17 липня відомому на Волині аграрію, депутату облради, заслуженому працівнику сільського господарства, директору приватно-орендного сільгосппідприємства імені Т. Шевченка Андрієві Тураку (на знімку) виповниться 60 років. 

«УАЗиком» по... бур’янах

З директором сільгосппідприємства імені Шевченка, що в Горохівському районі, Андрієм Тураком знайомий уже тридцять літ. Натура в Андрія Антоновича неспокійна: не терпить людської байдужості, лінощів. А сам — мов заведена пружина, якої вистачає на всю добу. На годиннику лише десята ранку, а директор уже намотав всюдиходом по господарству півсотні кілометрів. Це не на довгих гонах, а по кілометру, два, три: на фермах побував, біля механізаторів, що заготовлять сінаж, будівельників... Як приїду в Угринів, то й мені завдає такого темпу. А потім, дивлячись, як кореспондент знесилений вивалюється з кабіни, всміхається: «Ну, що, повозив вас трохи?»

Пригадую, в 1990-х запросив мене: «Хочете подивитися, як проходить реформа?» Півдня гасали «УАЗиком» полями Волині та сусідньої Рівненщини, так і не виїжджаючи із зарослих бур’янами розпайованих колишніх колгоспних ланів. Навіть заблукали... Після того в найтиражнішій газеті області «Волинь-нова» з’явилося дві публікації «Чи видно з бур’янів реформи?», де гостро критикувалися дії влади щодо форсування реформ на селі, їх необґрунтованість і низьку ефективність. До честі тодішнього голови облдержадміністрації Бориса Клімчука, він не став карати бунтівного Андрія Турака, а загалом підтримав публікацію.

Турак — бунтар, не терпить несправедливості, готовий заради інтересів громади йти на конфлікт із владою. У 2003-му, коли, з вказівки голови ОДА, чинили перепони вивезенню зерна за межі області (рік в Україні був неврожайний, але на Волині вродило чудово), підняв на ноги всіх депутатів облради і таки домігся зняття обмежень. На сесіях облради, депутатом якої є вже впродовж чотирьох скликань, теж на трибуну піднімається не для того, щоб подякувати кабінетним стратегам, а щоби добитися справедливості для селян.

Він помаранчевої — до Євромайдану

Як зараз бачу посмішки колег, коли восени 2004-го, приїхавши на Дні «Голосу України» на Волині, побачили пофарбований в помаранчевий колір (так і тепер) в’їзний знак  у село Угринів. Андрій Антонович був палким прихильником помаранчевої революції, в результатах якої згодом прикро розчарувався. 

Та настав листопад 2013-го — і Турак знову на барикадах. Підтримав прихильників євроінтеграції матеріально, виділив на потреби Майдану 100 тисяч гривень. А коли почалися воєнні дії на Донбасі, його приватно-орендне господарство перерахувало 100 тисяч гривень на підтримку української армії, і стільки ж — родинам волинських військовослужбовців. Нещодавно відправили на Донбас машину з продовольством та іншими необхідними для оборонців Вітчизни речами. 

Семеро жителів Угринова і Михлина, на території яких розташоване сільгосппідприємство, зараз несуть службу в зоні АТО. Усім їхнім сім’ям господарство виділило по п’ять тисяч гривень. Розпорядився директор і про допомогу їм у вирішенні господарських питань. 

Ще про одну доброчинну справу, яку досі тримав у секреті, розповів Андрій Антонович. З’ясовується, що він винаймає в Луцьку трикімнатну квартиру для молодого подружжя з Луганська, росіян за національністю, і їхніх трьох діток. Вважає, що біженці зі сходу повинні відчувати любов і повагу волинян.

Талант пробачати...

Останній мій приїзд в Угринів почався з неприємної події. Перед тим увечері зловмисник намагався злити з трактора дизпаливо. Не впорався з краном, зламав його, і весь бак солярки витік на землю. Винного знайшли, міліція склала протокол. А голова при мені поцікавився у чоловіка в погонах про те, що чекає на зловмисника, і здається, навіть заспокоївся, почувши, що з боку міліції особливих санкцій до порушника не буде.

— Самі покараємо, — промовив, збираючись знову покинути кабінет, щоб вислухати винуватця.

На тракторній бригаді нас чекало кілька механізаторів, серед них і молодий чоловік, «герой» вчорашньої події. Турак не кричав і не принижував крадія, сказав: «Досвідчений механізатор так би не зробив, як ти. Навіть украсти як слід не зумів...»

— Він сам себе зганьбив, — вважає Турак, — бо в селі з осудом ставляться до такого.

Так може чинити лише впевнений у своєму авторитеті начальник.

...і вислуховувати

Стаж керівника в нього величезний. У 24 роки, після Львівського сільгоспінституту, став головою колгоспу в селі Мирків Горохівського району.

— Касир була така в Миркові, вона працювала там з 1948 року, — пригадує Леся, дружина Андрія Турака. — Казала: «Турак — єдиний керівник, який не кричав, що робіть отак, а слухав усіх, і що добре — запам’ятовував, а що погане — відкидав».

Так і сьогодні: він прислухається до порад і думок спеціалістів. Вже 28-й рік Андрій Антонович керує господарством в Угринові. Колишній колгосп імені Шевченка і раніше був серед передових в Горохівському районі. Турак зумів не лише зберегти, а й примножив досягнуте попередниками. Нині сільгосппідприємство імені Шевченка — багатогалузеве, з високою культурою виробництва. Господарство має 2800 гектарів сільгоспугідь, спеціалізується на молочному скотарстві. Тут утримують 1200 голів великої рогатої худоби, з них 900 корів. Середній надій — 6000 літрів. Позаторік збудували свій молокозавод, де використовують найновіші ізраїльські технології переробки. Пастеризоване молоко, сметана, ряжанка, кефір, кисломолочні сири з торговою маркою «Угринів» мають попит на Волині.

Не менші успіхи у підприємства і в рільництві. Тут стали нормою 50-центнерні врожаї пшениці й 100-центнерні — кукурудзи. Добре родять кормові культури, трави. Багатопрофільне господарство забезпечує роботою 260 душ.

Коли комбайн стає бойовою машиною

На мою пропозицію сфотографуватися на пшеничному полі Андрій Турак пристав вельми неохоче. Мовляв, такі події в державі, а я позуватиму?! Я подумав: умів би малювати, зробив би дружній шарж — зобразив би Андрія Антоновича в бронежилеті, касці, за штурвалом комбайна, з-під коліс якого втікають сепаратисти. Бо саме таких, як він, бояться і Путін, і його військо. Міцна, багата держава Україна страшна їм. А саме таку будує Андрій Турак і подібні йому патріоти.

***

Післязавтра Андрієві Антоновичу Тураку виповниться 60 років. Він встиг і дім збудувати, і разом із дружиною Лесею виховати сина Олега та доньку Оксану, і сад посадити. І вселити в душі своїх земляків віру в можливість побудувати міцну й багату Україну.

Колектив газети «Голос України», читачем якої ви є, Андрію Антоновичу, приєднується до багатьох привітань на вашу адресу і щиро зичить вам міцного здоров’я, доброго настрою і щедрого ужинку на життєвій ниві.

с. Угринів Горохівського району Волинської області.

Фото автора.