Від сектору до інституту Національної академії наук

Такий шлях пройшов Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, якому сьогодні виповнюється 60 років

Його щедрий ужинок на ниві юридичної освіти добре відомий як в нашій країні, так і поза її межами. Понад 20 років цю академічну наукову установу очолює відомий правознавець і досвідчений організатор юридичної науки і освіти, академік НАН України, член низки інших національних і міжнародних академій, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України Юрій Сергійович ШЕМШУЧЕНКО (на знімку). Редакція попросила його відповісти на деякі питання, пов’язані з інститутським ювілеєм.

— З чого все починалося і чи відомо, хто ініціював створення наукової установи, яку ви очолюєте сьогодні?
— 13 травня 1949 року Президія АН УРСР ухвалила постанову про утворення Сектору держави і права АН УРСР. Президіальну постанову підписав в. о. президента АН УРСР академік П. С. Погребняк. Саме з цієї постанови і розпочалися конкретні заходи з організації цього Сектору як самостійної науково-дослідної одиниці в системі відділення суспільних наук АН УРСР. Цілком імовірно, що ініціатива тут належала тодішньому Голові Ради Міністрів УРСР і одночасно міністрові закордонних справ УРСР Д. З. Мануїльському. Після Другої світової війни УРСР стала членом ООН і розширила свою міжнародно-правову діяльність. Але не вистачало ні досвіду, ні знань, щоб якось заповнити цю прогалину, і було вирішено утворити відповідний науковий підрозділ в системі АН УРСР.
Д. З. Мануїльському сприяв у цьому вже відомий на той час фахівець з міжнародного права, професор В. М. Корецький, якого не раз включали до складу урядових делегацій на різних міжнародних конференціях. Цей дует і був основною рушійною силою ідеї.
Але на шляху її реалізації виникли проблеми. Це був період сталінського тоталітаризму. І утворення навіть такої мізерної структури, як академічний Сектор, треба було погодити з Москвою.
У Білокам’яній до цього питання були залучені: заступник Голови Ради Міністрів СРСР К. Є. Ворошилов, президент АН УРСР, академік С. І. Вавілов та інші високопосадовці. 21 квітня 1949 року Рада Міністрів СРСР дозволила Раді Міністрів УРСР утворити відповідний Сектор. Документ підписав сам Сталін.
На початковому етапі пріоритетним напрямом наукових досліджень для Сектору стали питання діяльності УРСР як суб’єкта міжнародного права. Але вже тоді розгорнулися й дослідження питань історії держави і права, державного права тощо.
Наприкінці 1949 року сформувався початковий склад наукового колективу Сектору: В. М. Корецький — завідувач; Б. М. Бабій — вчений секретар; М. П. Діденко, М. К. Михайловський, Л. Л. Потарикіна, Є. А. Тихонова та Л. В. Боцян (наукові співробітники). Саме з цієї сімки і розпочалося творче зростання Сектору.
— А коли Сектор перетворився в Інститут держави і права?
— Це сталося через 20 років. Постанову Президії АН УРСР від 24 червня 1969 р. «Про створення Інституту держави і права АН УРСР» підписав тодішній і теперішній президент Національної академії наук академік Б. Є. Патон. Він же активно сприяв відповідній реорганізації Сектора в Інститут. А першим директором Інституту став академік В. М. Корецький — різнобічний і глибокий вчений, людина демократичних поглядів і переконань. Був заступником голови Комісії з прав людини ООН, віце-президентом Міжнародного суду ООН в Гаазі, членом багатьох інших міжнародних організацій і наукових товариств. У 1980 році єдиний з радянських правознавців був удостоєний звання Герой Соціалістичної Праці. 1990 р. у зв’язку зі 100-річчям від дня народження вченого, його ім’я було присвоєне нашому інститутові.
— Яким є сучасний творчий потенціал Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України?
— Зараз в інституті працює близько 100 наукових працівників. Його основу складають фахівці в галузі державознавства і правознавства. Це 17 академіків і членів-кореспондентів НАН України та Академії правових наук України, 9 лауреатів Державної премії України в галузі науки і техніки, 10 заслужених діячів науки і техніки України, 7 заслужених юристів України тощо.
При інституті діють докторантура і аспірантура, а також три спеціалізовані вчені ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій. У цих радах щороку розглядаються по 50—60 дисертаційних робіт.
— Будь-який ювілей є своєрідною межею, коли хочеться підбити підсумки діяльності, визначити нові перспективи. Які ж загальні досягнення має інститут за роки свого існування?
— Зусилля інституту за роки свого існування були спрямовані на дослідження актуальних проблем у галузі держави і права. Результати цих досліджень знайшли відображення у численних публікаціях інституту — 600 монографій, понад 250 збірників, довідників і словників, 430 брошур і майже 1500 наукових статей. Серед них фундаментальна 10-томна «Антологія української юридичної думки», а також видані в останні роки монографічні праці: «Принцип верховенства: проблеми теорії та практики» (у двох книгах) (2008 р.); «Конституційні права, свободи і обов’язки людини і громадянина в Україні» (2008 р.); «Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії» (2007 р.); «Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні» (2007 р.); «Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики» (2006 р.) та ін.
— У 2004 році інститут звершив видання першої на пострадянському просторі 6-томної «Юридичної енциклопедії». Вона отримала високу оцінку і була відзначена Державною премією України в галузі науки і техніки. Зараз енциклопедія працює на розбудову Української правової держави. А яка подальша доля енциклопедичного напрямку досліджень?
— Цей напрямок для нас є стратегічний. Адже з ним пов’язаний процес підвищення правової культури і правосвідомості посадовців та широких кіл населення. У цьому зв’язку наш енциклопедичний проект не обмежується тільки загальною «Юридичною енциклопедію», а передбачає видання цілої низки галузевих енциклопедій та енциклопедичних юридичних словників. У цьому контексті вже побачили світ «Енциклопедія етнокультурознавства» у шести книгах (2000—2001 рр.), «Великий енциклопедичний юридичний словник» (2004 р.), «Енциклопедія цивільного права України» (2009 р.).
Разом з Національним університетом внутрішніх справ продовжуємо видавати «Міжнародну поліцейську енциклопедію» (вже опубліковано чотири томи), а з минулого року працюємо над тритомною «Енциклопедією міжнародного права».
— Відомо, що ваш інститут займається не тільки наукою, а й освітянською діяльністю. У чому це конкретно виражається?
— Більш як 12 років тому ми утворили Вищу школу права при інституті для підготовки фахівців — юристів з вищою освітою. Вона стала своєрідним полігоном для апробації наслідків наукових досліджень у навчальному процесі. Виник унікальний науково-навчальний комплекс як нова форма інтеграції юридичної науки і освіти у контексті Болонського процесу.
Пізніше школа була реорганізована у Київський університет права НАН України. Зараз тут за допомогою провідних науковців інституту готуються кваліфіковані юридичні кадри, озброєні новітніми знаннями в галузі юриспруденції.
Інститут і університет спільно видають журнал, наукову літературу, а також серію підручників. Високу оцінку, зокрема, одержали підручники з серії академічних курсів — «Конституційне право» у 2-х томах, «Теорія держави і права», «Адміністративне право» у 2-х томах, «Трудове право», «Екологічне право» та ін.
— Чи мають вплив проведені в інституті наукові дослідження на практику державно-правового будівництва?
— Майже кожна з планових тем завершується науковими записками, що стосуються удосконалення правової системи та механізмів забезпечення її функціонування. Наші науковці брали активну участь у конституційному процесі, за винятком хіба що грудневих 2004 року змін до Конституції України. Ми ініціюємо прийняття законів та інших нормативно-правових актів, опрацьовуємо їх концепції та проекти. Йдеться, зокрема, про законопроект «Про Верховну Раду України», Екологічний кодекс України, концепцію кодифікації енергетичного законодавства тощо. Щороку через інститутську Раду наукових експертиз проводиться експертиза понад 100 проектів законів, підзаконних актів та інших матеріалів.
Механізм взаємодії науки і практики — це дорога з двостороннім рухом. На жаль, в сучасних умовах ступінь сприйняття практикою наукових рекомендацій вкрай низький. Більшість наших державно-правових реформ часів незалежності України не були достатнім чином науково обґрунтованими. Не випадково, жодна з них не була доведена до кінця.
— Майбутнє будь-якої наукової установи — це її молоді кадри. Як вирішується ця проблема в інституті?
— Головним джерелом для оновлення кадрів в інституті є аспірантура і докторантура. Щороку ми приймаємо до аспірантури по кілька десятків молодих людей. З-поміж них у процесі навчання й обираємо тих, яким надаємо можливість працювати в Інституті після успішного завершення навчання.
При інституті діють три спеціалізовані вчені ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій. У цих радах щороку захищається по 50—60 осіб. Серед них —чимало іноземців. Фахівці з нашими дипломами працюють у багатьох країнах світу.
При інституті вже багато років діє популярний методологічний семінар — «Юридична наука і суспільство: проблеми теорії і практики». Інститут видає щорічник «Правова держава», а також серію наукових журналів — «Держава і право», «Проблеми філософії права», «Судова апеляція», «Порівняльно-правові дослідження» та ін. Практично усі вони є фаховими.
— З якими почуттями зустрічаєте ювілей інституту?
— 60 років — це вік мудрості. Свій досвід ми намагаємося використати максимально ефективно, працюючи на випередження і на засадах об’єктивності. Бо без цього наука втрачає свій сенс.
— Дякую за бесіду.

Сергій ДЕМСЬКИЙ.

Редакція газети приєднується до поздоровлень інституту, щиро вітає колектив Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України з 60-річним ювілеєм і бажає йому нових творчих успіхів і всіляких гараздів.