«Господь, установивши межу людському розуму, не встановив межі людській дурості».
Конрад Аденауер, федеральний канцлер Німеччини (1949—1963 рр.).
Немає межі й людській ницості, з якою ідеологи «четвертого Рейху» продовжують творити свої новини про події в Україні. Вже не раз їх впіймано на гарячому, не раз розвінчано всі нісенітниці, упаковані в сюжети «телесенсацій», спростовано конкретними фактами, а дезінформаційні «гради» і далі обстрілюють позиції зарядами брехні та цинізму. Захоплення Путіна талантом Геббельса, в якому він нещодавно зізнався привселюдно, в цьому контексті не дивує. Вдячний спадкоємець просто висловлює шану вчителю за науку управляти мізками одурманених мас. Не дивно, що і його піддослідні співвітчизники, які «бачать фашизм в Україні», не помічають його у себе вдома: їх не бентежить очевидний абсурд «антифашистського опору» з його вшануванням міністра пропаганди «третього Рейху» і визнанням державотворчих заслуг самого Гітлера, котрими він засвітився в російських газетах, щоправда, з поправкою: кривавий фюрер перестав бути позитивним героєм тільки після нападу на Радянський Союз...
«Путін не просто вивчив спадок головного нацистського пропагандиста, а сповна використовує його в інформаційній війні проти України, — стверджує директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. — Брехня, оперта на ще більшу брехню і поширена засобами масової інформації... стала головним інструментом впливу на суспільну свідомість. Ефективність цієї технології велика — мільйони людей стають жертвами пропаганди, перетворюються на слухняних гвинтиків системи...» Щоправда, крім цієї поганої новини є й хороша, принаймні повчальна. Успіхи Геббельса закінчилися його самогубством за тиждень до капітуляції гітлерівської Німеччини. Справді, «останніми людьми, для кого «таланти» Геббельса стали без перебільшення вбивчими, були його дружина та троє дітей. Міністр отруїв їх разом з собою...» Кажуть, російський президент дуже любить свою собаку. Жаль було б бідолашну тварину...
А поки що ефективність брехні на кремлівських каналах зашкалює. Остання «сенсація» — розіп’ятий українськими силовиками у Слов’янську трирічний хлопчик (за іншою версією — хлопчику шість). «Біженка» з України, розповідаючи про «звірства» української армії в Слов’янську, аж захлинається від подробиць «страти дитини»: прибили, як Ісуса Христа, до дошки оголошень, матір змусили дивитись, як він стікає кров’ю і помирає, а потім її прив’язали до танка і пустили колом по площі... Одне слово, у глядачів — шок і праведний гнів. Щоправда, крім «біженки», яка виявилася дружиною бойовика «ДНР», жодних свідків розп’яття малюка немає і в принципі бути не може. Якщо страта була публічною, як стверджує «очевидиця», то хтось неодмінно зафіксував би її на мобільник, але відеодоказів немає, як і підтверджень мешканців Слов’янська. «Це і є мета нечуваної підлої брехні, — відкоментував сюжет опальний російський політик Борис Нємцов. — Мобілізація наївних людей на війну з Україною... Заради цієї мети негідники з Кремля і Першого канала готові перевершити Геббельса. І вже перевершують...» Що ж. Учні, як правило, затьмарюють таланти своїх учителів...
Ще одна «жертва» АТО — також дитина. Фотографія заплаканої дівчинки потрапила в руки «умільців». І почалося... Дівчинку врятували «ополченці» й відправили до Росії. Дівчинку обстріляли «нелюди» з АТО. Дівчинку вивезли із «зони страху», нею опікуються церковники ростовського храму. Дівчинці загрожує «чистка» у фільтраційному таборі... Фантазія невичерпна, здається, російські журналісти беруть участь у конкурсі на найстрашнішу текстівку. І жоден не відважиться на правду: маленьку разом з мамою евакуюють з небезпечного тоді Слов’янська вглиб України, подалі від «визволителів» з російськими мінометами...
«Герой» шахтар, який «підірвав український танк ціною власного життя» і чий подвиг оспівали російські ЗМІ, насправді трагічно загинув ще у вересні 2011 року. Його родичі, шоковані дезінформацією, написали у соцмережах, що повторно пережили смерть рідної людини. І так у кожному сюжеті ТВ, у кожному абзаці друкованих ЗМІ. Новини без новин. Хіба що біженці з Косово, про яких ми вже згадували, ще раз здолали дорогу до Ростовської області (мабуть, готуються до третього вояжу: фантазія кремлівських ЗМІ вичерпується). «Зачищені» російською армією під час Другої чеченської мирні мешканці республіки ожили і знову «зачистилися» солдатами «хунти» за сотні кілометрів від рідних гір. Убиті сирійські діти посмертно «прописалися» на Донбасі... Пан Нємцов має рацію: таланти попередників перевершено.
Утім, просто брехнею справа не обмежується. Доведено, що російські телегрупи знімають постановочні провокативні обстріли житлових кварталів і мирних людей. Речник РНБО Андрій Лисенко радить місцевим мешканцям остерігатися появи кремлівських телебойовиків, бо зафіксовано неодноразові випадки зйомок постановочних обстрілів терористів, які заради картинки видають себе за українських військових. «Ці факти свідчать про реальну загрозу мирному населенню в місцях, де з’являються російські журналісти». Цю закономірність, між іншим, помітив і багато хто з мешканців Донбасу. Під «роздачу» мало не потрапив наш колега, якого сплутали з кореспондентом московського канала: «Їздить сюди всяка кремлівська наволоч, а потім по нас відкривають вогонь». Слава Богу, відбувається не лише визволення територій, а й людської свідомості...
