Після того, як Івану Ковальову, командиру диверсійного загону спецпризначення 9-го гвардійського батальйону Південно-Західного фронту, вдалося живим вирватися з катівень гестапо, його викликали в Москву. Пояснення Ковальова «смершівці» не сприймали, назвали його легендою. Відважного бійця мали розстріляти як зрадника Батьківщини.
— Мені так і казали тоді: тебе розстріляють, — обличчя в Івана Платоновича стає зосередженим, він робить довгу паузу в розмові. — Але минав час, а допити тривали. Я письмово й усно повторював одне й те саме: як, з ким і чому опинився в гестапо і як утік звідти. А вони не вірять — і край. Потім до мене дійшло: у контррозвідці чекали, що привезуть із-за лінії фронту. Там, виявляється, в деталях перевіряли написане мною пояснення...
Особисте
Навіть нині про цей епізод своєї фронтової біографії Герой Радянського Союзу генерал-майор у відставці Іван Ковальов згадує з болем у  серці...
Три дні в комендатурі гестапо
У містечко Слонім, що в Білорусії, Іван Ковальов пішов у розвідку з новачком загону — Михайлом Черняєвим. Він був родом із Слоніма, тому над кандидатурою напарника не довелося довго думати. Перед тим у бою загинув санінструктор загону. Без нього ніяк не могли обійтися. Ковальов змушений був звернутися по допомогу до партизанів. Це вони рекомендували Черняєва. У місто добрались у базарний день. На ринку — повно людей з усіх усюд. Німців з автоматами теж немало. І не тільки на воротях. Нишпорили повсюди. Одяг на диверсантах був такий, який носила більшість селян, — лахміття та й годі.
Черняєв попросився в командира провідати матір і сестру. Давно не бачив їх. Як не скористатися такою нагодою? Лише на півгодини відпустив його Ковальов. А коли той повернувся, несподівано ринок почали оточувати фашисти. Здійнялася паніка. Черняєв вивів командира добре відомою йому стежкою. Вона вела до містка. По дорозі відстрілювалися від переслідувачів. Ще трохи — і сховалися б у лісі за річкою. Та за мостом німці влаштували засідку.
Три дні їх допитували в комендатурі гестапо. Тримали в окремих камерах. Ковальову випекли всі нігті на руках. Командир не відкидав думки про те, що це новачок міг навести на них гестапівців. А Черняєв тоді ще не знав, що його здала ворогам рідна сестра. Пізніше довідався, що вона була коханкою начальника комендатури. Як тільки брат переступив поріг будинку, одразу ж повідомила про це комендантові.
На четвертий день затриманих повезли на розстріл. Командир не впізнав солдата — Черняєву вирвали частину язика, він не міг вимовити жодного слова, обличчя посиніло, розпухло. Він не зводив очей з командира, ніби хотів про щось попередити. Везли їх в автомобілі порожніми вулицями ще сонного міста. У тісному фургоні полонених вартував дебелої статури фашист з автоматом. Ще один автоматник сидів у кабіні поруч з водієм. Черняєву вдалося розв’язати мотузку на руках. Він зі злістю звіра накинувся на гітлерівця. Вирвав автомат. Розстріляв з нього другого конвоїра і водія. Патруль, який прибув на місце перестрілки, почав переслідувати втікачів. На тому ж містку Ковальов отримав кулю в спину і впав у воду. Пораненого взяв на плечі Михайло.
Коли Ковальов опритомнів, побачив, що лежить у лісі під розлогим дубом. Поруч лежав непритомний Черняєв. Обох їх маскувало гілля дуба, що звисало до самісінької землі. Пізно вночі вони постукали у хатину лісника. Ковальов назвав пароль...
Через день Ковальова і Черняєва літаком доставили в Москву. Ще лікарі не встигли надати першу допомогу, а в них уже брали пояснення люди з контррозвідки.
Бурундучок пустив під укіс 85 фашистських ешелонів
— У мене в загоні була кличка Бурундучок, — усміхається Іван Ковальов. — Ну, не вдався я зростом, що тут удієш, а в нас хлопці на язичок були гостренькі, ось вони й приклеїли мені ймення. Через свій зріст навіть на Параді Перемоги у Москві в 45-му плентався останнім у хвості колони...
Хоча Ковальову погрожували стратою, на дні серця у нього все одно жевріла надія, що «перевіряльники», яких контррозвідники відправили за лінію фронту, підтвердять його слова.
— На той час я вже знав одну з таємниць диверсійної роботи, — каже Іван Платонович. — Про кожну операцію радянських диверсійних загонів у Москву доповідали як мінімум дві структури. Найперше звітував сам загін. Але головну увагу звертали на інший звіт. Його готували законспіровані розвідники. Одного разу саме вони врятували нас від неприємностей. Ми повідомили про знищений міст. А на фотознімку зображення переправи виглядало так, ніби вона ціла. Виявляється, фото робили з літака і не під тим кутом, тому так і вийшло. Але розвідник, який перевіряв нашу роботу, підтвердив, що переправа не діє, бо середина мосту розірвана.
— Можете нітрохи не сумніватися в наведених мною цифрах, — усміхається співрозмовник, — їх підтвердження обов’язково знайдете при бажанні в архівах. Запам’ятайте, Бурундучок зі своїми хлопцями пустив під укіс 85 фашистських ешелонів та знищив 16 ворожих гарнізонів. Приписки при Сталіні не проходили. Навіть у жорстоких умовах бойових дій контроль був точний, як в аптеці.
Команду про знищення Ленінграда мав дати сам Сталін
Загін Ковальова діяв переважно на території Білорусії. Виконували диверсанти ще одне надзвичайно відповідальне завдання у блокованому Ленінграді. «У місті-красені ми мінували найважливіші народногосподарські об’єкти, — продовжує розповідь Іван Ковальов. — І не тільки. Міни були встановлені у будинках всесвітньо відомих музеїв, картинних галерей. Якби тільки фашисти прорвали оборону, все злетіло б у повітря».
Виконання цього завдання контролював сам Сталін. За словами Ковальова, вождь мав дати команду, після чого в Ленінграді по радіо зазвучала б мелодія якоїсь пісеньки. Це й був радіосигнал для приведення в дію всіх закладених мін та вибухівок.
Після Ленінграда загін Бурундучка закинули у тил ворога виконувати пекельну роботу — знищувати будинки, в яких квартирували гітлерівські штаби та комендатури, руйнувати мости, пускати під укіс ворожі ешелони.
— Звичайно, було страшно, — каже ветеран. — Але, повірте, навіть у тих умовах не обходилося без жартів. Що то за війна без жартів? У нас казали: не журися, бо сумного куля шукає, а веселого боїться. Якось стрибали з літака. За бортом глупа ніч, холод собачий. Питаю інструктора: якщо парашут не розкриється, за яку тоді ручку сіпати? А він мене коліном під заднє місце, а навздогін кричить: «Сіпнеш себе за своє хазяйство між ногами!»
На звання Героя не сподівався
Перед армією Іван Ковальов працював у Нікополі на Південнотрубному заводі. На фронті — з перших днів війни. Захищав від фашистів Москву. Був поранений. Після лікування опанував професію сапера. Відважного та ще й кмітливого бійця, про якого казали, що в нього повна кишеня жартів, зарахували до диверсійного загону спецпризначення 9-го гвардійського батальйону мінерів Південно-Західного фронту.
...Їх, членів загону Ковальова, тих, хто залишився живим, вишикували у спортзалі розвідбази у Москві. Обшукали до нитки. Навіть змусили зняти спідній одяг. Полковник контррозвідки, якому безпосередньо підпорядковувався загін, зупинявся біля кожного і пильно вдивлявся в очі. Кожному говорив про ті факти, про які, можливо, не всі знали. Тепер, коли війна наближалася до завершення, навіть контррозвідник дозволив собі дещо оприлюднити на загал.
— То як, Черняєв, будеш і після війни банки та магазини грабувати?
Тільки тоді Ковальов дізнався, що його Мишко Черняєв до війни був, як-то кажуть, «ведмежатником», авторитетом серед грабіжницької братії, за що й тягнув строк у тюремній камері. Попросився на фронт. Коли ешелон, в якому їхав їхній підрозділ, знищили ворожі літаки, пішов у партизани. Як опинився в загоні диверсантів, про це вже згадувалося вище.
До речі
Повідомлення про присвоєння звання Героя Радянського Союзу Івана Ковальова наздогнало вже після війни. «Мабуть, після того, як у Москві ретельно проаналізували наші розбої і роздраї, — усміхається співрозмовник, — то не повірили, що стільки може зробити один загін. Але ж ми зробили! Я вам забув розповісти, як узяли в полон одного дуже поважного німецького генерала. Та хіба про все розкажеш?..»
Депутат подарував фронтовикові мундир
Недавно Івану Ковальову присвоїли звання генерал-майора. А в нього тільки однострій з погонами полковника. Не сподівався вже Іван Платонович, що ще вдасться надягти генеральський мундир. Хто йому дасть на таке гроші? Виручив депутат Вінницької облради, голова правління швейного підприємства ВАТ «Володарка» Леонід Гавриш. Коли довідався про те, що ветерану присвоєно нове звання, доручив своїм підлеглим провідати Героя у його рідному селі Тарасівка Жмеринського району, а заодне зняти мірку. На День Перемоги відважний фронтовик вийде в обновці.
Зі святом Вас, шановний Іване Платоновичу! Довгих-довгих років життя з такою ж повною кишенею жартів!..
Вінницька область.
 

На знімку: Герой Радянського Союзу Іван Ковальов (ліворуч), ще у формі полковника, та Герой України, депутат Вінницької облради, голова всеукраїнської партії «Захист дітей війни» Анатолій ПаЧевський.

Фото автора.