Газотранспортна система — зона українських інтересів

«Газ, що видобувається в Росії й обігріває півсвіту, завжди був зброєю, до того ж небезпечною»

«Газпром — нова зброя Росії».

— Керівництво Росії не приховує свого роздратування результатами цієї конференції, бо це руйнує його плани із заволодіння українською газотранспортною системою. Адже у спільній заяві України і ЄС чітко задеклароване стратегічне значення української ГТС як невід’ємної складової загальноєвропейської енергетичної інфраструктури, або, іншими словами, цим ЄС показує, що не вважає Україну та її ГТС зоною виняткових російських інтересів. Проте найбільше у цій ситуації Кремль дратують плани з модернізації української ГТС, які передбачають додаткове розширення її потужності на 60 мільярдів кубометрів газу на рік. Дратують насамперед тому, що це ставить під сумнів доцільність спорудження Північного та Південного потоків, оскільки в модернізацію української ГТС потрібно вкласти близько 5—6 мільярдів доларів, а в нові, аналогічної потужності, газопроводи — десятки мільярдів. Окрім того, план модернізації передбачає будівництво сучасних газовимірювальних станцій, які контролюватимуть обсяги та якість газу, бо зараз такий контроль здійснюється на 9 станціях, що розміщені на території Росії та на двох білоруських. Ще один напрям модернізації — заміна застарілих газоперекачувальних агрегатів на нові, що дасть можливість щороку заощаджувати близько 1 мільярда кубометрів газу. Тобто, якби Росія розглядала газ як товар, а не зброю, то вона мала б також бути задоволеною планами модернізації ГТС, оскільки це зробить надійнішим транзит до Європи. Але такий розвиток подій і не влаштовує Росію, яка уже зосередила в своїх руках повністю або частково газогони Болгарії, Сербії, Словаччини, Молдови і Білорусі. Окрім того, «Газпром» поступово прибирає до рук і європейські труби та підземні сховища газу, а тут на шляху до реалізації задуманого, мов кістка у горлі, стоїть Україна зі своєю найбільшою у Європі ГТС.

— Чи не означає це, що дві великі газові кризи, спровоковані Росією 1 січня 2006 та 2009 року, стали серйозним попередженням не лише Україні, а й усім європейським країнам, і вони нарешті намагаються виробити з цього питання консолідовану позицію?

— Для України ці дві газові кризи стали остаточним підтвердженням того, що наш північно-східний сусіда задля досягнення своєї мети може зайти дуже далеко. Це саме, здається, починають усвідомлювати і європейці. Адже якщо у 2006 році скорочення надходження газу в Україну на третину (до 120 мільйонів кубометрів на добу) тривало протягом двох діб, то вже у 2009 році Росія спробувала кардинально «розв’язати» українську проблеми — по суті її дії межували зі справжньою «газовою війною» проти України. Згадаймо, що спочатку мало місце поступове скорочення надходження газу до української ГТС, але з 7 години 45 хвилин 7 січня і до 20 січня 2009 року газ взагалі до України не подавався. Внаслідок цих дій замерзали клієнти «Газпрому», до яких надходження газу було припинено повністю (Молдова, Румунія, Чехія, Словаччина, Болгарія, Сербія, Хорватія), а частково (Німеччина, Польща, Італія). Таким чином у газовий конфлікт безпосередньо було втягнуто майже всю Європу. Цим російське керівництво чітко показало, що задля досягнення своїх цілей воно не збирається рахуватися з європейськими країнами, хоч якими б друзями Росії вони не були (згадаємо хоча б Сербію!). А водночас «Газпром» та Кремль саме Україну звинувачували в припиненні транзиту газу, натякаючи при цьому на поганий технічний стан нашої ГТС та на нібито її неспроможність прокачувати газ.

— Це вже традиційне звинувачення з боку Росії, мета якого — переконати європейців у необхідності фінансування газопроводів в обхід України.

— Так, але цього разу Кремль не просто робив заяви, а й спробував спровокувати техногенну катастрофу нашої ГТС. Цього не сталося лише завдяки вмілим діям фахівців «Укртрансгазу». Зауважу, що Росія внаслідок певного тиску на нашу делегацію таки досягла своєї комерційної вигоди, і, підписавши контракт на поставку газу до України і транзит російського газу до Європи, 20 січня 2009 року відновила поставки. До речі, коли сьогодні представники «Газпрому», критикуючи спільну заяву України і ЄС, заявляють, що без його участі модернізація української ГТС неможлива, оскільки вона «повністю синхронізована з роботою єдиної системи газопостачання Росії», то хотілося б запитати: де було розуміння цієї «синхронізованості», коли «Газпром» в односторонньому порядку припинив подачу газу до України? Саме тому маємо бути готові до того, що Кремль всіляко протидіятиме реалізації брюссельських домовленостей між Україною і ЄС.

— Але в такому разі можна припустити, що газові угоди з Росією —лише тимчасове перемир’я, яке аж ніяк не убезпечує нас від майбутніх, можливо, ще підступніших, дій з боку газового монополіста.

— Цей урок нарешті має нас навчити, що коли хочемо утримати свою незалежність треба не на словах, а на ділі гарантувати енергетичну безпеку держави. Бо й справді, після двох газових війн, перемир’я в яких досягнуто лише шляхом українських поступок, сподіватися на довгостроковий мир недалекоглядно. До того ж політична нестабільність в Україні, фінансова криза у світі та швидке нагромадження економічних проблем у самій Росії можуть підштовхнути Кремль до нових газових війн. Ось і нещодавно у відповідь на заклик голови Єврокомісії Баррозу вирішувати суперечки з транзитними країнами так, щоб європейські країни не залишалися без газу, президент Росії Медведєв вкотре звинуватив у всіх проблемах Україну: «Ми вважаємо, що фінальну юридичну відповідальність за проблему, що сталася, несе українська сторона. На ній і повинні бути локалізовані можливі збитки. Ми розберемося з нашими українськими партнерами».

— Як уміє «розбиратися» Росія, ми вже бачили, але ж, принаймні, міжнародна моніторингова група підтвердила, що саме «Газпром» в односторонньому порядку припинив подачу газу. Проте російське керівництво й далі продовжує оббріхувати Україну?

— На жаль, позиція російського керівництва уже не дивує, та разом з тим викликають здивування і деякі заяви європейців, котрі, знаючи правду про перебіг подій, продовжують поряд з Росією звинувачувати й Україну. І це при тому, що Україна не має перед європейськими споживачами жодних зобов’язань стосовно постачання газу. На мою думку, такі заяви можуть означати, що, з одного боку, на них вплинули масована дезінформація Кремля та позиція європейських лобістів на кшталт члена ради директорів «Газпрому», екс-канцлера Німеччини Шредера, а з іншого — Європа, побоюючись конфліктувати з Росією, почала грати за московськими правилами та була готова пожертвувати Україною заради себе. Прикро, але має місце типова для європейських країн політика «задобрювання» агресора, яка вже призвела до двох світових війн.

— Отже, з урахуванням високої ймовірності нового газового конфлікту з Росією, сьогодні вкрай важливо докладати максимум зусиль для вирішення основних проблем енергетичної безпеки держави. Та складається враження, що замість реальних енергоощадних кроків маємо самі розмови. А тим часом в Україні енерговитрати на одиницю продукції як були, так і залишаються на рівні, що у 2,6 разу вищий, ніж у Європі.

— Чинник енергозбереження для нас є одним із визначальних, адже відповідно до енергетичної стратегії України, у 2030 році за рахунок енергозбереження енергоємність ВВП має зменшитися удвічі. Ми вже згадували, що тільки за рахунок модернізації компресорних станцій можна зменшити витрати природного газу, який іде на забезпечення роботи газотранспортної системи, на 1 мільярд кубометрів на рік. Тож треба розробити нову програму енергозбереження на період до 2030 року та ухвалити низку законопроектів, які стимулювали б впровадження енергоощадних технологій. Наприклад, доцільно звільнити від оподаткування частину прибутку, отриманого за рахунок впровадження енергоефективних та енергоощадних технологій. Вважаю, що тільки за рахунок енергозбереження можна домогтися зменшення споживання газу в державі з нинішніх 66,4 млрд. кубометрів до 49 мільярдів.

— І таким чином, враховуючи можливості з нарощування власного видобутку газу, можна було б сподіватися на вирішення основних завдань у царині енергобезпеки.

— Енергетична стратегія України до 2030 року передбачає, що вже у 2010 році вітчизняний видобуток газу мав би зрости із нинішніх 20 мільярдів кубометрів до 23,2 мільярда і далі до 25-ти — у 2020-му та до 28-ми — у 2030 році. Найголовніше, що ресурсна база дає можливість виконати ці завдання, тож влада мала б всіляко сприяти «Нафтогазу України» у їх виконанні. Бо загалом за газовидобувними підприємствами НАК закріплено близько 600 мільярдів кубометрів реальних запасів природного газу, та для сталого розвитку нафтогазової галузі цього недостатньо, бо для сталого розвитку приріст ресурсної бази вуглеводнів повинен у двічі-тричі перевищувати обсяги їх вилучення. Тому маємо зосередити увагу на розвідці і видобутку вуглеводневої сировини в українському секторі Чорного і Азовського морів, адже освоєння цієї акваторії становить лише 4 відсотки. А прогнозні ресурси українського шельфу в газовому еквіваленті становлять 1,53 трильйона кубометрів (1,5 мільярда тонн у нафтовому еквіваленті), що становить близько 30 відсотків усіх вуглеводневих ресурсів України. Та, враховуючи, що «Нафтогаз» не має необхідних потужностей і технологій для роботи на глибинах понад 80 метрів, де зосереджено більше половини цих ресурсів, треба залучати іноземних інвесторів. Водночас не можна забувати про пошук і розробку нових родовищ на суходолі, причому у цьому напрямі «Нафтогаз» повинен щорічно вводити в пошукове буріння в середньому 30 нових перспективних площ. Це вимагає проведення щороку сейсмічних робіт на 40—45 нових площах з відповідним отриманням такої ж кількості спеціальних дозволів на геологічне вивчення.

— Проте саме з отриманням цих дозволів у «Нафтогазу» дуже часто й виникають проблеми.

— Може здатися дивним, але протягом 2005—2008 років підприємствам, що знаходяться в корпоративному управлінні НАК «Нафтогаз України», не видано жодного спеціального дозволу на нові ділянки надр, а також не на всі ділянки продовжено термін дії раніше виданих спеціальних дозволів! Натомість понад 40 спеціальних дозволів на користування надрами надано приватним структурам, які взагалі не мають технічних можливостей здійснювати розвідку та буріння надр. Якщо така «політика» триватиме надалі, то на збільшення вітчизняного газовидобутку сподіватися не доводиться. Здавалося б, які ще рішення потрібні? Адже ніхто не скасовував Указ Президента від 27 грудня 2005 року №1863 «Про рішення РНБОУ від 9 січня 2005 року «Про стан енергетичної безпеки України та основні засади державної політики у сфері її забезпечення», за яким передбачалося передати нафтогазорозвідувальні підрозділи НАК «Надра України» в підпорядкування НАК «Нафтогаз України» та переоформити відповідні дозволи на користування надрами. Але цей указ не виконується, хоча завдяки йому практично без додаткових витрат протягом 2—3 років щорічний видобуток газу можна збільшити на 5 мільярдів кубометрів та на 250 тисяч тонн нафти з конденсатом. Чи ось інший приклад — через відсутність належного фінансування досі не введено у промислову експлуатацію відкрите два роки тому Суботінське родовище на морському шельфі, прогнозні геологічні запаси якого перевищують 20 мільйонів тонн нафти й 15 мільярдів кубометрів газу. Аналогічною є ситуація з Одеським і Безіменним родовищами, де запаси газу оцінюються в 30 мільярдів кубометрів та які можуть щороку давати до 1 мільярда кубометрів газу. Тож повторю ще раз: за умови реалізації вищевказаних та деяких інших заходів до 2030 року ми спроможні задовольнити попит на газ за рахунок власного видобутку не менше як на 40 відсотків проти сьогоднішніх 27.

— До речі, фінансовий стан «Нафтогазу» значною мірою залежить від цінової політики на газ власного видобутку.

— Звичайно, залежить, оскільки цей газ реалізується для потреб населення за цінами, які підлягають державному регулюванню. Для прикладу, у І кварталі 2009 року ДК «Укргазвидобування» має реалізовувати газ для населення за ціною 235,20 гривні за 1000 кубометрів (з ПДВ). Неважко побачити, що така цінова політика призведе до значного дефіциту коштів у видобувника, що не дозволить провести у повному обсязі роботи з експлуатаційного та розвідувального буріння, облаштування родовищ, не буде закуплено матеріали, обладнання та спецтехніку для інтенсифікації видобутку. За попередніми прогнозами, у 2009 році видобуток газу може скоротитися на 1 мільярд кубометрів, а це означатиме, що за додатковий імпорт такого обсягу газу треба буде заплатити 360 мільйонів доларів. Може статися, що через недофінансування власного видобутку, до 2012 року він не тільки не зросте, а навпаки — скоротиться до 12 мільярдів кубометрів на рік. Тож ціна газу власного видобутку має бути екномічно обгрунтованою. До того ж ще однією причиною втрати «Нафтогазом» обігових коштів і чистих прибутків є діяльність посередницьких структур.

— Але протягом останніх років на всіх рівнях ми тільки й чули про необхідність позбутися посередників, зокрема «Росукренерго»?

— «Росукренерго» справді відсторонено від поставок російського газу в Україну. Але є «Газпромзбут Україна» — 100-відсоткове дочірнє підприємство «Газпрому», котре з’явилося на українському газовому ринку в 2008 році. Тільки минулого року це підприємство продало промисловим споживачам України 3,235 мільярда кубометрів газу та заробило на цьому 68 мільйонів гривень «комісійних». Тим часом у підписаному 19 січня 2009 року контракті (ст. 9 п. 9.7) зафіксовано, що 25 відсотків газу для промислових споживачів України постачатиме саме ця компанія. Як наслідок, «Нафтогаз» разом із втратою ринку промислових споживачів втратить значні прибутки, що спрямовувалися на фінансування виробничих програм. Давайте, нарешті, остаточно позбудемося всіх посередників.

— І, насамкінець, враховуючи досвід цьогорічної «газової війни» та не виключаючи можливості її повторення, маємо «готувати сани влітку». Якою, на вашу думку, має бути тактика та стратегія цієї підготовки?

— Оскільки стратегічне питання забезпечення України альтернативними джерелами постачання імпортованого природного газу залишається невирішеним, то маємо задіяти тактику створення довгострокових резервів нафти і газу. А події січня 2006 та 2009 років засвідчили, що саме наявність запасів природного газу в підземних сховищах дала змогу Україні зменшити негативні наслідки від дій Росії. Проте за нинішнього фінансового стану «Нафтогаз» не спроможний за рахунок власних ресурсів накопичити такі запаси, тож під час внесення змін до держбюджету 2009 року потрібно передбачити кошти для створення державного стратегічного резерву в обсязі щонайменше 11 мільярдів кубометрів газу. Цим ми убезпечимо себе від можливого шантажу та погроз, а в разі чергового закручування вентилів, зможемо уникнути колапсу.

Вів розмову Сергій ЛАВРЕНЮК.