Врятуємо «Луганськтепловоз»

З березня 2007 року засоби масової інформації приділяють безпрецедентно підвищену увагу флагманові локомотивобудування — ВАТ «ХК «Луганськтепловоз». Такої пильної уваги до себе, мабуть, це підприємство не відчувало за всю свою 114-літню історію: ні за радянських часів, коли завод виробляв 1300—1400 секцій тепловозів на рік (95—97% союзного виробництва) — що тоді було нормальним явищем, — ні за роки незалежної України, коли він виявився зайвим для держави.

Ми завжди дивували світ: у радянський період — небувалими в історії темпами індустріалізації країни, що забезпечило нам перемогу над фашизмом і великим проривом у космос, а в роки незалежності України — варварською деіндустріалізацією, мародерською приватизацією і знищенням найбільших стратегічних підприємств і цілих галузей, що становили гордість нашого народного господарства й основу національної безпеки. Напевно, немає необхідності перелічувати — ЩО ми втратили за 18 років, які пройшли, — глава уряду це має знати...

Жорстокі випробування довелося пережити і «Луганськтепловозу» — втрату традиційних кооперативних виробничих зв’язків із профільними підприємствами у колишніх братерських республіках, ринків збуту продукції, недоступність банківських кредитів, абсолютну байдужість держави до 30-тисячного тоді заводського колективу.

Завод не раз намагалися роздрібнити на десятки самостійних підприємств, штучно збанкрутити і продати на металобрухт. 2001 року його намагався привласнити добре вам знайомий, Юліє Володимирівно, молодий олігарх — за смішну ціну — 44 млн. грн.! І жодного обурення не було тоді ні з боку влади, ні у ЗМІ!

Тоді підприємство вдалося відстояти через численні суди, але держава, якій належали 76% акцій, так і не виявляла до заводу-гіганта жодного інтересу: ні замовлень на виробництво продукції, ні фінансової підтримки. Завод виживав завдяки таланту фахівців, робітників, керівництва підприємства, області: освоїли виробництво непрофільної техніки — шахтних електровозів, конвеєрів, поворотних кругів для депо, трамваїв і т. д. Будували і тепловози (для Казахстану, Іраку), знаходили замовлення на дизель- й електропоїзди.

Зовсім погано стало заводу, коли до влади прийшли «помаранчеві»: жодних замовлень від держави, від українських залізниць, обсяги виробництва продукції постійно падали: у 2006 році — на 10%, у першому кварталі 2007 року — на 52%. Відповідно і зарплата працівників стала мізерною і ту не виплачували місяцями.

Завод, що гинув, врятували російські інвестори в особі тих профільних підприємств Росії, з якими луганські тепловозобудівники плідно співробітничали за радянських часів протягом 50—60 років, —Брянського машзаводу, Людіновського і Коломенського тепловозобудівних, Новочеркаського електровозобудівного та інших, які входили в «Трансмашхолдинг», що і переміг на конкурсі, і заплатив за пакет акцій 292 з половиною млн. грн. — тобто майже в сім разів більше, ніж до цього намагався забрати його «помаранчевий» олігарх. Крім того, росіяни заплатили борги заводу, виплатили заборгованість у заробітній платі, взяли на утримання всю соціальну інфраструктуру: поліклініку, санаторії-профілакторії, дитячі табори відпочинку тощо.

Головне — завод ожив, з’явилася перспектива! У першому році — 2007 — річний темп зростання товарної продукції становив 114%, у 2008-му — понад 200%. Непорівнянно зросли суми платежів у бюджети всіх рівнів і в позабюджетні фонди: у 2007-му — в 2,36 разу, у 2008-му — майже в 4 рази порівняно з 2006 роком.

У жовтні минулого року на підприємстві працювало майже дев’ять тисяч осіб, виплачено зарплати 15,0 млн. грн., у Пенсійний фонд внесли 6,3 млн. грн. Обсяг випуску товарної продукції в 2008 році становив більш як 1,2 млрд. грн., при цьому майже 70% продукції реалізовано на експорт. Створено й освоєно у виробництві новий сертифікований тепловоз. Разом з Новочеркаським електровозобудівним заводом почали виробництво магістрального вантажного електровоза постійного струму, і дослідний зразок локомотива 2ЕЛ-4 передано у експлуатацію Донецької залізниці.

Необхідно особливо зазначити, Юліє Володимирівно, що всі ці успіхи досягнуті колективом заводу не завдяки, а всупереч політиці нинішньої української влади. Який галас зчинили після приходу російського інвестора на «Луганськтепловоз», які маревні обвинувачення на його адресу з’явилися у ЗМІ, у виступах керівників держави: «Україна втратила завод-гігант», «держава зазнає багатомільйонних збитків», «інвестор заплатив дуже мало» і т. д.

Почалися судові позови, що більше року тому привели до рішення про повернення проданих 76% акцій державі: 15 років завод не був потрібен нікому і раптом почали лити за ним рясні крокодилячі сльози.

В останні місяці цю істерику підігріває Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради з питань приватизації, вимагаючи негайного повернення в держвласність пакета проданих акцій. Ця комісія змушена визнати величезний внесок росіян у відродження заводу, що гинув. Її члени розуміють, що за «епопеєю», що розвернулася навколо ВАТ «ХК «Луганськтепловоз», вбачається боротьба корумпованих кланів за володіння цим ласим шматком державної власності, але в той же час інвестору висувають свідомо нездійсненні зараз вимоги — щоб заробітна плата працівників заводу була не нижче, «ніж на таких само підприємствах у передових країнах» («Голос України» від 03.12.2008 і 23.01.2009).

Ми, зрозуміло, не проти такої зарплати для луганських тепловозобудівників, але де, на якому підприємстві України члени цієї комісії бачили таку зарплату — на рівні 2,5—3 тис. євро, — якщо виробництво ВВП на душу населення в Україні становить 6,5 тис. доларів, а в Німеччині, приміром, 32 тис. доларів, у Англії — 33 тисячі, Швеції — 34,5 тисячі, а в Норвегії — аж 48 тисяч доларів?!

Люди зі здоровим глуздом розуміють, що немає абсолютно жодних обґрунтованих претензій до російського інвестора з виконання ним узятих зобов’язань, і треба негайно припинити зловісний «танок» з цієї теми. Невизнанням результатів конкурсу українська влада завдала величезних збитків не тільки «Луганськтепловозу», а й інвестиційному іміджу країни загалом!

Сьогодні становище цього заводу оцінюється як катастрофічне: заборгованість з заробітної плати становить 16,4 млн. грн., за енергоносії — 3,1 млн. грн. Банківські кредити недоступні. Будучи експортно-орієнтовним підприємством, компанія відчуває найгостріші проблеми неповного і несвоєчасного відшкодування ПДВ: нині заявлена сума до відшкодування ПДВ становить 86,2 млн. грн., у тому числі 69,5 млн. грн. — підтверджено податківцями і прострочено. За умови повернення цієї суми можна було б вирішити всі невідкладні фінансові проблеми підприємства.

Шановна Юліє Володимирівно!

Нині порятунок «Луганськтепловоза» — найбільшого локомотивобудівного підприємства не тільки України і пострадянського простору, а й всієї Європи — багато в чому залежить від вас, і для цього необхідно негайно зняти питання про власність, визнати результати конкурсу з продажу, відкликати позови до інвестора, який зміг би звільнитися від невизначеності свого становища і далі впевнено відроджувати підприємство, прискореними темпами обновляти основні фонди, що їх не змінювали останні 20 років, збільшувати темпи виробництва тепловозів, електровозів та іншої залізничної техніки, такої необхідної і Україні, і на перспективному ринку Російської Федерації, на якому вони користується попитом.

Ми — і ті, хто віддав «Луганськтепловозу» десятки років праці, і ті, хто розуміє всю важливість збереження і відродження цього гіганта індустрії, його багатотисячного колективу, — переконливо просимо вас прийняти розсудливе рішення, щоб врятувати від знищення це унікальне підприємство.

Народні депутати: Віктор ТИХОНОВ, (ветеран «Луганськтепловоза»); Олександр ЄФРЕМОВ; Василь ПОТАПОВ; Спірідон КІЛІНКАРОВ; Євген ВОЛИНЕЦЬ; Петро ЦИБЕНКО; Володимир МАТВЄЄВ; Олександр ТКАЧЕНКО; Андрій НАЙДЬОНОВ; Микола КРАВЧЕНКО; Світлана ШМЕЛЬОВА; Валентин МАТВЄЄВ; Сергій ГОРДІЄНКО; Григорій ІЛЛЯШОВ; Петро СТЕПАНОВ, народний депутат України 2-го скликання, (ветеран «Луганськтепловоза»).