературі зустрічається термін «соціальне сирітство»), що, власне, і підтвердив суд ще 1997 року. Відомо, гадаю, і те, що дія кожного нового нормативного акта не може бути звернена на вже існуючі законні відносини.
Подружжя Вишеславських терпляче пояснює чиновникам: «Ми вважаємо, що приймати рішення про подання позову про позбавлення батька батьківських прав буде або сама дитина, або, як прописано в законодавстві, служба у справах дітей. На нашу думку, служба може й зараз вирішити це питання. Для цього держава і наділяє її повноваженнями. Навіщо ж втягувати 15-річну дівчинку в судові позови? Тим паче що для встановлення статусу дитини в позбавленні батьківських прав необхідності немає». Їм доводиться знову і знову повторювати: «Всіма відповідними правовими актами, які діяли на момент призначення опіки й були введені й визнані в Україні пізніше, передбачено, що опіка призначається лише над дітьми, у яких відсутнє батьківське піклування. Тому, визнавши факт законності опіки, служба у справах дітей не може одночасно із цим визнавати де-юре наявність батьківського піклування, відсутнього де-факто.

...і зекономили?

Листування опікунів з чиновниками триває. У січні цього року на засіданні Миколаївського виконкому міської ради розглядали питання про встановлення статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, неповнолітньої Большакової А. Ухвалено рішення направити запит до Мін’юсту про тлумачення правових норм постанови, прийнятої 2008 року. Навіщо? І до чого тут Мін’юст? Якщо є закон, є роз’яснення Генеральної прокуратури, в якому чітко зазначено: «права неповнолітньої порушено», треба поновити її в цих правах. До речі, Вишеславським ні про засідання міськвиконкому, ні про запит до Мін’юсту і його зміст не повідомили. А Мін’юст, до слова, підтримав позицію Вишеславських.
Зауважте, всі питання з опіки, піклування, захисту прав дитини уповноважені вирішувати місцеві органи влади, а не дядьки і тітки в київських високих кабінетах. Чого їм бракує: повноважень, часу? У нас що, таких родин, як Вишеславські, тисячі або хоча б сотні? Ні, лише три(!) у Миколаєві. Звичайно, шкода, що бюрократи не наділені співчуттям до соціальних сиріт, дітей, які при живих батьках позбавлені батьківського піклування. Співчуття, мабуть, для когось категорія абстрактна. Але захищати інтереси дітей, домагатися відновлення справедливості, діяти відповідно до законодавства — чи це не прямий обов’язок відповідальних осіб?
Цілком має рацію Леонід Вишеславський, котрий вважає, що відносно його онуки порушується стаття 52 Конституції України, яка гласить, що «діти є рівними у своїх правах». Безумовно, порушується й стаття 3 Міжнародної конвенції «Про права дитини», де йдеться, що у всіх діях щодо дітей першочергова увага має приділятися щонайкращому забезпеченню інтересів дитини. Стосовно Анни місцеві чинуші поводяться некоректно. Може, дбають за економію бюджету? Але навряд чи позбавлення допомоги однієї дитини приведе до виходу з фінансової кризи. А от криза душевна дівчинці загрожує. Адже зрозуміло, що дві літні особи не можуть на свої крихітні пенсії забезпечити внучці безбідне життя. На що прирікають їх працівники служби, святий обов’язок якої захищати права й інтереси дитини, позбавляючи їх державної допомоги? Чому вони звалюють усе на дідуся й бабусю. Сохрани і помилуй від такого соціального супроводу!

Замість епілогу

Доки матеріал готувався до друку, обласна прокуратура направила новий припис. У ньому чітко зазначено, що «не передбачено додаткового підтвердження статусу дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для неповнолітніх, які одержали його до набрання чинності законом. Як на момент призначення опіки в 1997 році, так і після Большакова має статус дитини, позбавленої батьківського піклування, і не потрібно його підтвердження».
Прокуратура внесла припис з вимогою негайно усунути порушення вимог Закону України «Про державну допомогу родинам з дітьми». Але дотепер дівчинка не одержує її. Коли одержить? Вирішувати чиновникам? Або на них все-таки є управа...

Миколаїв.

Мал. Олександра МОНАСТИРСЬКОГО.