Читач «Голосу України» розробив план виходу АПК із кризи
Нині до країни ввозять величезну кількість товарів, які за фінансової і, що ще важливіше, організаційної допомоги держави ми самі могли б виробляти і експортувати. Насамперед це стосується продукції сільського господарства. Воно вкрай розорене через безвідповідальність колишніх керівників країни, їхнє бажання довести західним лідерам свою ворожість до всього, що пов’язане із соціалізмом, і відданість ідеалам, яка зазнає сьогодні краху, «ліберального» капіталізму.
Вони зруйнували колгоспи і радгоспи шляхом поділу і роздавання землі в приватні руки, останнім виявилося не під силу її обробляти. Потужну колгоспну техніку рослинницьких комплексів і великі тваринницькі комплекси розділити було неможливо. Їх розтаскали на металобрухт і будматеріали. На цьому ніхто особливо не нажився, але всі втратили. Розпаювання колгоспного майна й землі призвело до занепаду сільгоспвиробництва. Дрібні господарства не можуть стати рентабельними. Вони не мають коштів для придбання сучасної техніки й достатньої кваліфікації для її експлуатації. Гроші, які вкладалися в сільське господарство останні півтора десятка років, ішли як вода в пісок.
Здавання селянами землі в оренду дає змогу животіти на нетрудові доходи. Альтернатива цьому — наймитувати у великих приватних хазяїв, які мало чим відрізняються від недоброї пам’яті кулаків і поміщиків. І те й інше погано.
А чим були погані колгоспи і радгоспи? Тільки тим, що залишалися безправними маріонетками в руках некомпетентної партійної номенклатури. Досить було зробити колгоспи вільними учасниками ринкових відносин, і наше сільське господарство піднеслося б на недосяжну для дрібних фермерських господарств Заходу висоту. До цього ще можна повернутися, поки земля сільськогосподарського призначення не стала товаром. На досвіді кращих колгоспів радянського часу, деяких зі збережених до нашого часу, і кращих закордонних господарств необхідно розробити типові проекти рослинницьких, тваринницьких і комбінованих комплексів, оснащених за останнім словом науки і техніки. У такі сільськогосподарські кооперативи селяни вклали б подаровані їм земельні паї. А держава виступила в ролі інвестора та організатора. Водночас не варто гнатися за кількістю таких господарств, але оснастити їх на вищому рівні. Спочатку нехай буде по одному на кожний район, де цього найбільше захочуть самі люди.
Вкладання державних коштів у виробництво продуктів харчування стане найефективнішим. Але жодним чином не в нині існуючу систему виробництва сільгосппродукції дрібними приватниками, тимчасовими орендаторами. Гроші ці не потрібно роздавати ні власникам підприємств харчової та переробної промисловості, ні торговцям, які збільшують ціну продуктів у рази. Для того щоб прибуток не відчужувався від виробників на останніх етапах, як це відбувається нині, варто створити нову, конкурентну для існуючої, мережу переробки, транспортування і торгівлі продукцією сільського господарства усередині країни, а також поставки на експорт.
Закупівля сільгосптехніки на вітчизняних заводах, будівництво необхідних приміщень, тваринницьких ферм, зерно- і овочесховищ, силосних башт, підприємств з переробки продукції та необхідної селу інфраструктури створить додаткові робочі місця не тільки в сільському господарстві, а також у багатьох інших галузях промисловості. Таке вкладання коштів буде найефективнішим із всіх можливих для нашої економіки.
Київ.
