Розмірковує керівник ВАТ «Уманьферммаш» Анатолій Ліпкан (на знімку), за плечима якого піввіковий трудовий шлях у машинобудуванні, з них 35 років — на посаді директора, генерального директора.
Очолюваний Анатолієм Васильовичем завод — один з флагманів вітчизняного сільськогосподарського машинобудування. У минулому і зараз «Уманьферммаш» показує приклад успішної роботи навіть у найскладніших економічних умовах. У 1991 році, коли багато підприємств припинило своє існування, завод вижив завдяки повному перепрофілюванню, проведеному організовано, оперативно й чітко ініціативним, вдумливим і далекоглядним керівником.

— Анатолію Васильовичу, за останні роки «Уманьферммаш» набрав потужних обертів. Як працюється в режимі жорсткої економічної ситуації?
— За кризою, про яку так багато говорять, вбачаються великі прорахунки, а часто й некомпетентність та безвідповідальність високопосадових осіб. Ми у себе давно взяли за правило: поменше прислухатися до політичного галасу, а ретельно виконувати свою роботу. Випускати найкращу техніку, шукати вигідні ринки збуту, нових надійних партнерів та інвесторів. І, знаєте, це спрацьовує. За вісім останніх років номенклатура продукції підприємства зросла з шести найменувань машин та механізмів для АПК до шестидесяти. Ми почали випускати обладнання, котре має найбільший попит у сільському господарстві. Це різноманітна сучасна техніка у трьох напрямах: для обробітку грунту, транспортування та переробки. Продукцію з нашою маркою охоче купує Білорусь, Казахстан, Росія, Молдова, Сербія, Болгарія. Знаходить свого покупця українське обладнання і в Польщі та Німеччині.
— Як вдалося цього досягти?
— Постійні наполегливі пошуки шляхів прогресу, вболівання за долю трудового колективу і збереження підприємства увінчались успіхом: контрольний пакет акцій «Уманьферммашу» придбав ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча». Правильній орієнтації на розвиток нашого заводу завдячуємо голові правління комбінату Володимиру Бойку.
Потужний фінансово-промисловий інвестор сприяв новому етапу піднесення підприємства. Ми не тільки збільшили випуск машин для сільського господарства, а й на замовлення маріупольців почали виготовляти широкий асортимент обладнання для металургії. З 2004-го по 2008 рік обсяг виробництва збільшився на «Уманьферммаші» у декілька разів. Нині завод випускає товарної продукції на сотні мільйонів гривень, активізувався також її експорт. У результаті цього у нас значно зросла заробітна плата, збільшився соціальний пакет.
— Крім будівництва житла, які ще соціальні програми здійснюються на заводі?
— Провівши акціонування, ми не «відрізали» соцкультпобут від підприємства. Стратегія «Уманьферммашу» така: розвивати виробництво і водночас не забувати про добробут заводчан та пенсіонерів. Ми безплатно возимо наших працівників на роботу й з роботи. До відпустки виплачуємо оздоровчі у розмірі 65 відсотків заробітку, а також робимо десятки інших виплат працюючим та пенсіонерам згідно з колективним договором. Він, до речі, є найбільш соціально захищеним в області. Щоквартально наші ветерани отримують матеріальну допомогу, забезпечуємо їх також продуктовими наборами. У нас є своє підсобне господарство і пасіка. Крім цього, пенсіонерів, які цього потребують, безплатно забезпечуємо вугіллям, а працівники отримують його за 50 відсотків вартості.
— Анатолію Васильовичу, ви надаєте чимало благодійної допомоги закладам освіти, медицини, житлово-комунальній сфері. Як ферммашівці це сприймають, адже доводиться ділитися «заводським пирогом»?
— Так, ми великими зусиллями заробляємо собі на життя і розвиток, на підтримку соціальної сфери заводу. Водночас ми щедро ділимось плодами нашої праці з міською громадою. В Умані немає жодної школи, дитячого садка чи лікарні, яким би ми не допомагали. Підставляємо своє плече міським службам у ремонтах доріг, тротуарів, освітлення тощо. Наші працівники мешкають в Умані, користуються всіма послугами комунальної сфери та медицини. Їх діти ходять до шкіл, відвідують гуртки, займаються спортом. Отже, підтримка міської інфраструктури — допомога й заводчанам та їхнім родинам. Наш колектив це дуже добре розуміє і підтримує всі заходи на розвиток освіти, медицини, спорту, на які щорічно виділяються великі кошти.
— Не кожне підприємство може похвалитися такою інфраструктурою. Та повернімося до виробничих справ. Як сьогодні йде продаж техніки для АПК? Який результат урядових постанов щодо підтримки вітчизняного сільгоспмашинобудування?
— Реалізація продукції — гостра проблема всіх підприємств сільськогосподарського машинобудування, у тому числі й нашого заводу. Починаючи з осені минулого року ми не зупинились, а тримаємось: шукаємо нові замовлення, вчасно сплачуємо податки, виплачуємо заробітну плату, зберігаємо всі соціальні гарантії. До свята Перемоги, наприклад, не залишили без уваги жодного свого ветерана.
Дуже добре, що Кабмін виділив 400 мільйонів гривень НАК «Украгролізинг» для закупівлі вітчизняної сільськогосподарської техніки на умовах фінансового лізингу. Поки що це тільки рішення, а про результат можна буде говорити, якщо воно виконуватиметься. Відрадно також, що уряд прийняв проект постанови про розширення внутрішнього ринку для вітчизняних підприємств машинобудування та АПК. Цим документом забороняється використовувати бюджетні кошти на придбання іноземної техніки. До речі, наші аграрії часто стверджують, що вітчизняна сільгосптехніка не гірша за іноземну, а за деякими параметрами навіть краща. Потрібно враховувати й те, що коли виходять з ладу імпортні сівалки чи культиватори, то доводиться везти  з-за кордону пів-агрегата. За валюту, звичайно.
— Отже, ухвалених рішень недостатньо, щоб підняти галузь із колін. Що ви, Анатолію Васильовичу, запропонували б уряду зробити, аби сільгоспмашинобудування не боролося за своє існування, а випускало найкращу в світі техніку?
— Ці кроки не такі й складні. По-перше, для поліпшення роботи підприємств галузі необхідно розробити механізм здешевлення кредитів — до трьох відсотків річних для АПК. По-друге, надати сільгосптоваровиробникам право використовувати їх на здійснення платежів тільки за техніку вітчизняного виробництва. Крім того, слід заборонити ввезення зарубіжної сільгосптехніки та обладнання, аналоги яких виготовляються вітчизняними виробниками.
На період фінансової кризи встановити для підприємств сільгоспмашинобудування 15 відсотків податку на прибуток, податку на додану вартість (ПДВ) — 10 відсотків. Не обкладати податками кошти на інвестиції для придбання та оновлення основних засобів виробництва. У валові витрати включати 100 відсотків затрат на утримання об’єктів соціальної сфери. А не 50, як нині. Активізувати лізинг вітчизняної сільськогосподарської техніки шляхом фінансування роботи «Украгролізингу». Дуже важливо не допускати у майбутньому фактів закупівлі трейдерами зерна у селян за заниженими цінами. Необхідно розробити механізм виходу сільгоспвиробників на відкриті ринки.
— Сподіватимемося, що ваші слушні пропозиції почують в уряді.
— Дуже хотілося, щоб так сталося. Економічний прорив, про який скільки написано і сказано, потрібно починати з села. Бо в нашому чорноземі — достаток держави і гарантія державності.

Інтерв’ю провела Лідія ТИТАРЕНКО.

Черкаська область.