Про різноманітне меню деяких ненажер у місцях ув’язнення довелося чути не раз. А тут побачив. У Шепетівській виправній колонії № 98 (на знімку). Самі засуджені вивісили на огляд колекцію, виявлену хірургами в шлунково-кишковому тракті співкамерників.

Серед сторонніх тіл — дріт різних діаметрів, елементи ложок-вилок, інші металеві предмети. Чого тільки не ковтають хлопці, щоб опинитися на лікарняному ліжку й «закосити» від праці праведної або навчання. Даремно, лікарі ставлять на ноги швидко, а прізвище того, хто проковтнув «шпагу», у списку неблагонадійних радощів в їхньому житті не додає. Але, зрозуміло, не це «ноу-хау» вирізняє установу від 192 подібних. Дивує тут інше. Цілеспрямованість співробітників, насамперед.

«Колектив підприємства ВК-98 занесено на районну Дошку Пошани», — читаю в дипломі. Колонія націлена на високі та якісні виробничі показники, які «на волі» і вдень зі свічкою не знайдеш.

Ще минулого літа у черзі за продукцією ВК біля прохідної стояли щодня майже сто 40-тонних авто. З багатьох регіонів, де, до речі, теж виробляють залізобетонні вироби й щебінь, товари народного вжитку, вироби для сільгоспмашин і механізмів. Все це й багато чого іншого — в асортименті Шепетівського підприємства. Був би замовник, а виготовити добротні тротуарну плитку, торговельні вагончики, залізобетонні опори, вулики, мило, пам’ятники тут завжди готові. Для цього на території колонії є все: потужний кар’єр, відповідні технологічні лінії, устаткування. А найголовніше — кваліфіковані фахівці, частину з яких готують у професійно-технічному училищі при колонії.

Шепетівська виправна — найбільша за територією, одна з найкращих пенітенціарних установ України. Із 63 гектарів — 45 тут займає промзона.

Так докладно розписую ВК, щоб показати, яким величезним багатопрофільним комплексом управляє полковник внутрішньої служби Леонід Антименюк. І його дружна команда. Керувати непросто. І річ не тільки в контингенті — в установі середнього рівня безпеки відбувають покарання вбивці, ґвалтівники, бандити, грабіжники, злодії, хулігани (...), котрі скоїли злочин уперше. Є, на жаль, і підлеглі, які, м’яко кажучи, не дружать зі статутом, уяви не мають про стройову підготовку. Умудрився один з них трапитися на очі начальнику при мені. Леонід Петрович відреагував гідно: якби цим проблеми й закінчувалися...

Як вижити в кризовий період — ось питання. Де знайти партнера, покупця, товаром для якого завалені склади? Благо, у колонії автономне водо- і теплопостачання, пекарня, підсобне господарство (теплиця, корови, свині, кури, кролики, коні). Але ж без гривневих ін’єкцій віддачі не буде. Як і інша «соціалка» — банно-пральний комбінат, їдальня, клуб, гуртожитки, школа й ПТУ — все це потребує щоденного фінансування. Іти в церкву, зведену на території й просити допомоги справжньому полковникові негоже. Господь міг нагодувати одним хлібом тисячі голодних, але вчив покладатися не на милостиню, а на вудку... Іти, а не стояти, очікуючи, — у характері Антименюка.

Знайомлячись із завидною матеріально-технічною базою, солідною інфраструктурою, порядком за високим парканом, я запитав: яке начало має переважати у начальника — військового, юриста, виробничника? 39-річний Леонід Антименюк мудро уник відповіді, давши зрозуміти, що у керівника все має бути в міру. Я ж зазначу, що у полковника найміцніша жила — виробнича. Він — будівельник. А юристи, соціологи, психологи, працівники режимної служби і побуту, медперсонал лікарні — не тільки виконавчі помічники, а й енергійні, ініціативні колеги.

Разом вони домоглися вразливих успіхів, лідируючи в системі не тільки в організації виробничої діяльності, а й у створенні здорового мікроклімату в колективі, зразкових соціально-побутових умов, у культурному й спортивному житті.

Особливої розмови заслуговує кінологічна служба, яка не знає рівних у регіоні, дільниця соціальної реабілітації, спорткомплекс, приміщення психоемоційного розвантаження, кімнати для тривалих побачень, бібліотека... Одне сказати: начальник колонії не пам’ятає, коли до нього на прийом приходили засуджені зі скаргами на погані умови утримання або «нестатутні» відносини контролерів...

До речі, цікаво, як справи з дотриманням прав ув’язнених в інших колоніях, зокрема, у Вінницькій. Шепетівка, вважаю, може бути прикладом, про Вінницю цього не скажеш. Але це окрема розмова...

Хмельницька область.

Фото автора.