Фотознімки, зроблені в Україні в 1941—1942 рр. солдатом вермахту, до редакції «Правди України», де я тоді працював, із німецького містечка Гутерслоха більш як десять років тому надіслала його онука — Ніна Кройтцфельд. Її дідусь зафіксував своєю камерою миттєвості життя того часу і зробив позначки: «Десь на Київщині, Полтавщині, на Житомирщині, біля Малина». Ніна писала книгу про Другу світову війну і, знайшовши в сімейному архіві фото, подумала: може, хтось відізветься — якщо їх опублікувати в газеті?

І хоча були вже перебудовні роки, але пильні куратори із відповідного відділу ЦК Компартії України, які визначали, чиї військові сюжети треба «подавати», а чиї — ні, забракували матеріал як ідеологічно недоцільний. Незважаючи на те, що знімки були суто цивільними. Довелося чекати кращих часів...

Два роки тому я опублікував знімки та їхню історію — з надією, що хтось упізнає себе, своїх родичів або просто знайомих. Ніхто не відізвався: чи час невблаганно забрав життя цих людей, чи газета не потрапила на очі. Але чомусь фотографії, що залишилися в моєму архіві, не дають спокою — наче я все-таки не зробив чогось дуже важливого. А раптом усміхнена дівчина з двома косами — «Наташа з Полтавщини», як підписав солдат Кройтцфельд, чи одна з двох її ровесниць на прізвище Бріска (а може, це ім’я Пріська, популярне тоді в українських селах) ще живі? Або фото побачать родичі і розкажуть про них. Як склалися їхні долі? Можливо, це була б ще одна, дуже цікава історія...

Фото із сімейного архіву КройтцфельдІв.