«Якби нині оживили мумію і вона вдихнула наше повітря, то одразу померла б»

Із досьє «Голосу України»

Олег АДАМЕНКО — директор Державного інституту екологічного моніторингу, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, доктор геолого-мінералогічних наук, лауреат Державної премії СРСР в галузі науки і техніки, академік державної Академії екологічних наук України, Української нафтогазової академії, Академії наук технологічної кібернетики України, Міжнародної академії наук, технологій та інжинірингу, член Наукового товариства імені Т. Шевченка, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Очолює наукову школу раціонального використання і захисту природи.

Він знає, що каже, бо останні 20 років свого життя опікується проблемами екології. І вважає, що ми недооцінюємо загрозу людству з цього боку, інакше не фінансували б цю галузь за залишковим принципом. Це настільки обурює науковця, що він має намір назвати свою чергову книжку «Антисофія». «Є таке поняття, як філософія. Так ось усе, що в нас робиться нині, — це «антилогіка», «антисофія», — впевнений вчений. Чи справді у нас є причини хвилюватися за здоров’я своє і своїх дітей, та ще й на Прикарпатті — в регіоні, який має начебто всі чинники (гори, ліси, річки), щоб почуватися у цьому плані безпечно?

Людина має знати, в якому середовищі живе

— Останні ґрунтовні дослідження всіх середовищ міста Івано-Франківська (води, повітря, рослинності, захворюваності) наші вчені робили у 2001—2002 роках, — розповідає Олег Максимович. — Цей так званий екологічний аудит міста проводився за кошти Світового банку (наш проект серед майже півтисячі інших виграв спеціальний грант). Висновки тих досліджень ввійшли до книжки «Екологія міста Івано-Франківська». Якщо буде розроблятися новий генплан обласного центру, хотілося б, щоб вони були враховані. Тодішня міська влада обіцяла це зробити, однак руки до генплану в неї не дійшли. А нинішня начебто хоче розробити для Івано-Франківська екологічний паспорт. Та для цього ті дані треба вже освіжити, бо з часу наших досліджень минуло вісім літ. Зауважу, що перший екологічний замір у місті ми робили 1991 року, другий — 2001-го, а нині могли б провести третій, після якого вже можна було б говорити про моніторинг змін, які відбуваються в навколишньому середовищі, а не лише про одноразові заміри.

— Що показали ті дослідження? Адже навряд чи відтоді екологічна ситуація змінилася на краще.

— Головний висновок був однозначний: екологічна ситуація в місті погіршується. Захворюваність пішла вверх у всіх без винятку 12 екологічних мікрорайонах, на які умовно поділений обласний центр. Скажімо, Київський інститут ботаніки, який був задіяний у проекті, дослідив 15 тисяч дерев на території Івано-Франківська і з’ясував, що 57 відсотків із них перебуває в ненормальному стані за своїми фізичними показниками: захворюваністю кори, гілок, стовбурів тощо. Усі ці дерева мали б підлягати заміні, бо не лише самі хворі, а й передають свої болячки іншим. У книжці вміщено також карту геопатогенних зон міста. На жаль, наша офіційна наука заперечує їх наявність, стверджує, що такого явища у природі нема. Однак коли ми чогось не знаємо і не можемо пояснити, то це ще не означає, що воно не існує. Геопатогенні зони є. І за кордоном у багатьох генпланах міст вони давно враховуються. На згаданій карті можна знайти свій будинок і побачити, розташований він у геопатогенній зоні чи поза нею.

— Але що, крім психологічного тиску, дає людині це знання, якщо вона не має змоги переселитися за межу такої зони?

— Гадаю, кожна людина має право знати, в якому середовищі вона живе і які чинники впливають на її самопочуття. Принаймні розуміти, що коли вона живе в цій зоні, то повинна раз в рік протягом місяця проходити релаксацію в іншому місці, щоб скинути із себе накопичену негативну енергію. Такій людині треба виїхати за межі зони, чи то в Яремче, чи в Сочі, хоча краще відпочивати у своєму регіоні.

З мобільним нашестям потрібно щось робити

— А чи спричиняють загрозу для прикарпатців електромагнітні чи магнітні поля?

— Саме магнітне поле, яке викликається певними об’єктами на глибині, не є небезпечним для людини. Та якщо ви живете в негативному полі, а їдете на роботу в позитивне, і так щодня, то, звичайно, це може бути небезпечно для здоров’я. У нашій книжці є карта магнітних полів на території Івано-Франківська. Щодо мобільних телефонів і їх впливу на наш організм, то з цим нашестям, безперечно, потрібно щось робити. Бо сьогодні всілякі акції дають змогу нашим дітям безкоштовно говорити по мобільнику досить тривалий час, і це дедалі більше поширюється. Якісь обмеження тут, звичайно, потрібні.

— Нашу екологію руйнує і сміття. Чому ми ніяк не дамо йому ради?

— Пригадую, колись наших депутатів возили за кордон подивитися на сміттєпереробні заводи, на які покладалися великі надії. Однак ця справа в нас не пішла. І проблема тут, думаю, в нас самих, нашій психології. Адже для того, щоб організувати роздільне збирання сміття, треба мати на кухні 3—4 окремі відра і потім виносити їх у відповідний контейнер. Оце й усе. У багатьох країнах ця нехитра справа йде, в нас — ніяк. Чомусь це надто складно для наших громадян на психологічному рівні. Якщо ж весь непотріб скидати докупи і сортувати сміття на заводах, то там виникатиме багато проблем. Отож сміття, яке могло б бути джерелом вторинної сировини тощо, в нас не використовується.

«Ми досі не знаємо своїх ресурсів»

— Україну весь час переслідує енергетична криза. Тож нині йде мова про пошук альтернативних джерел енергії. На території Прикарпаття є багато горючих сланців. Чи не можна було б їх підключити до розв’язання цієї проблеми?

— Запаси горючих сланців у Карпатському регіоні й справді великі — мільярди тонн. І багато разів вони вже оцінювалися на предмет використання їх як альтернативного палива. Звичайно, вони можуть горіти, скажімо, у ватрах. Але якби ми їх почали промислово розробляти, то перетворили б Карпати на велетенські рови. Тож геологи ставляться до цього негативно.

— А як ми зі своїми запасами корисних копалин почуваємося серед інших держав?

— Україна посідає 6—7-ме місце у світі за запасами корисних копалин. Стосовно нафти і газу, то в нас їх не дуже багато. Втім, ми досі достеменно не знаємо своїх ресурсів, бо вміємо бурити чужими румунськими верстатами лише на глибину 6,5 кілометра. Та й наші геологи, геохіміки теоретично полічили, що глибше 10 кілометрів не може бути ні нафти, ні газу. Тим часом в Ірані пробурили свердловину на 12 кілометрів і виявили величезне родовище нафти. Азербайджан запросив до себе американців, і вони Південний Каспій так «роздраконили», що країна нині має досить великий видобуток нафти. Казахстан, зокрема півострів Мангишлак, де томився наш Тарас Шевченко, і сусідні території мають багато нафти. Казахстану нині потрібно 8 мільйонів тонн нафти для його потреб, а він спокійно може добувати 30 мільйонів. Звичайно, це не Саудівська Аравія і не Кувейт, але країна може на цьому доволі швидко розбагатіти. Ми поки що не можемо оцінити в цьому плані ні острів Зміїний, ні перспективи видобутку нафти в Керченській затоці. Політична боротьба, яка точиться в Україні, не приваблює інвесторів і заважає розвитку країни.

— Як ви думаєте, на чому б нині найшвидше могла розбагатіти наша країна?

— Україна могла б швидко піти вперед, якби організувала на українському кристалічному щиті видобуток золота, срібла, всіляких благородних металів, дорогоцінного каміння, що могло б стати досить вагомим внеском у бюджет нашої держави. Запаси золота у нас великі. Вони залягають на глибині 100—200 метрів в Одеській, Кіровоградській областях. Але поки що взяти їх звідти важко, бо на це потрібні великі кошти. Знову-таки могла б виручити сільгосппродукція. Якщо поділити площу всієї ріллі на кількість населення в Україні, то отримаємо 0,7—0,8 гектара на кожного з нас. Світова норма становить 0,24 гектара на людину. Тобто ми маємо ріллі в 3—4 рази більше норми. Це означає, що теоретично в нас не може бути голоду. Сільське господарство — це те, що може швидко дати віддачу. Ринок нині заповнюють генетично модифіковані продукти. Але збільшується і кількість людей, які хочуть їсти традиційну, екологічно чисту їжу. І тут Україна могла б себе показати. Адже ця продукція на світовому ринку втричі дорожча за звичайну. Тож моя думка: Україна найбільше могла б узяти із землі. І то дуже швидко.

Івано-Франківськ.