Дозвольте й мені висловитися по суті проблеми, порушеної полковником Гречком. Я не вважаю, що одне свято обов’язково має відзначатися «замість іншого». Адже поки живі ті, хто служив у Радянській Армії, — в них гріх відбирати 23 лютого. Але також гріх обзивати загиблих під Крутами чиїмись «синками». Вони, як і ми, воювали й загинули за Україну й були, як і ми, її синами. І героями вони стали аж ніяк не за указівкою нинішнього Президента — а тоді, коли з честю склали свої голови. Вони, до речі, були зовсім діти, студенти та гімназисти. І вже тим паче нерозумно називати їх «поплічниками фашистів».
Отже, я за те, щоб обидва ці дні (29 січня та 23 лютого) вільно в нашій країні відзначалися — принаймні, доти, поки про 23 лютого є кому пам’ятати.
Для мене це важливо тому, що в нас, на жаль, дуже часто робляться такі підміни — одне замість іншим. Не треба далеко шукати приклади. 22 лютого нинішнього року в нас дуже галасливо відзначали річницю виведення радянських військ з Афганістану. Ветерани-афганці одержували квартири, ордени, Їх вшановували. Я слухав і думав: а чи згадають, що в цей день 65 років тому ми визволили від гітлерівців Кривий Ріг? Так думав не один я. У той день мені зателефонував киянин Василь Іларіонович Ємець. У бої на станції Милорадівка під Кривим Рогом він, командир батареї, втратив дві гармати з чотирьох, але зупинив «тигри», що прорвалися. Я це бачив. Він запитує: чому нас не згадали? Що я йому скажу?
До речі, там само, на станції Милорадівка, загинув командир взводу розвідки з нашої 236-ї дивізії, герой Дніпра, сержант Льоня Шиловський, родом із Полтавщини. Але на місці його загибелі тепер, кажуть, стоїть пам’ятник афганцям. Ось це і є те, що я називаю «одне замість іншого». Нехай би стояв той пам’ятник — але не замість, а разом з іншими.
У Президента Ющенка давно лежить моя пропозиція: поставити в Києві, поруч з обеліском Невідомому солдатові, чотири пам’ятні знаки нашим співвітчизникам, що загинули під Крутами, в Іспанії, на Халхін-Голі, у Фінляндії. Адже у Фінляндії, в тій короткій війні, за один день гинуло більше наших солдатів, ніж за всі 10 років Афганської війни. Там загинула Київська імені Щорса 44-та дивізія, сформована на Україні. І ось із 16 тисяч залишилися живими тисяча. Удруге ця дивізія загинула під час оборони Києва. І що? Є хоч один пам’ятник їй? Пам’ятників афганцям незабаром буде більше, ніж солдатам Другої світової. А фіни тим часом поставили пам’ятний знак нашій 44-й дивізії в місті Суояссалмі.
Я, звичайно, розумію, що Президент України не зможе зараз виконатити моє проханння про ці чотири пам’ятні знаки. На Президента й так з усіх боків тиснуть різні потужні сили, і кожна відстоює «свій день у календарі». Але коли-небудь ці чотири (або більше) пам’ятні знаки повинні все-таки стати поряд — якщо ми хочемо, щоб ветеранів поважали з а в ж д и, а не в окремі свята.
З повагою, Григорій ГЕРАЩЕНКО, полковник, ветеран боїв на Халхін-Голі, учасник радянсько-фінляндської та Великої Вітчизняної воєн.
Київ.
На знімку: Григорій Геращенко.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
