Газета «Голос України» 18 березня 2009 року надрукувала мого Відкритого листа від 12 січня 2009 року Президенту України В. А. Ющенку з рішучою вимогою до нього негайно і достроково піти у відставку. З такими ж категоричними зверненнями до Ющенка виступили й інші політичні діячі країни.
На жаль, Президент так і не зрозумів страшної і трагічної політичної та соціально-економічної кризи, до якої він довів державу і суспільство. Більше того, він втратив останні залишки своєї недолугої блюзнірської совісті і за допомогою залежного від нього націонал-олігархічного оточення амбітно вишукує якісь хитромудрі шляхи, щоб ще якимось чином продовжити своє бездарне президентство на другий термін, а в перспективі — можливо, й довічне правління. Саме цим викликані його так звані дивні «конституційні ініціативи» і безглузді чергові дії в останній ролі «кульгаючої качки» з рейтингом півтора-два проценти, тобто на рівні нижче плінтуса.
Виходячи з цього, нами підготовлене Подання у зв’язку з початком процедури імпічменту Президента України В.А. Ющенка, яке направлене у Верховну Раду і головам парламентських депутатських фракцій.
Конституція України дозволяє провести імпічмент Президенту вже цього року. Але для цього потрібна політична воля партій і виборців.

Верховна Рада України

ПОДАННЯ

народних депутатів України «Про ініціювання питання усунення Президента України Ющенка Віктора Андрійовича з поста в порядку імпічменту у зв’язку з вчиненням злочинів» (подається відповідно до статей 8 і 111 Конституції України
як норм прямої дії) підготовлене народним депутатом України, головою парламентської фракції комуністів Петром СИМОНЕНКОМ
Зважаючи на те, що правління Президента України В. Ющенка впродовж 2005—2009 років відзначене правовим нігілізмом, нехтуванням і системними порушеннями Конституції і законів України, а його практична діяльність спрямована на встановлення і зміцнення режиму особистої влади, результатом чого стало блокування роботи всіх гілок влади, руйнація системи управління країною, що призвело до деформації засад державності, втрати керованості державою та поглиблення розколу в суспільстві;
зважаючи на те, що внаслідок його дій чи бездіяльності значно посилилися кумівство, корупція, прямий грабіж держави та невиправдані витрати державних грошей в особливо великих розмірах;
зважаючи на те, що в умовах нинішньої жорстокої економічної кризи замість того, щоб згуртувати всі політичні сили країни для пошуку відповіді на кризові виклики, Президент України Ющенко В. А. зробив усе можливе для посилення політичного протистояння, внаслідок чого Україна стала однією з найвразливіших ланок у світовій економічній системі;
зважаючи на те, що непродуманою, а в певних випадках і прямо антидержавною зовнішньою політикою Президент України Ющенко В. А. підірвав авторитет Української держави як у східних, так і у західних партнерів;
зважаючи на те, що за час здійснення президентських повноважень Президент України Ющенко В. А. своїми діями, які дають підстави для звинувачень у злочинах, цілковито втратив довіру громадян;
зважаючи на те, що Президент України Ющенко В. А. фактично дискредитував інститут президентства як такий,
ми, народні депутати України, що підписалися нижче, ініціюємо питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.
Відповідно до частини першої статті 111 Конституції України Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Зазначена стаття Основного Закону України передбачає не тільки підстави для усунення глави держави з поста в порядку імпічменту, а й містить положення стосовно процедури імпічменту: ініціювання цього питання шляхом внесення подання і прийняття рішення Верховною Радою України.
На конституційному рівні визначено, що усунення Президента України з поста в порядку імпічменту є виключним повноваженням Верховної Ради України, яке здійснюється в порядку особливої процедури, встановленої статтею 111 Конституції України (пункт 10 частини першої статті 85). Основний Закон України не передбачає необхідності додаткового врегулювання цих питань окремим законом чи іншим правовим актом.
Виходячи з правової позиції Конституційного Суду України (Рішення від 19 квітня 2001 року № 4-рп/2001), положення статті 111 Конституції України, як норми прямої дії, застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони, інші нормативно-правові акти.
Президент України як глава держави за Основним Законом України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, що він має забезпечувати на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначених для нього виключно Конституцією та законами України.
Проте, склавши в січні 2005 р. присягу Президента України, Ющенко В. А. став на шлях їх порушення та зловживання своїм статусом і правами, здійснюючи при цьому антиконституційні дії, спрямовані на узурпацію влади з метою встановлення авторитарного режиму в державі.
Ці дії Президента України спричинили систематичне порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, руйнування інститутів державної влади в Україні, порушення основних принципів її здійснення на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Аналіз діяльності Ющенка В. А. на посаді Президента України впродовж 2006—2009 років засвідчує наявність у його діях кваліфікаційних ознак тяжких злочинів.
Зокрема, 2 квітня 2007 р. Президентом України Ющенком В. А. було видано Указ № 264 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України», а 26 квітня того ж року видано Указ № 355 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів», яким було достроково припинено повноваження Верховної Ради України V скликання з покладанням на Кабінет Міністрів України забезпечення фінансування позачергових виборів до Верховної Ради України.
Видавши зазначені акти, В. Ющенко у неконституційний спосіб припинив діяльність вищого представницького органу — Верховної Ради України, фактичне функціонування законодавчої гілки влади, що спричинилося до тяжких наслідків в економічній, політичній, соціальній, духовній сферах суспільства.
Оскільки йдеться про пряме втручання в діяльність народних депутатів України, що представляють єдиний законодавчий орган України, такі дії мають ознаки злочину, передбаченого статтею 344 Кримінального кодексу України, а саме — незаконний вплив на народних депутатів України з метою перешкодити виконанню службових обов’язків особою з використанням свого службового становища.
З метою унеможливлення відновлення роботи Верховної Ради України та конституційного порядку в державі, під час перевірки Конституційним Судом України правомірності указів про припинення діяльності Верховної Ради України, Президент України вдався до неконституційного і безпрецедентного на світовому рівні втручання в діяльність Конституційного Суду України. На стадії ухвалення рішення Конституційним Судом України в закритій частині щодо неконституційності зазначених актів Президента України стосовно припинення повноважень парламенту, глава держави з надуманих мотивів і без конституційних підстав і повноважень видав укази про звільнення трьох суддів Конституційного Суду України за порушення присяги (Указ № 369 від 30 квітня 2007 р. «Про звільнення В. Пшеничного з посади судді Конституційного Суду України», Указ № 370 від 1 травня 2007 р. «Про звільнення С. Станік з посади судді Конституційного Суду України» та Указ № 390 від 10 травня 2007 р. «Про звільнення В. Іващенка з посади судді Конституційного Суду України»).
Порушуючи Конституцію України та переслідуючи мету узурпації влади, Президент України 23 травня 2007 р. у зверненні до народу України, в одноособовому порядку, проголосив Конституційний Суд України нелегітимним.
Такі дії Президента України містять ознаки злочину, передбачені статтею 353, частинами першою і другою статті 364, частинами першою і третьою статті 365 та частиною першою статті 376 Кримінального кодексу України, оскільки мало місце самовільне присвоєння владних повноважень, поєднане із вчиненням суспільно небезпечних діянь, та пряме втручання в діяльність судового органу з метою перешкодити виконання ним обов’язків у здійсненні правосуддя, а також зловживання владою, що спричинило істотну шкоду охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян та державі.
24 травня 2007 року підпорядковані Президентові України Управління державної охорони України та Служба безпеки України були задіяні ним для захоплення приміщення Конституційного Суду України та здійснення силових дій стосовно суддів Конституційного Суду України з метою недопущення їх в приміщення для здійснення правосуддя.
25 травня 2007 р. Ющенко В.А., всупереч Конституції та Закону України «Про військові формування», видав Указ № 474 «Про приведення системи управління внутрішніми військами у відповідність із Конституцією України» і підпорядкував собі внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, Розпорядженням № 113 «Питання забезпечення державної охорони» зобов’язав командувача цими військами здійснювати охорону приміщень Конституційного Суду України, Генеральної прокуратури України та інших важливих державних об’єктів з наданням йому права на залучення сил та засобів військово-оперативних резервів внутрішніх військ, внаслідок чого діяльність Конституційного Суду України по забезпеченню верховенства Конституції України фактично була заблокована.
Порушивши Конституцію України (ст. 6) і ст. 6 Закону України «Про Раду національної безпеки України», згідно з якою членами РНБОУ можуть бути керівники інших (крім передбачених Конституцією України) центральних органів виконавчої влади, Президент В. Ющенко своїми указами (від 8 лютого 2005 року №208/2005) вводив до складу Ради посадовців, які не входять до виконавчої влади (Генеральний прокурор України, Голова Верховного Суду України, Голова Національного банку України та інших), голів обласних державних адміністрацій, передавав Секретареві РНБОУ повноваження щодо ведення засідань Ради, що є прямим порушенням вимог частини другої ст. 106 Конституції, наділяв Секретаря РНБОУ іншими повноваженнями, які фактично ставили його над Кабінетом Міністрів України і загрожували зміною системи державної влади в країні всупереч Конституції України. Це є прямим зазіханням на конституційний лад в Україні. Умови для цього створюються протизаконним значним розширенням складу РНБОУ залежними від Президента посадовими особами (26 голосів облдержадміністрацій), що дозволяє проводити через Раду будь-які рішення, потрібні Президенту.
Такі антиконституційні дії Президента України є прямим доказом спроби зловживання службовим становищем, посягання на повалення конституційного ладу в Україні, захоплення державної влади насильницьким шляхом, тобто має місце скоєння тяжкого злочину, передбаченого частиною першою статті 109 Кримінального кодексу України.
Верховна Рада України Постановою від 19 червня 2007 р. № 1196-У «Про попередній звіт Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для вивчення питань аналізу стану додержання Конституції та законів України у нормотворчій та правозастосовчій діяльності державних органів, посадових осіб, інших суб’єктів владних повноважень» встановила наявність порушень з боку Президента України Ющенка В. А. Конституції та законів України при виданні ним зазначених актів та визнала його дії антидержавницькими.
Але, нехтуючи приписи Конституції та закони України, акти Верховної Ради України, Президент України продовжує вдаватися до протидії здійсненню парламентом законодавчої діяльності, а Кабінету Міністрів України та судовим установам — виконанню своїх конституційних повноважень, що призвело до розбалансованості діяльності гілок державної влади (законодавчої, виконавчої та судової) і до створення реальної загрози економічного, політичного та фінансового краху в Україні.
На порушення вимог частини четвертої ст. 118 Конституції України Президент В. Ющенко одразу ж після інавгурації призначив своїми указами голів обласних держадміністрацій, не маючи подань Кабінету Міністрів. Непоодинокими є випадки, коли Президент В. Ющенко, порушуючи частину десяту цієї ж статті, не звільняє з посад голів місцевих держадміністрацій, яким відповідні ради кваліфікованою більшістю висловили недовіру.
Окремої уваги потребує систематичне втручання Президента України в діяльність судів загальної юрисдикції.
Так, у жовтні 2008 року народні депутати України оспорили, як незаконний, Указ Президента України від 9 жовтня 2008 р. № 911 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VІ скликання та призначення позачергових виборів» в Окружному адміністративному суді м. Києва, який 10 жовтня 2008 року призупинив дію цього Указу.
Проте, в той же день — 10 жовтня 2008 року Президент України видав Указ N 921/2008 «Про внесення зміни до Указу Президента України від 2 лютого 2007 року № 73», яким відмінив положення Указу про призначення суддею Київського окружного адміністративного суду В. Келеберди. Саме цей суддя призупинив Указ Президента України №911/2008 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VІ скликання та призначення позачергових виборів». Зазначений Указ є грубим порушенням частини другої статті 19 Конституції України, яка зобов’язує Президента України діяти виключно в межах Конституції та законів України. Підстави для дострокового звільнення судді встановлені статтею 15 Закону України «Про статус суддів». Водночас, ані Конституція України, ані Закон України «Про статус суддів» не передбачає звільнення судді шляхом скасування Указу про його призначення.
Однак, на незаконному звільненні судді Президент України не зупинив свою незаконну діяльність. 13 жовтня 2008 року Президент України Ющенко В.А. своїм Указом № 922/2008 «Питання мережі та кількісного складу суддів адміністративних судів України» ліквідував Окружний адміністративний суд міста Києва, чим унеможливив здійснення правосуддя у справі щодо дострокового припинення повноважень народних депутатів України. 15 жовтня 2008 року Указ Президента щодо реорганізації адміністративних судів Києва було призупинено Ухвалою Київського обласного адміністративного суду. Однак, уже наступного дня —16 жовтня 2008 року, Президент України своїм Указом № 941 «Про вдосконалення мережі адміністративних судів України» повторно ліквідував Окружний адміністративний суд міста Києва.
15 жовтня 2008 року Президент України видав Указ № 933/2008 «Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 24 квітня 2007 року № 338», яким визнав таким, що втратив чинність, Указ Президента України про призначення Отрош І. О. головою Печерського районного суду міста Києва. Саме цей суд напередодні призупинив слідчі дії стосовно судді Київського окружного адміністративного суду В. Келеберди. Зазначений Указ є незаконним, оскільки Рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/2007 від 16 травня 2007 року у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції про офіційне тлумачення положення частини п’ятої статті 20 Закону України «Про судоустрій України» (справа про звільнення судді з адміністративної посади) Президента України було позбавлено права призначати суддів на адміністративні посади та звільняти їх з цих посад.
Вищенаведені дії Президента України щодо судів загальної юрисдикції містять ознаки злочину, передбаченого статтею 376 Конституції України, та кваліфікуються як втручання в діяльність судових органів.
Тільки цього року Президент України Ющенко В. А., зловживаючи правом, безпідставно і всупереч приписам Основного Закону України видав 37 указів, якими зупинив дію і оспорив на предмет конституційності 54 акти Кабінету Міністрів України, спрямованих на утвердження і забезпечення економічних, соціальних і політичних прав громадян та наповнення бюджету України (бюджетних надходжень).
Фактично такі дії Президента України Ющенка В.А. є спробою заблокувати роботу Кабінету Міністрів України. Таким чином, всупереч вимогам Конституції Президент України намагається отримати можливість управляти країною, цілком ігноруючи уряд. Вони блокують функціонування системи органів виконавчої влади у відповідних сферах суспільних відносин. Це зумовило ненадходження коштів до Державного бюджету України, внаслідок чого завдано істотних збитків та дестабілізовано ситуацію в Україні.
Водночас жодного із цих актів Уряду України Конституційний Суд України не визнав таким, що не відповідає Конституції України, як того вимагав Президент України.
Тож очевидно: «невідповідність Конституції» була тільки приводом. Насправді йшлося про блокування роботи уряду, з одного боку, і про спробу ведення власної соціально-економічної політики, з другого. Про це свідчить, зокрема, той факт, що більшість актів, про які йдеться, стосувалися майнових відносин, передусім — питань приватизації. Питання про доцільність або недоцільність приватизації знаходиться в компетенції Фонду держмайна України та уряду, але не Президента. Проте зупинка подібних рішень має дуже високу ціну, причому в безпосередньому значенні цього слова.
Конституція надає Президенту право в тому разі, коли та чи інша постанова Кабінету Міністрів викликає сумнів з точки зору її конституційності, призупинити дію такої постанови і водночас звернутися до Конституційного Суду, який тільки і може, згідно з Конституцією, ст. 147, 150, встановити її невідповідність Основному Закону, якщо вона має місце.
Натомість Президент України Ющенко В.А. шляхом масового зупинення актів уряду, насамперед у сфері економічної політики та приватизації, намагався всупереч Конституції вести власну економічну та соціальну політику.
Цим він порушив статті Кримінального кодексу України — ст. 206 («Протидія законній господарській діяльності»), ст. 353 («Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи»), а також ст. 356 («Самоуправство»).
Крім того, Президент України Ющенко В.А. порушив ст. 211 Кримінального кодексу («Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку»).
Постійним виданням указів, що блокують діяльність уряду, а також самовільним звільненням суддів Конституційного Суду Президент порушив ст. 344 Кримінального кодексу («Втручання у діяльність державного діяча», де йдеться, зокрема, про Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голову або члена Центральної виборчої комісії тощо).
Підміняючи своїми діями органи законодавчої та виконавчої влади і використовуючи повноваження на призначення глав місцевих державних адміністрацій, Президент України Ющенко В. А. перебрав на себе функції найвищого виконавчого органу держави і указами від 29 грудня 2006 р. № 1164 «Про тимчасове виконання обов’язків голів місцевих державних адміністрацій», від 26 червня 2008 р. № 592 «Про тимчасове виконання обов’язків голів місцевих державних адміністрацій» (втратив чинність Указом від 9 жовтня 2008 р. № 912) та від 11 лютого 2008 р. № 117 «Про службові відрядження у межах України голів місцевих державних адміністрацій» (втратив чинність Указом від 18 листопада 2008 р. № 1048) на тривалий час фактично вивів їх діяльність з підпорядкування Уряду України.
Впадає в очі, що Президент України Ющенко В.А. багаторазово здійснював призначення та звільнення голів обласних державних адміністрацій, не маючи на це відповідного подання Кабінету Міністрів України. В такий спосіб систематично порушувалася ст. 118 Конституції України, що призводило до дезорганізації діяльності системи органів державної влади.
Протягом більше двох років (з 22 грудня 2006 року) обов’язки Голови Служби безпеки України виконує посадовець, якого не затвердила Верховна Рада України (при голосуванні за його кандидатуру не було подано жодного голосу народних депутатів). Тобто одна з найважливіших силових структур не має затвердженого парламентом керівника, що є неприпустимим у практиці державотворення, ставить керівника цієї Служби у ще більшу залежність від глави держави, його свавільних дій і рішень.
Така практика за часів президентства В. Ющенка набула небезпечного поширення.
Це унеможливило реалізацію Кабінетом Міністрів України конституційних повноважень щодо спрямування і координації роботи органів виконавчої влади, реалізацію загальнодержавних і регіональних програм економічного та соціального характеру, забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Згадані дії Президента України мають усі ознаки злочину, передбаченого статтею 365 Кримінального кодексу України.
За наслідками роботи Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань з’ясування обставин поставки до Грузії української військової техніки з метою встановлення фактів порушення законодавства України та норм міжнародного права — виявлені факти вчинення Президентом України на підґрунті особистих інтересів дій, що мають ознаки злочину та які завдали істотної шкоди охоронюваним законом державним та громадським інтересам.
На це вказує та обставина, що 3 жовтня 2005 р. за особистою вказівкою Президента України Ющенка В.А. в Грузію поставлялися найсучасніші види зброї, які знімалися з бойового чергування Збройних Сил України, і це суттєво знизило обороноздатність держави. Поставка військової техніки та зброї в Грузію здійснювалася під безпосереднім патронатом Президента України. Такі дії мають ознаки злочину, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України — зловживання владою, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним та громадським інтересам.
З вересня 2008 року Президент України Ющенко В. А., як особисто, так і через свої служби та речників, безпідставно поширює завідомо неправдиві повідомлення Генеральній прокуратурі Україні, іншим правоохоронним органам України та громадськості про скоєння Прем’єр-міністром України тяжкого злочину — державної зради.
Такі дії глави держави мають ознаки злочинів, передбачених частиною другою статті 383, та злочину проти авторитету органу державної влади, передбаченого статтею 344 Кримінального кодексу України, оскільки йдеться про завідомо безпідставні обвинувачення вищої посадової особи держави в скоєнні особливо тяжкого злочину і дискредитації державного органу влади та держави в цілому.
Впродовж терміну здійснення президентських повноважень Президент України В. Ющенко неодноразово, користуючись своїми повноваженнями, здійснював кроки, які дають підстави для звинувачень у корупції. Зокрема, це:
— кроки, спрямовані на збереження «RosUkrEnergo» як компанії-посередника на газовому ринку;
— захист невигідної для України угоди з компанією «Vanco»;
— лобіювання постачання зборок ядерного палива виробництва компанії «Westіnghouse», які набагато дорожчі і непристосовані для реакторів, якими оснащені українські АЕС;
— погодження і закупівля для державних потреб техніки іноземного виробництва попри наявність вітчизняних аналогів (зокрема — закупівля для потреб президента літака виробництва компанії «Aіrbus»).
Незалежно від того, чи мали місце в цих та багатьох інших випадках безпосередні корупційні дії (судового розслідування цих справ не проводилося), очевидно, що їх наслідком були величезні прямі втрати державних коштів та зниження інвестиційної привабливості України, що призвело до ще більших втрат внаслідок невикористаних можливостей.
Президент України Ющенко В.А. є також причетним до глибокої кризи у фінансово-економічній сфері, яка стала можливою внаслідок безвідповідальної, а в окремих випадках незаконної, політики керівництва Національного банку України.
Так, Національним банком України в жовтні—грудні 2008 року проведена грошова емісія, штучно знижений курс гривні, що дестабілізувало банківську систему України. На подолання наслідків фінансової кризи 97 вітчизняних банків одержали рефінансування від НБУ. Однак левову частину від 40,3 млрд. грн. загальної суми рефінансування — 7,1 млрд. грн. — отримав банк «Надра», власником якого є Дмитро Фірташ, близький до Президента України та керівника його секретаріату.
У своєму попередньому звіті щодо результатів діяльності за період з 18 по 25 грудня 2008 року Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань перевірки діяльності Національного банку України в період фінансової кризи, утворена відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 2008 року № 700-УІ, визнала роботу Національного банку України в період фінансової кризи такою, що не забезпечила основної функції Національного банку України — стабільності національної грошової одиниці, що створило загрозу національній економічній безпеці та суверенітету України. Процедури рефінансування Національним банком України протягом жовтня—грудня 2008 року та організацію ним валютного ринку визнано непрозорими, упередженими на користь окремих фінансових структур, наділеними ознаками корупції і такими, що призвели до масштабної та різкої дестабілізації національної валюти та інфляції.
У звіті звернуто увагу на особливі переваги, надані Національним банком України в питанні рефінансування окремим приватним банкам, головним чином банкам «Надра» та «Родовід Банк». Такі переваги були невиправданими з точки зору призначення системи рефінансування, дискримінаційними щодо інших банків і становили грубі порушення законодавства України, зокрема нормативно-правових актів самого Національного банку України.
У цьому зв’язку Тимчасовою слідчою комісією рекомендовано, зокрема:
* висловити недовіру Голові та Правлінню Національного банку України;
* звернутися до Президента України з вимогою невідкладно внести подання про звільнення Стельмаха В.С. з посади Голови Національного банку України, а також внести на розгляд Верховної Ради України кандидатуру на посаду Голови Національного банку України.
Висновки й пропозиції, висловлені в попередньому звіті Тимчасової слідчої комісії, було повністю підтримано Верховною Радою України в постанові від 26 грудня 2008 року № 831-VІ «Про попередній звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань перевірки діяльності Національного банку України в період фінансової кризи», якою парламент висловив недовіру Голові Національного банку України та Правлінню Національного банку України та звернувся до Президента України з вимогою невідкладно внести подання про звільнення Стельмаха В.С. з посади Голови Національного банку України, а також внести на розгляд Верховної Ради України кандидатуру на посаду Голови Національного банку України.
Президент України проігнорував це звернення Верховної Ради України та не відреагував на названу загрозу всупереч своєму конституційному обов’язку гарантувати державний суверенітет і забезпечувати національну безпеку України.
Згідно з постановою від 15 січня 2009 року № 870Л^І «Про внесення зміни до Постанови Верховної Ради України «Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань перевірки діяльності Національного банку України в період фінансової кризи» Верховна Рада України повторно звернулася до Президента України з вимогою невідкладно внести подання про звільнення Голови Національного банку України, а також внести на розгляд Верховної Ради України кандидатуру на посаду Голови Національного банку України. Це звернення було так само проігнороване Президентом України.
Попри вищезазначене, 20 січня 2009 року Національним банком України прийнято рішення про рефінансування банку «Надра» ще на три мільярди гривень. Таким чином, своєю бездіяльністю Президент України фактично схвалив протизаконні й економічно згубні дії Національного банку України.
Слід зазначити, що ситуація із зростанням валютного курсу впливає на стратегічне рішення уряду — переведення поставки газу в державу за прямими контрактами: Газпром — НАК «Нафтогаз України» (з 1 січня 2009 року). В той час, коли банк «Надра» купує валюту за курсом Національного банку, НАК «Нафтогаз України», погашаючи борги перед Росією, змушений купувати долари за ринковим курсом, штучно збільшеним НБУ (вдвічі). Тобто внаслідок таких дій НБУ ціна на газ для України і в самій Україні зростає вдвічі навіть без втручання Росії. А це неминуче позначається на життєвому рівні населення України.
Отже, маючи виключне право на внесення до Верховної Ради подання на призначення-звільнення керівника НБУ, Президент Ющенко В.А. намагається зберегти цю посаду за Стельмахом В.С., таким чином продовжуючи політику на знищення економіки України та на погіршення добробуту її громадян. Ці корупційні махінації на валютному ринку призвели до руйнації економіки, фінансової системи країни і завдали значних збитків, що мають тяжкі наслідки, а організатори махінацій з валютним курсом отримали спекулятивний прибуток, фактично пограбувавши громадян України більше ніж на 2 млрд. доларів США.
У зв’язку з цим 26 січня 2009 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 903-VІ «Про відповідальність Президента України Ющенка В.А. за ситуацію, що склалася у фінансово-кредитній сфері України», в якій визнала, що Президент України Ющенко Віктор Андрійович своєю бездіяльністю в ситуації, яка склалася у фінансово-кредитній сфері України, взяв на себе особисту відповідальність за різке знецінення грошової одиниці України, численні спекуляції на валютному та іпотечному ринках, невиконання комерційними банками своїх зобов’язань перед вкладниками, істотні зловживання в процесі рефінансування комерційних банків, повну відсутність контролю Національного банку України за діяльністю комерційних банків, що призвело до значного погіршення добробуту громадян України.
Така бездіяльність Президента України містить ознаки складу злочину, що може бути кваліфікований або як службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки (частина друга статті 367 Кримінального кодексу України); або, в разі особистої зацікавленості Президента України в протизаконних діях Національного банку України, як зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки (частина друга статті 364 Кримінального кодексу України); або як привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинені за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах (частина п’ята статті 191).
Щодо ініційованих Президентом України Ющенком В.А. невиправданих витрат, то прикладом може слугувати будівництво пам’ятника жертвам Голодомору в Києві, що видається особливо цинічним, беручи до уваги величезний трагізм цієї історичної теми. За попередніми розрахунками, вартість будівництва становить близько 750 млн. грн., що майже в 4 рази дорожче, ніж пам’ятник Голокосту в Берліні. На побудову першої черги меморіалу в 2008 році вже витрачено 133 млн. грн., в той час, як на соціальну допомогу дітям-сиротам виділено 125 млн. грн., на санаторне лікування інвалідів — 70 млн. грн. Зрозуміло, що такий масштаб витрат відкриває широкі перспективи для відмивання грошей.
Мають місце непоодинокі факти самоусунення Президентом України від виконання конституційних обов’язків по захисту прав і свобод людини і громадянина, в тому числі і права на свободу волевиявлення та права народу (суверена влади) на управління суспільством.
Зокрема, 29 грудня 2006 р. Центральна виборча комісія України прийняла Постанову № 1302 «Про підписи громадян України під вимогою про проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, які не підлягають врахуванню» та направила її Президентові України для вирішення питання щодо проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою про членство України в НАТО та ЄЕП.
Ігноруючи зобов’язуючі приписи Конституції України про необхідність проголошення референдуму (частина друга статті 72 і пункт 6 частини першої статті 106) та Рішення Конституційного Суду України з цього питання, Президент України Ющенко В.А. майже два роки зволікає з виконанням свого обов’язку, таким чином перешкоджаючи вільному здійсненню громадянами України своїх конституційних прав — брати участь у референдумі. Такі дії мають ознаки злочину, передбаченого частиною другою статті 160 Кримінального кодексу України.
Президент України Ющенко В.А. та підлеглі йому особи, систематично необґрунтовано втручаючись у діяльність місцевих органів виконавчої влади й органів самоврядування, вчиняли дії, спрямовані на підрив вільного характеру виборів, гарантованого ст. 71 Конституції України. Зокрема, Президент України та його секретаріат забезпечили протиставлення Прем’єр-міністру України та Кабінету Міністрів України голів обласних державних адміністрацій, зокрема — голови Київської міської державної адміністрації. Наприклад, під час проведення дострокових виборів київського міського голови та київської міської ради в травні 2008 року секретаріат Президента України упереджено надав підтримку одному з кандидатів, забезпечуючи вплив на загальноукраїнські ЗМІ та розкол опозиційних до діючого міського голови сил. Зокрема, блок «Наша Україна — Народна самооборона», що його на той час фактично очолював Президент, як почесний голова партії «Народний союз «Наша Україна», внаслідок дій з боку СП підтримав одразу кількох кандидатів, що сприяло розпорошенню виборців.
Окрім того, всупереч вимогам Основного Закону, відповідно до статті 103 якого «Президент України... не може обіймати посаду... в об’єднаннях громадян», Ющенка В. А. 29 листопада 2008 року було обрано головою політичної партії «Народний союз «Наша Україна».
Зважаючи на наявність у діях Президента України Ющенка В. А. ознак злочинів, передбачених частиною першою статей 109 і 160, частиною п’ятою статті 191, статтями 344, 353, частиною першою і другою статті 364, частиною першою і третьою статті 365, частиною другою статті 367, частиною першою статті 376 та частиною другою статті 383 Кримінального кодексу України,

ПРОСИМО:

1. Внести на розгляд Верховної Ради України письмове подання народних депутатів України про ініціювання питання про усунення Президента України Ющенка Віктора Андрійовича з поста в порядку імпічменту та включити його до порядку денного сесії Верховної Ради України як невідкладного.
2. Відповідно до статті 111 Конституції України розпочати процедуру усунення Президента України Ющенка Віктора Андрійовича з поста в порядку імпічменту.

Народні депутати України — члени фракції КПУ у Верховній Раді України.

11 березня 2009 року.

***

Фракція комуністів у Верховній Раді України своїм Поданням про імпічмент Президента Віктора Ющенка має на меті усунути його з поста у зв’язку із вчиненням вищеназваних злочинів і тим самим зміцнити демократичні засади державного і суспільного життя, покласти край правовому безладдю і свавіллю, надійно захистити політичний і економічний суверенітет України, конституційні права і свободи людини і громадянина.
Як бачимо, у перелік антидержавних, антиконституційних, антинародних злочинів, які названі в Поданні, увійшли найбільш кричущі факти. Але цей перелік можна продовжувати ще довго. Це спроба Ющенка і його «помаранчевої» команди, підштовхуваних американськими покровителями, втягнути Україну в НАТО всупереч волі українського народу, це поспішний вступ України до Світової організації торгівлі без врахування інтересів вітчизняного виробника і вітчизняного споживача, влізання у нові борги Міжнародного валютного фонду.
Це торговельна і газова війна з Росією, інтриги навколо перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму. Це незаконна торгівля зброєю до Грузії і підтримка її агресії проти Південної Осетії і Абхазії. Це безвідповідальна політика керманичів України в Чорноморсько-Азовському регіоні, втрата територіальної цілісності біля острова Зміїний, безпринципова участь у брюссельському договорі з приводу так званої модернізації української газотранспортної системи без врахування інтересів Росії як основного європейського газопостачальника...
Своєю неспроможністю своєчасно і адекватно оцінювати внутрішню і зовнішню ситуацію Ющенко і його націоналістичне оточення довели Україну до краю фінансово-економічної кризи, а трудовий народ — до бідності і злиднів. В основі їх політики стали корупція і здирництво, привласнення останніх залишків колишнього загальнонародного багатства. Вони активно ведуть криміналізацію і фашизацію суспільства, розколюють православну віру, виступають проти російської мови як форми спілкування людей, всіляко принижують величні досягнення соціалістичного періоду, переможну участь Радянської Армії у Великій Вітчизняній війні, героїзують бандерівців та інших підлих зрадників народу і держави.
Зрозуміло, все це підриває авторитет України у світі, повністю втрачається довіра громадян до своєї держави і її нинішніх керівників.
Хочу підкреслити, що Україні взагалі не потрібний інститут президентства, який, як показує життя, тільки дестабілізує ситуацію в державі й суспільстві. Ми маємо вже третього Президента, але ніхто з них — ні Кравчук, ні Кучма, ні Ющенко не відповідає сподіванням українського народу, вся їх бездарна діяльність зводилась до протистояння з Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України. Це набуло особливо гострих, потворних і цинічних форм після президентських виборів 2004 року, що призвело до узурпації влади кримінально-олігархічними кланами і встановлення в Україні диктаторського, фашистсько-тоталітарного націоналістичного режиму.
Ось чому я глибоко переконаний, що українському суспільству не притаманна президентська модель, тим більше що вона побудована за протиприродним принципом: Президент формально, за Конституцією, виконавчу владу не очолює, але намагається підім’яти під себе уряд, органи виконавчої влади, силові структури, судову систему, диктувати свою волю парламенту — і при цьому ні за що не відповідати. Отож об’єктивна непотрібність інституту президентства стає дедалі очевиднішою кожному, крім Президента і його оточення.
На наш погляд, демократичнішою є саме парламентська модель, рішення депутатського корпусу є виваженішими, аніж однієї людини, яка що хоче, те й робить. Виходячи з цього, у підготовленому фракцією КПУ проекті нової редакції Конституції, надрукованій у газеті «Голос України» 7 липня 2007 року, взагалі відсутня посада Президента. Найвищим органом державної влади буде єдиний законодавчий орган — Верховна Рада, вищим колективним органом у системі виконавчої влади стане Рада Міністрів. Буде відновлено повновладдя рад усіх рівнів — справжніх органів самоврядування. Важливе значення надаємо ефективному функціонуванню судової системи.
Реалізація цих конкретних пропозицій дозволить відновити чітку, струнку, позбавлену паралелізму, умов для протистояння, злагоджено діючу систему органів влади та управління.
Сподіваємося на широку всенародну підтримку наших рішучих пропозицій, у тому числі з проведенням масових акцій протесту з вимогою імпічменту Президента Віктора Ющенка.
Україні не потрібний такий Президент, як і посада Президента взагалі!

Петро СИМОНЕНКО, голова фракції комуністів у Верховній Раді України, перший секретар ЦК Компартії України.