Із досьє «Голосу України»

Євген Матвєєнко — уродженець села Замостьє Суджанського району Курської області. Навчався в Сумах. Після служби в Радянській Армії навчався на юридичному факультеті МДУ імені Ломоносова. Потім працював в органах прокуратури, апараті обласної ради та державної адміністрації Сумської області. Заочно закінчив економічний факультет Харківського сільськогосподарського інституту. Нині очолює Сумську обласну організацію Союзу юристів України, обраний головою координаційної ради Спілки об’єднань громадян «Громадянська асамблея».

Наприкінці минулого року громадськими структурами Сумщини створено першу в Україні Спілку об’єднань громадян «Громадянська асамблея».Першочергова мета нової громадської інституції — об’єднання теоретиків і практиків, представників усіх громадських організацій для концентрації колективних зусиль, спрямованих на зміцнення правових та організаційних засад місцевого самоврядування, розширення повноважень місцевих громад, зміцнення влади на місцях та взяття нею всієї повноти відповідальності за розв’язання проблем, пов’язаних із забезпеченням життєдіяльності пересічних громадян.У планах нової громадської організації — формування регіональної еліти для протидії тим, хто ставить власні привілеї вище за державні, а також встановлення ефективної взаємодії органів влади з громадою, об’єднання зусиль для розв’язання проблем громад, підвищення громадської активності, ініціативи, залучення представників громади до процесу розвитку регіону, налаштування та формалізація тісних юридично узаконених стосунків між владою та громадськими організаціями.Головою координаційної ради Спілки об’єднань громадян «Громадянська асамблея» обрано керівника Сумської обласної організації Союзу юристів України Євген Матвєєнка.«Громадянська асамблея» провела свій перший «круглий стіл» на тему: «Стан та шляхи удосконалення взаємодії територіальної громади та влади на місцевому рівні», в якому взяли участь провідні юристи, вчені, економісти, соціологи, політологи та політики регіону.

Влада для народу чи народ для влади?

Саме так можна сформулювати головне питання, на яке намагалися дати відповідь учасники «круглого столу». У цьому контексті вони прагнули з’ясувати, за яких умов територіальні громади справді можуть стати господарями власної долі? І яких, власне, змін потрібно домогтися, щоб замість нескінченних декларацій та обіцянок місцеві громади отримали реальні владні повноваження.

Для всіх українців неефективність місцевої влади вже давно є секретом Полішинеля, наголосив у своєму виступі Євген МАТВЄЄНКО. І головна проблема — в недосконалій законодавчій базі. Сьогодні ні в кого не викликає заперечень, що публічна влада відірвана від інтересів громад. Конфлікти між ними стали буденно-сірою ознакою української дійсності. Здається, обурюватись у пересічних українців вже немає сил. Люди зневірилися й, не добираючи слів, клянуть усіх, хто ще вчора обіцяв побороти корупцію та наблизити «світле» європейське завтра.

І справді, приклади «щирої братської» взаємодії між владою і громадою, зокрема, на Сумщині, видно неозброєним оком на кожному кроці. Це й «узгоджена» повсюдна забудова міських територій, виділення земельних ділянок «вибраним» — депутатам та представникам правоохоронних органів — для індивідуальної забудови, урізана до нуля матеріально-технічна база, передусім сільських і селищних територіальних громад, безчинства правоохоронців, свавілля судової гілки влади...

— Сьогодні, — продовжував Євген Матвєєнко, — високі темпи соціально-економічного розвитку притаманні лише країнам, де по-справжньому налагоджено ефективний діалог між громадами та владою. Тим часом в Україні такий діалог практично відсутній, а його ефективність не відповідає жодній критиці. Причина — недосконалість вітчизняного законодавства, в тому числі й Конституції України. Так, згідно зі статтею 5 Основного Закону України, єдиним джерелом влади у нашій державі є народ. Насправді голос громади ледь-ледь чутно лише на рівні міст. Стосовно ланок районного і обласного рівнів, то громада практично немає жодного впливу на формування влади. Так, зокрема, громада формує місцеві ради за списками. І як у цьому разі бути із задекларованим принципом прямого голосування, передбаченим Конституцією як норма прямої дії? Я вже не кажу про «вплив» громади на судову гілку влади.

Ще одна проблема, яка потребує нагального розв’язання, — межа діалогу між владою та громадою. Можна навести безліч прикладів відірваності громади від процесів управління. Взяти хоча б «справедливий» розподіл земельних ділянок. Перед виборами майбутні можновладці ледь не золоті гори обіцяють своїм виборцям. А всядуться у владні крісла — і немов заклякають. Для перспективи справжнього діалогу необхідно не так уже й багато. Насамперед розширення ролі громад у формуванні виконавчої влади на районному і обласному рівнях. Адже в Європейській Хартії місцевого самоврядування чітко зазначено, що виконавчі органи мають формуватися органами місцевого самоврядування. Які, в свою чергу, для реалізації в повному обсязі своїх повноважень повинні мати доступ до фінансових ресурсів і бути самодостатніми в економічному аспекті.

На переконання голови Охтирської районної ради Юрія СИТНИКА, оптимальна модель співпраці місцевого самоврядування та громади, з її інтересами, можлива за умови реалізації тими-таки органами місцевого самоврядування делегованих їм повноважень та захисту економічних, соціальних та політичних прав людей через гармонійне поєднання інтересів окремого індивідуума та суспільства.

Узяти хоча б ті-таки районні, сільські і селищні ради районного підпорядкування, які й досі залишаються економічними заручниками районних державних адміністрацій. Останні, по суті, є володарем дум і надій усіх тамтешніх громад: формують бюджет, дбають про його наповнення та відповідають за виконання. А органи місцевого самоврядування ніби п’яте колесо до воза, чи то приший кобилі хвіст. Прикладів на три гарби набереться...

Минулого року по Охтирському району в консолідований державний бюджет надійшло більш як мільярд гривень(!) податків. Водночас район роками залишається дотаційним. Торік, зокрема, дотації з держбюджету перевищили 35 мільйонів гривень. Виникає цілком закономірне запитання: звідки така диспропорція в бюджетоутворюючого району Сумської області?

У чому проблеми сільських громад?

Передусім у неспроможності формування власного бюджету. У тих громад, які отримують доходи від діяльності своїх комунальних підприємств, просто-таки силоміць експропріюють кошти з бюджету і спрямовують іншим громадам. Тому сільські громади не зацікавлені в капіталізації та обслуговуванні своєї власності своїми силами.

Перепон сільським громадам на шляху до самостійності — не злічити, підкреслювали учасники «круглого столу». Взяти, приміром, послуги пенсійного та інших соціальних фондів. Отримати їх можна лише в районному центрі. Тож без спеціального закону про громаду, за яким їм буде надано право спеціального підпису, електронної довідки в усіх сферах соціального життя, розмови про принципи субсидіальності на території України ламаного гроша не варті.

Не менш актуальним питанням залишається також проблема залучення коштів сільськими громадами. В Охтирському районі, приміром, на сьогодні розроблено і затверджено проекти для участі в семи інвестиційних програмах ООН та Європейського банку реконструкції та розвитку. Це технології з енергозбереження, будівництва водогонів, реконструкції комунального господарства тощо. Однак усі вони практично мертвонароджені, оскільки через відсутність коштів сільські громади не спроможні профінансувати свою дольову участь у цих проектах. Така участь, бачте, не передбачена Бюджетним кодексом. І громада з простягнутою рукою і на напівзігнутих змушена звертатися по допомогу до районної або обласної ради. А там ще дивитимуться: поклін улесливий чи не дуже...

— Отже, — підкреслив Ю. Ситник, — назріло питання негайної розробки та застосування механізму для стимуляції сільських громад для заробляння додаткових коштів.

Учасники «круглого столу» одностайно дійшли думки, що справжнє гальмо на шляху розширення самостійності органів місцевого самоврядування — районні державні адміністрації. Без погодження з головою цього архаїчного органу сільський голова не має права витратити бодай копійки з бюджету, затвердженого і прийнятого сесією сільради та узгодженого в усіх (від районної до обласної) фінансових інстанціях.

Міський голова Ворожби Андрій ДРУЖЧЕНКО у своєму виступі акцентував увагу на недосконалості системи оподаткування, яка зв’язує органи місцевого самоврядування по руках і ногах.

— Ми бідні через недолугість більшості наших законів, які фактично стрижуть наші бюджети під «нульовку». У нашому місті лише два підприємства нині сплачують податок з доходів фізичних осіб, решта — до бюджетів інших міст. Тож у місті залишається заледве 25 відсотків чесно зароблених коштів.

Колишній очільник Сумської облради, нині радник голови Сумської облдержадміністрації Марк БЕРФМАН розпочав свій виступ з риторичного запитання: «Чи потрібне нам місцеве самоврядування взагалі? Якби українське суспільство по-справжньому переймалося його долею, то нізащо не допустило б, щоб воно опинилося під п’ятою у можновладців. Апробована в Європі століттями, у нас ця владна ланка буде затребувана тільки за умови появи в Україні громадянського суспільства, критичної маси людей, спроможних аналізувати процеси, що відбуваються в країні, і які не будуть сліпо сприймати на віру обіцянки всіх можновладних обіцяльників.

Для цього потрібно, щоб кожен із нас відчув відповідальність і спрямував свої зусилля на боротьбу з популізмом. Доки ці завдання не буде розв’язано, ні про які реформи в країні й мови бути не може.

— Для оздоровлення та виведення місцевого самоврядування із затяжної кризи необхідна насамперед його деполітизація. Тобто жодних списків: ні закритих, ні відкритих, ні арабською в’яззю, ні китайськими ієрогліфами, — продовжував Марк Берфман. — У нас усе відбувається з точністю до навпаки: нам навіть вдалося викорінити зв’язок депутатів з виборцями. Довикорінювалися до того, що тепер депутатів закріплюють за округами. До того ж усюди: і в обласній, і в міських радах. Як свого часу уповноважених по заготівлях сільгосппродукції. І сміх, і гріх.

Учасники «круглого столу» також погодилися, що будь-яка влада, у тому числі й місцеве самоуправління, — фікція без наявності в неї ресурсів. Наявне нині ресурсне забезпечення перетворює всіх нас на утриманців. Щоб покінчити з цією практикою, необхідно перейти на формування бюджетів на основі системи соціальних стандартів і гарантій держави. Найприкріше те, що закон про соціальні стандарти і соціальні гарантії держави, який повинен лягти в основу Бюджетного кодексу, було прийнято Верховною Радою України ще 2000 року. І весь цей час Україна чомусь ломиться у відкриті двері. Тож, на переконання учасників, доки бюджетне планування не здійснюватиметься на основі соціальних стандартів, місцеве самоврядування в нашій державі — фата моргана. Не більше. Корінь нинішніх суперечностей у тому, що не влада обслуговує українське суспільство, а суспільство обслуговує владу.

Системне й цілеспрямоване знищення місцевого самоуправління, зазначали у своїх виступах чимало учасників, розпочалося в нашій державі ще в 1997 році, з прийняття Бюджетного кодексу, за яким ніхто не має права голосу. За ним з’явилися закони про недоторканність депутатів місцевих рад, про імперативний мандат... Усі вони — поодинці і разом — могильники місцевого самоврядування.

У резолюції, прийнятій учасниками «круглого столу», зокрема, зазначено: «В умовах нинішнього загострення соціально-економічної ситуації та погіршення життя громадян особливої актуальності набуває необхідність конституційних перетворень та вдосконалення законодавства стосовно організаційних та правових засад діяльності місцевого самоврядування в Україні. Активізація взаємодії на місцевому рівні між територіальними громадами та владою відкриває шлях для подальшого утвердження принципів незалежного демократичного врядування, стає додатковим інструментом підвищення ефективності управління в інтересах пересічних громадян. Необхідною передумовою поліпшення такої співпраці є обопільна зацікавленість у відкритому публічному діалозі між громадськістю та владою на місцевому рівні. Водночас поліпшення якості діяльності місцевого самоврядування пов’язано з неухильним підвищенням ролі територіальної громади як суб’єкта проведення в життя місцевої політики. Така необхідність зумовлена не лише змінами конституційного формату влади, а й потребою приведення існування й діяльності системи місцевого самоврядування України у відповідність із демократичними принципами, європейськими і міжнародними стандартами та цінностями...».

Участь у «круглому столі»взяв Владислав ЖМУРКОВ.

Сумська область.