Ще на початку минулого століття в одному лише Чигиринському повіті налічувалося понад п’ять сотень вітряних та водяних млинів. Нині умільці-ентузіасти повертаються до цих простих і надійних дідівських помічників. Як ось Володимир Антипенко, житель села Мартинівка Канівського району.
— Почав я будувати вітряк, — охоче ділиться мартинівський кулібін, — вісім років тому. — У родині мене підтримували: обидва сини, Ігор та Руслан, також технарі, закінчили університети. За цінами 2000 року витратив я на нього близько тисячі гривень, які давно вже окупилися.
Поставив Володимир Васильович вітряк поруч із будинком. Його висота — 10 метрів, розмах крил — 8 метрів. Працює в упряжці з газовим опаленням. Пристрій виробляє електричний струм, який подається через кабель до котла. У нього майстер уварив тен, який гріє воду в системі опалення. Через це газова автоматика вмикається рідше, палива витрачається менше.
— За зиму, — продовжує господар, — я заощаджую 700—800 кубів газу. Вітряком навчилася користуватися й дружина Галина Олексіївна. Вона вмикає його, коли потрібно, розвертає за вітром.
Люблять спостерігати за роботою вітряка сільські діти. Для них крилатий велетень — наочний приклад технічної творчості.
— Ми пишаємося своїм народним умільцем, — каже сільський голова Людмила Тимошенко. — Антипенко має золоті руки і світлий розум. Такий був і його батько, Василь Купріянович. Він також мав у дворі вітрячка, котрого склав після війни з частин покинутого німцями танка. Володимир Васильович раніше працював у школі, вів технічні гуртки. За власними кресленнями побудував фонтан біля школи. Наприкінці 90-х років минулого століття за своїм проектом поставив пам’ятник жертвам Голодомору в центрі села. У макеті відтворив старовинну церкву нашої Мартинівки.
Нині Володимир Антипенко хоч і на заслуженому відпочинку, а не сидить удома. Багато сил він віддає на розвиток сільської громади, а також працює на Мартинівському радіовузлі.
Черкаська область.
На знімку: умілець Володимир АНТИПЕНКО.
Фото Лариси ЗЕЛЕНКО.
