... Дивлюся на картини Федора Стегереску й відчуваю, як розкривається душа. Раптом починають складатися в риму думки, з’являється відчуття легкості. «Що відбувається? — запитую себе. — У чому полягає чаклунство цього художника? Чому його картини не відпускають, огортаючи приємним теплом?» Звичайні сюжети, знайомі образи, традиційні теми — але все інакше. Федір розширює рамки простору і наче переносить тебе в створений ним світ, де сам почувається комфортно й вільно. Згодом він спробує пояснити природу цих відчуттів. І першою буде така фраза: «Коли я працював на шахті...»
На шахтах Донбасу він почав трудитися через обставини. Виріс Федір у Молдові, малював з дитинства і після закінчення школи вирішив продовжити навчання в художньому училищі імені Рєпіна в Кишиневі. Але в радянський час вступити в престижний навчальний заклад без «блату» було майже неможливо. Федір підрахував: щоб одержати статус студента, йому доведеться простояти в черзі років ... десять. Він вирішив не гаяти марно час. Заробити багато грошей, набути досвіду, який допоможе прорвати бар’єри суворої комісії. На той час добрі гроші можна було заробити в Донбасі, отож сюди і приїхав. І сталося так, що замість художнього училища вступив у професійно-технічне, яке готувало гірників. На шахтах Луганщини Федір Стегереску пропрацював загалом 18 років. На шахті 1-2 «Ровеньківська» вісімнадцятирічного випускника ПТУ поставили в бригаду, в якій зібрали одних п’яниць, дебоширів і прогульників. Здавалося б, чого можуть навчити ці люди? І все-таки вони вміли працювати й навчили новобранця багато чого хорошого, що потім допомогло в житті. Так вийшло, що буквально в перші дні його працевлаштування в шахті стався обвал, під час якого було смертельно травмовано одного з гірників. Молодий підземний електрослюсар тоді вперше зрозумів істинну цінність людського життя і здивувався тому, як буденно, без усілякого драматизму гірники сприймають смерть. Вийшовши на поверхню й потрапивши в обійми світла, Федір по-іншому глянув на те, що раніше не викликало захоплення. Зелена трава, комашка-мурашка, купол старої церкви...
Сьогодні Федір не пише на шахтарську тематику і так це пояснює:
— Шахту я не малюю. І не тому, що мені не цікава ця тематика або наводить на сумні думки. На шахті все по-чесному. Там все справжнє. Брехати, придумувати не можна. Шахту я сприймаю дуже емоційно, без певної конкретики. Думки просяться на полотно у вигляді абстракції, авангарду. Якщо все реально показувати, скажімо, як шахтар тримає відбійний молоток, або керує вугільним комбайном — моє натхнення зникає, виникає якась пляма. Час фотографічної передачі професійної діяльності людини, як у радянський час, давно минув.
Дивлячись на картини Федора, розумієш, чому йому не пишеться на індустріальну тему. Ця людина — великий романтик. Його вабить краса, що несе позитив. При цьому він передає реальність не з фотографічною точністю, а малює те, що відчуває, що бачить у якомусь іншому вимірі. Наприклад, усім відоме місце біля брудної й зарослої річечки Луганки він перетворює на затишний куточок, де свіжі трава й чисті береги, привільно розкинувся квітучий чагарник, манячи метеликів і бабок. Заледве пізнаєш це місце й посміхаєшся: так, красиво... І цілком реально. Оптимізм Федора заразливий.
Він не схожий на інших. Він не є членом Спілки художників України й не прагне ним стати. Стверджує, що не хоче прославитися й заробити багато грошей. На цей рахунок у нього своя філософія: захочеш багато грошей — Бог все забере. Тому задовольняється тим, що має. На життя й творчість вистачає. А ось молодих художників жаліє. На думку Федора, у Луганську багато талановитої молоді, але вона залишається незатребуваною. Звестися на ноги без сторонньої допомоги дуже важко. Сьогодні все дорого: утримання майстерні, фарби, полотна і пензлі. А найголовніше — немає можливості вигідно продати свої роботи. Віднедавна друзі та знайомі почали приводити до Федора художників-початківців. Але не для того, щоб він розкрив їм секрети свого живопису, а щоб навчив їх сприймати життя, як сприймає його сам, — насамперед бачити добро, прагнути передати позитивні емоції, які потім допоможуть іншій людині відтанути душею і серцем. Це почерк Федора Стегереску.
Днями в Науково-дослідному інституті духовного розвитку людини Східноукраїнського національного університету імені В. Даля відбулася презентація тематичного циклу його картин «Храми Луганщини». Виставка невелика, усього 17 робіт, але враження залишає величезне. На презентацію прийшли друзі-шахтарі Федора. Вони трималися окремо і помітно цікавилися тим, що казали відвідувачі виставки про картини. Було очевидним, як пишалися вони своєю дружбою з Федором. Адже цей художник вийшов з їхнього середовища. Шахтарського.
Луганськ.
На знімку: луганський художник Федір Стегереску.
Фото автора.
