Відповідь на історичний виклик зобов’язана сформувати еліта

А власне виступ розпочну зі слова «криза», яке в Україні, схоже, буде невдовзі передувати слову «мама».

Натомість — заклики до «перезавантаження», черга в опозицію, відстороненість і суцільні взаємні поради.

На практиці: нові реалії — окремо, ми — окремо.

Світ радикально змінюється. Ми — ні. Ми — про своє. Про наміри. Про досягнення на фоні окремих недоліків. А про недоліки на фоні опонентів.

Ритуал витримується.

Як наслідок — прискорений процес автономізації й атомізації всіх інститутів. Як наслідок — фрагментизація України.

Живемо за інерцією. Країна тримається на хаосі.

Нас же тримають на рівні рефлексії. Ми ж притерпілися.

Потрібен глибокий, об’єктивний аналіз процесів і проблем у світі та в нас. На основі наукового підходу, а не політичної смиканини і заяложеної фактологічної бази.

Інтелектуали, а відтак науковці, мають, наголошу більш категорично — зобов’язані, сказати: що відбувається, чому весь цей безлад поглиблюється і за якими векторами рухатися, розвиватися.

Відповідно — усе це належним чином повинно бути почуте. Насамперед владою. Лише при такому підході ми убезпечимося від подальшої примітивізації нашого буття.

Отже, висновок очевидний: Україна гостро і невідкладно потребує серйозної розмови з позицій розуму. Загостреного розуму.

Україна гостро і невідкладно потребує глибинних коректив функціонування економіки й суспільства.

Потрібен загальнонаціональний план дій. Наголошую: реальний план дій, а не чергові пишномовні програми, ультиматуми.

Якщо й надалі вся ця стратегічна робота залишатиметься прерогативою політиків та влади, Україну чекають набагато гірші часи.

Отже, фундаментальне завдання: усвідомити й осмислити витоки загальноцивілізаційної кризи (а саме такою вона є), чітко окреслити послідовність дій і засади організації нашого життя у післякризовий період.

Чи буде він більш стабільним? Чи є підстави говорити про «кінець історії» (Фукуяма) у тому сенсі, що закінчується етап більш-менш визначеного і прогнозованого буття людства? І чи правильно говорити про «повернення» історії (Роберт Кейган) з її багатолінійністю, конфліктами, домінуванням права сили?

І знову ж таки мова має йти про місце наукового співтовариства, місце науки і технологій на новому витку суспільного поступу.

У цьому зв’язку звернуся до результатів математичного моделювання, яке було зроблене російськими вченими для пояснення механізмів зростання населення.

Стеля, межа несучої спроможності землі підвищується в результаті розвитку життєзабезпечуючих технологій, а темпи зростання населення світу протягом більшої частини людської історії були у довгостроковій перспективі пропорційні темпам технологічного зростання.

Скажімо, мільярд чоловік при інших рівних умовах робить приблизно в тисячу разів більше відкриттів, ніж мільйон чоловік.

У той же час абсолютні темпи технологічного росту також пропорційні і самому рівню технологічного розвитку.

При цьому слід нагадати, що в усі історичні епохи жило в межах 9 млрд. чоловік. Така ж кількість населення планети очікується незабаром.

Таким чином, світ стоїть перед необхідністю переходу в нову якість, у нову епоху, через свого роду революцію — в економічній, соціальній, культурній сферах. Це питання виживання людства.

Україна не повинна залишитися на межі епох.

Економічні завдання лежать у площині загальновизнаних правил і тенденцій. А відтак — очевидні. Складніше з політичними проблемами, розв’язання яких вимагає знання історії, традицій, ментальності, врахування розстановки політсил тощо.

Але ми, як завжди, очевидне не робимо, складне — ускладнюємо. Особливо з урахуванням того, що над завданнями економічної модернізації в нас домінує прагнення постійних політичних пертурбацій. На практиці ж воно матеріалізується у чергових спробах легітимізувати феодальну політичну систему, перекроїти країну під політичний момент і під конкретні особистості.

Чи відбудеться в підсумку реформування суспільства?

Вважаю — ні. Забігання, без опори на економічну базу, через девальвацію духовної основи — це прискорення краху. Це — приклад СРСР останніх його років.

Сьогодні мусимо принципово сказати як застереження: держава, яка не забезпечує конституційний порядок, законність та дотримання прав людини, яка залежить від зовнішніх чинників і спирається на них, не може вважатися повноцінно суверенною. Це формальний суверенітет. У кращому разі.

Життєво важливо ув’язати суверенітет з якістю державного управління.

Примусити усвідомити: держава — надзвичайно складна історична конструкція, формується тривало з залученням усіх сторін. Насамперед за безпосередньої участі народу.

І далеко не завжди через вибори: безкінечні вибори як прикриття безпорадності — не найвище наше політичне надбання.

Не менш нагальною є необхідність відійти від конформізму.

Перестати боятися не сподобатися владі.

Перестати освячувати все, що спускається згори. Почати демонструвати принциповість. Наприклад, у ставленні до такої новації, як створення чергової державної екологічної академії. Або щодо наруги над Академією правових наук. А то відозву підписали з цього приводу — і все, «с глаз долой — из сердца вон».