Під час слухань у Комітеті Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин «Інвестиційна політика в галузі АПК: необхідність партнерства влади, бізнесу та аграрної громадськості», що відбулися вчора у стінах парламенту, говорили про відсутність в Україні захисту внутрішнього ринку від закордонної експансії. Пролунала така інформація: торік ввезено 526 тисяч тонн імпортного м’яса, яке важко назвати м’ясом. Зокрема, 54 тисячі тонн завезли підприємства Держрезерву за бюджетні гроші. До нашої держави сировина сумнівної якості для виготовлення ковбас та іншої м’ясопродукції надходить нерідко. Такий факт: два підприємства ввезли 40 тисяч тонн стегенець (дивує ціна — цент за кілограм). А за перший квартал нинішнього року імпортовано 90 тисяч тонн м’яса —утричі більше, аніж торік. Який розумний інвестор вкладатиме кошти в розвиток тваринництва?

Гальмом для розвитку вітчизняного агропромислового комплексу можна вважати недолугу бюджетну політику держави. На цьому під час слухань наголосив голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Микола Присяжнюк. На думку організаторів цього заходу, розмова мала б привернути увагу влади та громадськості до аграрних проблем. Тому до парламенту й запросили потужних іноземних та вітчизняних інвесторів у галузі сільського господарства та переробної промисловості, представників агробізнесу, урядовців.

За словами Миколи Присяжнюка, такий нонсенс: що більша у сільгоспвиробництва бюджетна підтримка, то більша збитковість. Так, у 2008-му на галузь було виділено 12 мільярдів гривень. За підсумками року маємо збитковість аграрного сектору у вісім мільярдів. Серед причин кризи в АПК — відсутність «сміливості», ініціативності всіх гілок влади. Необхідно чітко визначити, яка з форм господарювання на селі є найоптимальнішою і найефективнішою в наших умовах. Натомість є лише намагання методами XVІІІ століття досягти конкурентоспроможності у XXІ столітті. Відсутній професійний менеджмент. І це за того, що щорічно витрачаємо на агроосвіту близько півтора мільярда гривень. Шкодить притоку фінансових ресурсів, вважає Микола Присяжнюк, і «застосування пагубної практики навішування ярликів — «латифундисти», «монополісти» тощо». А найголовніша причина, чому бізнес не бажає вкладати значні кошти в сільгоспвиробництво та переробку — невиконання державою своїх прямих функцій в аграрній сфері, антиринкові підходи та безвідповідальні дії політиків.

Нинішня інвестиційна агрополітика держави нездатна повною мірою задовольнити сьогоденні виклики і потребує принципової корекції. Агробізнес, АПК загалом, за словами Миколи Присяжнюка, мають стати пріоритетами. Це ключова галузь, яка може «підтягнути» всю країну до європейського рівня. На думку Миколи Присяжнюка, саме конкурентоспроможні товаровиробники мають бути основними одержувачами та розпорядниками державних субсидій, кредитів — під масштабні проекти розвитку та модернізації галузі. Щоб стати інвестиційно привабливим, сільське господарство має перетворитися на успішний бізнес. Завдання полягає не в тому, щоб нарощувати виробництво будь-якою ціною. Звісно, передусім необхідно сформувати сучасну інфраструктуру, яка обслуговувала б сільське господарство, забезпечувала переробку агросировини і виробництво якісних продуктів.

Неприваблива ситуація на селі не в останню чергу пов’язана із заполітизованістю. Щоразу в боротьбі за голоси сільського виборця ухвалюють закони не тільки такі, які суперечать один одному і ринковим механізмам, а й суперечать моделі АПК як такій. Тому на часі прийняття Аграрного кодексу, який максимально забезпечив би ефективне регулювання відносин в АПК.

Маємо взяти курс і на індустріалізацію сільгоспвиробництва. Також потрібно врегулювати земельні відносини та раціоналізувати землекористування. Адже інвестор вкладатиме серйозні кошти лише за умови гарантій своїх прав, а сільгоспвиробник не має бути «тимчасовим правителем» на землі.

Необхідно створити такі умови, щоб імпортерам продукції (приміром, риби, м’яса) було вигідно ставати інвесторами. А відтак багатіти самим і водночас розвивати аграрні галузі в Україні. Це стосується й тих, хто імпортує сільськогосподарську техніку. Потрібно нарешті поетапно стимулювати її виробництво в Україні.

Важливим чинником є збільшення експортних можливостей АПК та енергійне просування вітчизняної аграрної продукції на світових ринках. Україні слід перестати бути ринком збуту для інших країн, ми маємо керуватися «доброякісним національним егоїзмом» у зовнішньоекономічній сфері.

Держава рідко буває ефективним власником. За нею слід визнати функції арбітра (а арбітр не грає на полі!). Сьогодні в агробізнесі нам не вистачає елементарних правил гри. Роль держави — створювати режим максимального сприяння вітчизняним виробникам, передусім тим, хто визначає стратегію розвитку найважливіших галузей і напрямів.

Записала Галина КВІТКА.