Людмила Савільян, 19-річна студентка Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, в лютому цього року святкувала заручини, а в березні юної нареченої не стало... Смерть дівчини потрясла місто.

Боялася «назбирати» пропусків

Як свідчать однокурсниці, Люда за декілька тижнів до смерті хворіла на ГРВІ, хворобу переносила на ногах. Потерпала, що якби залишилася на кілька днів удома, довелося б усі пропуски відробляти, інакше можуть не допустити до іспитів. Навчалася вона непогано, була сумлінною в усьому. До того ж багато інших людей переносять застуду на ногах, і, нічого, одужують. Хто ж знав, що саме Люду підстерігає найжахливіше?!

Хвороба ускладнилася, і юнці різко стало зовсім зле. Поки що є попередній висновок паталого-анатомічної експертизи. Згідно з ним, смерть настала в результаті вірусної пневмонії, що ускладнилася синдромом дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ). Однак медики очікують надходження всіх аналізів.

Більшість лікарів твердять, що медицина була у випадку з померлою студенткою безсилою. Для більшості простих людей це звучить дивно, адже нині живуть і зі злоякісними пухлинами, й зі СНІДом, з тяжкими хронічними недугами доживають до поважного віку. А тут життя обірвалося в 19 років... І, здається, вагомих причин на те й не було.

Мати дівчини, Світлана Іванівна, переконана, що її доньку ще можна було врятувати. За її словами, коли останнього ранку життя її дитини на виклик прибула «швидка», лікарі не зауважили чогось украй небезпечного, зробили укол, порадили давати жарознижувальні препарати, вигріватися. Висока температура після ін’єкції спала. Але невдовзі знову підскочила. Подзвонивши на «швидку», мати отримала пораду давати хворій аспірин. Лікарі на виклик вирішили не їхати, каже Світлана Іванівна, мовляв, на те немає потреби.

У медицині, як ніде, багато різних думок. До прикладу, популярна у москвичів багатопрофільна клініка «Ваше здоров’я» поширює таку інформацію щодо вірусної пневмонії:

«Ця хвороба не піддається лікуванню антибіотиками. Як правило, вона розвивається повільно, її ранні симптоми нагадують симптоми звичайної застуди. Вірусна пневмонія рідко призводить до смерті. Зазвичай хворому призначають постільний режим, аспірин та засоби від кашлю».

Чи не вперше на європейській території з вірусною пневмонією зіткнулися в 2003 році. Із Сінгапуру до Франкфурта-на-Майні прилетів літак, до якого одразу помчали карети з червоними хрестами. Усіх 155 пасажирів було оглянуто, бо на борту перебував пацієнт із рідкісним інфекційним захворюванням легень. Хворого, лікаря та двох жінок, які його супроводжували, було негайно доставлено в закрите інфекційне відділення Університетської клініки Франкфурта-на-Майні. Експерти, коментуючи подію, назвали інфекцію дуже небезпечною. У країнах Південно-Східної Азії в той час швидко поширювалася ця ще невідома форма пневмонії. Уряди Сінгапуру та Тайваню звернулися до своїх громадян із проханням відмовитися від поїздок у Китай, В’єтнам і Гонконг, де було зафіксовано найбільшу кількість захворювань на вірусну пневмонію. Нині лікарі досить часто серед діагнозів летальних випадків називають саме цю хворобу.

...Стан доньки Світлани Савільян дедалі погіршувався. Їй так боліло все тіло, що вона не могла навіть лежати на спині. Металася по кімнаті, не знаходячи собі місця. А далі вирвала кров’ю. Світлана Іванівна о першій годині 55 хвилин ночі знову взялася телефонувати до «швидкої». Бригада прибула і вирішила госпіталізувати хвору. Але клінічна смерть настала просто в кареті з червоним хрестом. У такому стані її доставили в реанімацію. Проте вжиті лікарські заходи були безрезультатними. Менш як за годину перебування в реанімації дівчина померла.

«Дитину не поверну, але не змирюся з байдужістю»

Нині мати покійної намагається довести лікарям, що вони зігнорували виклик. Для підтвердження вона взяла роздруківку дзвінків із домашнього телефону. У ній дзвінок о 20.19 на номер «103» справді зафіксовано. У журналі «швидкої» такий запис відсутній. «Таке можливо, — пояснює головлікар станції, — якщо людина звертається за консультацією». Однак убита горем мати наполягає, що вона таки просила лікарів прибути за їх домашньою адресою. У її житті це вже друга фатальна «пневмонія», що забирає найрідніших людей. Коли Людочці, доньці від першого шлюбу, яку жінка ростила сама, було дев’ять років, помер її вітчим, який замінив дитині батька. «Тут, у місті, медики ставили йому діагноз: пневмонія. Відповідно й лікували. Але чоловіку тільки гіршало. Тоді я повезла його в Хмельницький. Там мене запитали: «Де ви були раніше? У нього рак. Якби приїхали на початку хвороби до нас, то він ще б пожив».

Світлана Іванівна віднесла заяву в міську прокуратуру. Не змогла одразу ж додати копію свідоцтва про смерть доньки — занедужала сама. Розповідає: «До мене приїздили, просили не порушувати справи, мовляв, усе одно цим дитину не поверну. А я думаю: треба. І люди так кажуть. Людин наречений мене підтримує. Ось приїхав хлопець до нас якраз на свій день народження. Він тепер, як сирота, без Людочки».

Вихідні у милосердя

Дехто із сусідів покійної (у цьому мікрорайоні один одного люди знають, як у селі) пояснює відмову медиків прибути на виклик до квартири Савільянів тим, що того дня був якраз святковий вихідний. Але ж «швидка» вихідних не має...

Зовсім недавно з черствістю людей у білих халатах довелося зіштовхнутися особисто й мені. Хоч ця історія ніяк не може бути паралеллю до трагедії Люди Савільян. Зайшовши у справах до міськвиконкому, я затрималася біля ксерокса. І тут у вестибюль вступила літня жінка, яка ледве пересувала ноги, попросила посадити її та намочити холодною водою хустинку. «Я впала на вулиці, — пояснила, — і ось як сильно забилася...» І вона відкинула пасмо волосся зі скроні та відкрила велетенську гематому розміром з яблуко. Працівниця ксероксу, прибиральниця та я, побачивши це забите місце і зауваживши стан жінки, кинулись одразу телефонувати до «швидкої». Перший дзвінок і розмова обірвалися на кількох словах, мене попросили ще раз передзвонити, бо нібито нічого не чути. А далі трубку піднімали і одразу кидали. «Може, це щось із вашим апаратом?» Спробувала телефонувати з кабінету цілодобової служби 005. Картина та сама. Може, в них обідня перерва? У виконкомі вона якраз тривала. Але ж станція працює по змінах! Які там перерви? Хвилюючись, набрала мобільний номер одного з лікарняних посадовців. Він аж образився: що я маю до «швидкої», там свій головний лікар. Я ж лише прохала з його робочого телефону набрати номер «швидкої». Хіба це так тяжко?! І все ж, очевидно, саме він «пробив» мовчанку на станції. Невдовзі карета невідкладної допомоги таки приїхала, і жінку забрали до лікарні. Ніхто зі свідків цієї ситуації не став вдаватися до з’ясовувань причин гри в мовчанку на «швидкій». Ми раді були, що людині нарешті допоможуть. Дав би Бог, щоб допомогли!

Звісно, медики-професіонали менш схильні до паніки, ніж ми, прості смертні. Але, напевно, і їх спокій буває помилковим... Мама Люди Савільян у тривозі за доньку гарячково набрала замість 103 номер 102 — міліцію. Не дивно це ще й тому, що номери всіх спецслужб не так давно змінилися, а народ, звиклий в останні роки до самолікування й саморятування, не так уже й часто телефонує до них...