Андрій Соловйов служити (тільки таким терміном він і його однодумці і соратники визначають свою роботу) у Християнському центрі реабілітації наркозалежної молоді «Источник» став не випадково. Більше десяти років тому він успішно пройшов курс реабілітації і відтоді, за його словами, чітко зрозумів: він зобов’язаний допомагати тим, хто свого часу потрапив у полон наркозалежності, але потім усвідомив увесь масштаб лиха для себе, рідних і друзів і захотів повернутися до повноцінного життя...

Неформальна організація, що згодом почала називатися «Источником», у Севастополі функціонує з 1996 року. На самому початку своєї діяльності центр реабілітації проводив свої семінари у приміщеннях, які належали церквам, на арендованих квартирах. Через кілька років «Бог благословив» (за словами Андрія) придбати приватний будинок у мальовничому селі Розсошанка, що в Байдарській долині за кілька десятків кілометрів від Севастополя. Тепер «господарство», що належить «Источнику», приросло ще одним стареньким будинком з ділянкою, на якому заплановано звести додатковий корпус для прийому, проживання і реабілітації тих, хто побажає позбутися наркозалежності.
За дванадцять років роботи центру програми реабілітації тут пройшли курс більше двох сотень алко- і наркозалежних людей. За словами А. Соловйова, близько третини з них тепер «живуть у тверезості, створили родини, працюють, перестали конфліктувати із законом».
Ні вікових, ні якихось інших обмежень для того, щоб потрапити до «Источника», немає. Основний контингент, зі зрозумілих причин, молодь від вісімнадцяти до тридцяти п’яти років. Але з ними програму реабілітації нещодавно проходив шістдесятирічний «аксакал». Причому останнє визначення відноситься не тільки до віку, а й до стажу вживання.
З 2004 року «Источник» формалізував своє існування і діяльність: його зареєстрували як благодійну організацію. А представник центру входить до організованої міськдержадміністрацією координаційної ради з протидії поширення наркоманії і СНІДу. Партнерські відносини налагодилися і з міським управлінням охорони здоров’я, і відділом у справах сім’ї та молоді, і з лікарями психіатричної лікарні, і з правоохоронними органами.
Водночас Андрій Соловйов занепокоєний тим, що держава прийняла рішення про ліцензування надання соціальних послуг. З формальних ознак діяльність організацій, подібних «Источнику», попадає під дію цих документів. Але механізму реалізації немає: копіювання за образом і подобою стандартів для державних служб, на думку керівника Центру реабілітації наркозалежної молоді, у корені неправильно. У роботі, що будується на принципах волонтерства, необхідно буде вести реєстрацію у п’ятьох журналах, супроводжувати свою діяльність величезною кількістю документації. Отже, хвилюється Андрій, необхідно буде шукати гроші на оплату праці тих, хто професійно займеться складанням звітів, довідок і т. п. документів. Тим самим підриваються основи добровільного служіння.
У момент мого приїзду в «Источник» курс реабілітації тут проходили п’ятеро молодих людей, серед яких — дві дівчини. Одна з них зголосилася на вечерю приготувати дріжджові оладки. Андрій Соловйов не заперечував.

Севастополь—Розсошанка.