Соціальний туризм в Україні: чи стане він «дизайнером суспільства та двигуном економічного розвитку»

За роки незалежності в українському суспільстві сформувалося цілком позитивне ставлення до туризму як чинника індивідуального та колективного вдосконалення, запоруки сталого розвитку країни. У широких колах громадськості визнається доцільність загального права на туризм, яка обумовлюється правом на відпочинок та рекреацію, гарантованим Загальною декларацією прав людини та Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права.Водночас спостерігається непослідовність, нерішучість, а певною мірою навіть замовчування вимог Глобального кодексу туризму в частині «необхідності стимулювання та розвитку за підтримки державних влад соціального туризму і особливо колективного туризму, який сприяє широкому доступу населення до відпочинку, поїздок та відпусток».З цього приводу ми звернулися до знаного фахівця у сфері соціального та масового туризму, голови правління Українського закритого акціонерного товариства з туризму та екскурсій «Укрпрофтур», доктора філософії, заслуженого працівника культури України Петра СЛОБОДЯНА (на знімку).

— Петре Михайловичу, багато поколінь українців користувалися послугами організацій профспілкового туризму, основною функцією якого завжди була саме соціальна спрямованість, що ґрунтується на розвиткові соціальної та біологічної життєздатності населення, наповненні вільного часу особистості активним, змістовним відпочинком. Тема соціального захисту людей завжди була актуальна для туристсько-екскурсійного об’єднання, яке ви представляєте, чи не так? Який стан розвитку цього туризму сьогодні порівняно, наприклад, з радянським періодом?

— Ми відверто пишаємося своєю приналежністю до цього важливого, ємного сегмента ринку всесвітньої туріндустрії. А розпочиналася історія профспілкового туризму ще в далекому і непростому 1936 році. Для керівництва роботою з організації екскурсій, масового туризму, забезпечення соціальних інтересів членів профспілок щодо їх відпочинку та оздоровлення рішенням державних органів було створено профспілкове туристично-екскурсійне об’єднання. Переломним етапом у розширенні його життєдіяльності став 1969 рік. Тоді на виконання спільної постанови державних та політично-громадських організацій керівництво туризмом та екскурсійною роботою, проведенням подорожей та екскурсій у країні було покладено безпосередньо на профспілки. Зокрема, особлива увага зверталась на більш повне використання можливостей для організації туристських та екскурсійних маршрутів на поїздах, автобусах, морських та річкових суднах, особливо для жителів села, робітничих селищ та учнівської молоді.

Туристсько-екскурсійна справа перетворювалась на важливу галузь обслуговування населення. Для того, щоб оцінити потенційні масштаби і стан розвитку соціального туризму, наведемо такі дані. Організацією соціального туризму в Радянському Союзі займалися Центральна рада з туризму та екскурсій Всесоюзної Центральної ради професійних спілок (ЦРТЕ ВЦРПС) і Бюро міжнародного молодіжного туризму ЦК ВЛКСМ (БММТ «Супутник»). Обсяг обслуговування ЦРТЕ лише за один 1989 рік становив 42 млн. туристів і 226,1 млн. екскурсантів, а обсяг реалізованих послуг — 3 млрд. рублів (за загальної кількості працюючих у системі — 170 тис. осіб). Обсяг обслуговування туристів по лінії БММТ «Супутник» того ж року дорівнював 6,2 млн. осіб, а обсяг послуг — 365 млн. рублів (у цінах 1989 року) за кількості працюючих понад 7 тис. осіб. Різноманітні знижки та пільги на туристські путівки перевищували нерідко 50—70 відсотків їх вартості та дотувалися профспілками, іншими громадськими організаціями.

В Україні цю діяльність наймасовіше здійснювали структурні підрозділи системи профспілкового туризму, котрі нині об’єднано в акціонерному товаристві «Укрпрофтур». Так, за період з 1953-го по 2008 рік вони надали послуги 120 млн. туристів і 800 млн. екскурсантів. На сьогодні в об’єднанні функціонують 10 дочірніх підприємств та 17 закритих акціонерних товариств, у складі яких здійснюють фінансово-господарську діяльність 126 підприємств та філій.

За підсумками минулого року обслуговано 618 тисяч туристів та 411 тисяч екскурсантів. Обсяг наданих туристично-екскурсійних і додаткових послуг, виконаних робіт становив 227 млн. гривень. На дітей, підлітків та молодь припадає 27 відсотків (167 тисяч осіб) від загальної кількості «укрпрофтурівських» туристів. Для порівняння: за наявними даними на загальносвітовому рівні зазначені вікові категорії туристів становлять 20 відсотків від їх кількості. Ці вікові категорії, яким пропонувалося 1300 екскурсійних тематичних маршрутів, сумарно становили 60 відсотків від загальної кількості наших екскурсантів. Право здійснювати дитячий, молодіжний, соціальний туризм виборювалося структурами «Укрпрофтуру» на різноманітних тендерах та конкурсах.

— А яке ставлення до розвитку цього сегмента туристичної галузі на міжнародному рівні, в тому числі й у благополучній Європі? Чим там обумовлюється приналежність до організацій соціального туризму? Які здобутки?

— На світовому рівні цими проблемами опікується Міжнародне бюро соціального туризму (БІТС), створене 7 червня 1963 року в Брюсселі. БІТС є одним із членів Всесвітньої туристської організації ООН (ВТО). Остання офіційно підтвердила призначення соціального туризму безпосередньо в Манільській декларації по світовому туризму (1980 рік): «Соціальний туризм — це мета, до якої суспільство повинно рухатися в інтересах менш забезпечених громадян при використанні ними прав на відпочинок».

У Монреальській декларації «До гуманного та соціального ведення туризму», прийнятій Генеральною асамблеєю БІТС 12 вересня 1996 року, цей вид туристичного підприємництва оцінено як «дизайнер суспільства та двигун економічного розвитку». У статті 13 цієї декларації визначено формальні категорії туристських організацій, які можуть займатися соціальним туризмом: «До руху соціального туризму може належати будь-яка туристська організація (асоціація, кооператив, товариство взаємодопомоги, фонд, федерація, неприбуткова організація тощо), яка у своєму статуті або регламенті чітко ставить завдання соціального характеру і мету забезпечення доступності подорожей та туризму для максимальної кількості людей, не обмежуючи себе лише єдиною метою — отриманням прибутків». Приналежність до організацій соціального туризму, на думку членів БІТС, повинна підтверджуватися такими умовами:

— націленістю на спільне вирішення соціальних, просвітницьких та культурних завдань, що сприяють повазі та розвиткові людини;

— чітким визначенням цільової групи споживачів послуг туризму, за відсутності при цьому будь-якої дискримінації з расових, культурних, релігійних, політичних або соціальних ознак;

— невід’ємним елементом турпродукту, що пропонується, є додаткова вартість неекономічного характеру;

— наміром забезпечити гармонічну інтеграцію соціального туризму до місцевого середовища;

— вид діяльності та ціна продукту (послуг) соціального туризму зазначаються в конкретних документах; ціни відповідають заявленому соціальному призначенню; прибуток повністю або частково реінвестується у поліпшення якості туристських послуг, що пропонуються громадськості;

— управління кадрами відповідає вимогам соціального законодавства й націлено на забезпечення задоволеності роботою та постійне підвищення кваліфікації кадрів.

Отже, спираючись на певну законодавчу базу, що визначала б правові, організаційні та економічні засади соціального туризму, можна створити умови для надання дешевого туристського продукту соціально незахищеним громадянам. А це передусім учнівська та студентська молодь, інваліди, пенсіонери, ветерани та інші малозабезпечені верстви населення.

В Європейському Союзі соціальний туризм асоціюється насамперед із клієнтурою з низькими доходами, які не дають змоги користуватися високоякісними туристськими послугами. Для цього в багатьох країнах запроваджено особливий фінансово-економічний та правовий механізм — систему відпускних чеків. Останні випускаються спеціально уповноваженим органом — державним або кооперативним (у Франції, наприклад, це Французька національна асоціація відпускних чеків, у Швейцарії — кооперативна Швейцарська каса подорожей). Чеки закуповуються оптовими покупцями, переважно підприємствами, профспілками, а потім реалізуються фізичним особам зі знижкою. Так, у Франції обіг відпускних чеків становить 1 млрд. євро. У системі соціального туризму тут беруть участь 20 тис. комерційних підприємств, а 135 тис. організацій надають різноманітні послуги соціальним туристам. Функціонує та активно реалізується схожа програма і в Іспанії.

— Що конкретно потрібно для успішного функціонування системи відпускних чеків?

— Наявність та взаємодія таких суб’єктів:

— агенції, що вповноважена здійснювати необхідні операції за чеками (емісію, продаж і сплату). До речі, відпускний чек є платіжним документом із високим ступенем захищеності від підробок. У своєму виконанні чеки — це щось на кшталт чекової книжки, вони мають визначену номінальну вартість;

— оптових покупців відпускних чеків (підприємства, профспілки);

— носіїв та користувачів чеків (окремі фізичні особи);

— підприємств з обслуговування за відпускними чеками.

Основні принципи функціонування такої системи:

— певна агенція здійснює емісію чеків на потрібну суму;

— оптовий покупець попередньо проплачує їх вартість і розподіляє серед працівників підприємства (споживачів) з наданням знижок (знижки різні);

— отримані підприємством обслуговування чеки обмінюються на готівку в агенції, де було здійснено емісію.

Така система дає змогу забезпечити цілеспрямовані витрати коштів, зниження податків і вдосконалювати систему знижок у закладах обслуговування.

— Ви стверджуєте, що в українському законодавстві навіть немає згадки про соціальний туризм. А як формується відповідна законодавча база в нашого північного сусіда — Росії та країнах СНД?

— Експерти вважають, що через економічні та соціальні обставини створення систем соціального туризму і відпускних чеків в Російській Федерації найближчим часом залишається проблематичним, як і прийняття проекту відповідного закону. Але в країні навколо цієї важливої сфери туріндустрії є помітний рух, формується суспільна думка. Проект федерального закону «Про соціальний туризм» обговорювали під час парламентських слухань в Державній Думі у червні 1998 року. Через 10 років в Держдумі було проведено «круглий стіл» з актуальних проблем туризму, в тому числі законодавчих аспектів соціального туризму, зокрема й на регіональному рівні. З 1991 року успішно функціонує Російська асоціація соціального туризму (створена з аналогічної «Укрпрофтуру» профспілкової структури — Російської республіканської ради з туризму та екскурсій). Між іншим, це єдина та найбільша у країні організація, що займається соціальним туризмом.

На відміну від українського законодавства, де взагалі не згадувався соціальний туризм, у федеральному законі про основи туристської діяльності від 24.11.96 р. (№ 132-ФЗ) серед основних понять визначено: «Туризм соціальний — подорожі, що субсидуються з коштів, які виділяються державою на соціальні потреби». Пізніше, 5.02.97 р. під час внесення змін до зазначеного закону зроблено змістовне уточнення: «Туризм соціальний — туризм, що повністю або частково здійснюється за рахунок бюджетних коштів, а також коштів державних позабюджетних фондів (у тому числі коштів, які виділяються в рамках державної соціальної допомоги) і коштів роботодавців».

У червні 2000 року Міжпарламентський комітет Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Російської Федерації та Республіки Таджикистан постановою «Про модельний закон «Про соціальний туризм» рекомендував його парламентам зазначених країн для використання в національних законодавствах. Закон визначає правові, організаційні та економічні основи соціального туризму. Він розглядає цей туризм як один із засобів подорожей та екскурсій, інших туристських заходів, лікування та відпочинку, що реалізує конституційні права соціально незахищених громадян на відпочинок та свободу пересування, зміцнення здоров’я, сприятливе оточуюче середовище, користування закладами культури, доступ до природної та культурної спадщини, на вільне отримання інформації та соціальний захист. У законі використовуються такі основні поняття, як соціальний туризм, соціальний туристський продукт, соціальний тур, базовий стандарт соціального туру, додаткові платні послуги, соціальний турист, туроператор, турагент.

Вводяться специфічні терміни:

організація соціального туризму; членська картка (квиток) учасника об’єднання соціального туризму; відпускний чек. Під організацією соціального туризму розглядається юридична особа або підприємець, що формують, просувають і реалізують на підставі ліцензії соціальні тури на умовах, які визначає національне законодавство. Членська картка учасника об’єднання соціального туризму — це індивідуальний типовий документ первинного обліку добровільних членів відповідного громадського об’єднання. Відпускний чек — типовий фінансовий документ первинного обліку в соціальному туризмі, що є платіжним засобом, який надається в розстрочку громадянину для відпочинку, лікування на умовах колективного договору між робітником і роботодавцем.

У плані запозичення позитивного зарубіжного досвіду законодавчих ініціатив певний інтерес представляє проект російського закону про соціальний туризм в частині пільг і економічних стимулів при наданні та отриманні відповідних турпослуг, а також експлуатації, реконструкції і створенні об’єктів цієї діяльності. Серед них хотів би виділити такі:

— створення фондів підтримки соціального туризму (центрального та регіональних);

— звільнення від податку на додану вартість доходів, отриманих від реалізації соціальних туристських путівок;

— надання 50-відсоткових знижок споживачам туристських послуг соціального характеру в міжсезоння;

— надання учасникам соціального туризму 20-відсоткових знижок на пасажирські транспортні перевезення в період міжсезоння;

— надання права підприємствам транспорту, харчування та іншим об’єктам соціального туризму включати у собівартість продукції всі доходи від туристського обслуговування соціального характеру.

Державну політику в цій сфері передбачається формувати на принципах:

— підтримки соціального туризму органами державної влади та місцевого самоврядування;

— реалізації відповідних прав громадян;

— підтримки виробників національного туристичного продукту, внутрішнього та в’їзного туризму;

— створення сприятливих умов для розвитку соціального туризму серед різних соціально-демографічних категорій та груп населення;

— врахування інтересів усіх громадян при розробці та реалізації програм розвитку соціального туризму.

— Петре Михайловичу, цілком зрозуміло, що розвиток соціального туризму дасть змогу оздоровити і консолідувати суспільство, підвищити продуктивність праці, а також відповідно оплату праці, пенсії, соціальні пільги. На завершення бесіди про боротьбу з бідністю через туризм давайте узагальнимо все обмірковане, без будь-якого остраху у звинуваченнях з боку аморальних політиків у соціальному популізмі.

— Соціальний туризм в Україні як напрям соцкультурної та гуманітарної політики потребує не тільки законодавчого визнання з боку держави, а й беззаперечного сприяння та підтримки в організації і сталому розвиткові в сучасній Україні. Він може стати ефективним чинником оздоровлення нації та підсектором економіки країни за умов партнерства її державного і приватного секторів.

Мова не йде про виділення фінансів з державного бюджету. Необхідно лише визначити преференції та створити пільгові умови для туристсько-екскурсійного обслуговування малозабезпечених верств населення, тих, хто не може подорожувати за діючими тарифами та цінами турфірм. До речі, та само система відпускних чеків не змінює систему соціального страхування, а може співіснувати паралельно з нею. Для ефективного функціонування необхідно лише зацікавити всіх її учасників, як це досягається в зарубіжній практиці шляхом зменшення бази оподаткування юридичних і фізичних осіб на суму витрат на сплату відповідних чеків.

Перше і головне, що слід чітко усвідомити нашим політикам, зацікавленим представникам законодавчої та виконавчої влади: соціальний туризм — це зовсім не популізм, а прояв гуманізму, доброчинності в умовах цивілізації ХХІ століття. І друге: розвиток соціального туризму у світі жодною мірою не пов’язується з бюджетними коштами.

Центральною, ключовою проблемою соціального туризму, складною для розв’язання, є пошук джерел його фінансування, а за наявності таких джерел — створення справедливої системи розподілу фінансів для захисту найуразливіших. Об’єктивно: ментальне підґрунтя для цього вже сформовано. Повноправне післякризове оновлення сфери соціального туризму в Україні потребує запровадження стандартів європейського «дизайну» із збереженням національних практик і колориту. А дизайн виступає тут творчим методом, процесом перетворення можливостей суспільного середовища відповідно до потреб людини.

Не можу не запросити шанувальників екскурсій і подорожей на маршрути «Укрпрофтуру».