Ольга Москальченко, начальник поштового відділення у селі Головківка Чигиринського району, працює на своєму посту більше 27 років.

— Я так звикла, полюбила свою роботу, — ділиться Ольга Василівна, — що вже й не уявляю себе без неї. Навіть «перетягла» сюди свого чоловіка Івана. Він тепер листоноша і щодня міряє Годіївкою, Титарівкою, Котівкою, П’ятихатками — це кутки нашого села, майже 14 кілометрів...

Головківка справді дуже велике село. Протяжність його вулиць — 34 кілометри, площа — 642 гектари. Кутки розкинулися під лісом, пагорбами, ставками. Місцевість дуже мальовнича, одна біда: лише 13 кілометрів головківських вулиць мають тверде покриття. Тому у негоду, дощі листоношам без гумових чобіт нічого й виходити з пошти.

— Раніше у нашому селі, як і скрізь, — веде далі Ольга Василівна, — люди передплачували багато газет і журналів. Тепер залишилися найактивніші читачі. Серед них є й вірні шанувальники «Голосу України». Це колишній моряк, учасник бойових дій Семен Максимович Лавріненко, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС Степан Сергійович Терновий, ветерани колгоспної праці Софія Іванівна Куць, Олександра Петрівна Джирма та чимало інших. Односельці кажуть, що їм подобається «газета з Києва» за свою розважливість, стриманість, об’єктивність. Особливо стареньким до душі, що «Голос України» виходить п’ять разів на тиждень і до їхньої оселі майже щодня зі свіжим номером прямує листоноша.

Передплачують парламентську газету вчителі місцевої школи, приватні підприємці, працівники сільгосптовариства. Але прикро те, що не отримує «Голос України» Головківська сільська рада. І річ тут, безперечно, не у світовій фінансовій кризі, на яку кивають сільрадівці, а у небажанні забезпечити своїх односельців підшивкою друкованого видання Верховної Ради України. У сусідньому з Головківкою селі Мельники, де ще скромніший бюджет, винайшли кошти на річну передплату. Бо турбуються про те, щоб селянин міг зайти до сільради і знайти у газеті потрібний йому закон, постанову чи юридичну консультацію, які періодично друкує «Голос України».

Утім, працівники сільради у Головківці пообіцяли, що вони «виправляться». Як й інші їх колеги у районі та області. Бо не ходити ж їм щоразу і позичати газету у пенсіонерів, щоб прочитати розповідь про своїх-таки листонош, інших цікавих краян або про завдання та проблеми розвитку органів місцевого самоврядування, до яких вони належать.